Останніми роками на Перечинщині з’явилися малі підприємства, що займаються крафтовими продуктами: «Перечинська оранжерея», «Перечинська мануфактура», «Лавандова гора», «Турянський мед», «Файна палинка». В одному з них — «Турянський часник» днями побував кореспондент «УК».
Назва переадресовує в село Тур’ї Ремети, відоме серед туристів насамперед тим, що це батьківщина історичного листоноші Федора Фекети. Зображення цієї доброчесної людини розміщено на поштовій марці, яка отримала «срібло» в конкурсі PostEurop на найкращу марку Європи-2020. Село відоме традицією місцевого населення вживати в їжу… жаб. Це ще далеко не всі фішки села, що лежить на березі річки Тур’я. Часник, яким раніше відлякували нечисту силу, а нині з успіхом вирощують, — одна з них. Його вже встигли наректи пекучим брендом Закарпаття.
Якби Владиславові Симочку ще вісім років тому сказали, що в його біографію як підприємця втрутиться часник, то він лише всміхнувся б. Адже до того відкрив у місті Перечин два продуктові магазинчики і гадав, що цього достатньо. Одного разу вже круто змінив свою долю: відмовившись від учительської роботи після закінчення історичного факультету Ужгородського національного університету, пішов у торгівлю. Але вийшло по-іншому.
Отримавши від батьків 6 гектарів паїв, тривалий час разом із дружиною здавав їх в оренду. Аж сім років тому зупинив вибір на звичайному часнику. Рослина невибаглива, добре росте в умовах закарпатського середньогір’я, до всього ще й доволі дефіцитна. Адже на ринках і в магазинах після нового року повновладний господар — не український, а часник із Китаю або Туреччини.
«Перші два роки було не так, як розраховував, — розповідає Владислав. — Не знаючи потреб ринку й не володіючи технологією, робив помилки. Наприклад, щоб захистити рослини від бур’янів, захопився гербіцидами і фунгіцидами. І лише з часом зрозумів, що краще зробити ставку не на хімію, а на органіку і вирощувати екологічно чисту продукцію. Органічні добрива, якими підживлюють рослину, виробляють із гірчиці. Щоразу, вибираючи часник, засаджують нею поле. Скошуючи до моменту цвітіння і переорюючи, отримують натуральну поживу для рослин».
Це цілком узгоджується із трендом, на який нині робить ставку закарпатський туризм. Усе, що вирощують тут, має бути не лише смачним, а й корисним.
Певний час украв французький сорт часнику. Лише отримавши перший урожай, підприємець зрозумів, що для місцевих ґрунтів він не придатний. Тож зупинився на вітчизняному сорті Любаша. Він і зберігається, і врожаїть добре.
Час відрегулював і величину площ для вирощування культури. Бо хоч часник місцевого виробництва і в дефіциті, власними силами реалізувати його з усіх 6 гектарів не вдається. Тож удвічі скоротив площу. А ще налагодив чіткий виробничий конвеєр, який дався лише після поглибленого вивчення методів вирощування рослини, перечитування багатьох книжок, спілкування з агрономами і місцевими жителями. У технологічний цикл входить 4—5-разове розпушування міжрядь трактором і одноразове — вручну, яке необхідне для прополювання у не доступних для механічного обробітку місцях.
Без застосування хімічних засобів Владислав Симочко одержує в середньому по 5 тонн часнику з гектара. З огляду на відмову від підживлення хімпрепаратами, за оцінками фахівців, це високий показник.
Лише на одноразові роботи із прополювання рослин запрошує найманих працівників. В усьому іншому покладається на членів сім’ї — дружину Марину, доньок Альбіну і Каміллу. Їм на початку червня, щоб не допустити відбирання від рослини поживних речовин, треба обламати часникові стрілки, а після збирання врожаю в липні — висушити готову продукцію. А це передбачає трудомісткий процес очищення від лушпиння.
Але робота з вибагливою рослиною ще й тоді далека від завершення. Бо чекає тривала й копітка її реалізація. Чому? Продати весь часник у свіжому вигляді не вдається, це дороге задоволення. Для його тривалого зберігання, щоб забезпечувати сталу температуру й вологість, потрібні великі енергозатрати. А енергоресурси недешеві. Тож реалізувавши майже 70% врожаю у свіжому вигляді, решту консервують за власними рецептами, додаючи у 200-грамові баночки продукти місцевого виробництва. На виході отримують часник з гірким і солодким перцем, лавандою, чорницею, сливою. А ще покупців зацікавлять часник тертий із травами, в лушпинні. Консервовані стрілки часнику споживають у вигляді салату. З додаванням часнику місцеві крафтові виробники виготовляють навіть майонез і горілку.
Продукцію фермера можна купити в місцях, до яких приїздять туристи: на сироварнях у Перечині й Нижньому Селищі, на курортах Буковель і Драгобрат, в екокрамничках Ужгорода й Мукачева. Її продають у плетених з лози кошиках як сувенірні набори із тривалим терміном зберігання — не менш ніж два роки.
Продукт Владислава Симочка «Турянський часник» став відомим і в області, й за її межами. Підприємець із закарпатської глибинки демонструє, чого можна досягти на клаптику землі, якщо вкладати в неї старання і душу.
Ми в Google+