Логістична підтримка бійців на передових позиціях та евакуація поранених з поля бою, виконання інженерних завдань і навіть бойові місії — всі ці завдання виконують наземні роботизовані комплекси, які вже стали звичною реальністю у Збройних силах України.
Кінцева мета — масове використання цих дронів
Загальну рамку сучасного застосування наземних роботизованих комплексів (НРК) у Сухопутних військах ЗСУ окреслив офіцер відділу розвитку наземних систем управління безпілотних систем Командування Сухопутних військ майор Володимир Ровенський. Він наголосив, що підвищена увага до розвитку НРК — не модний тренд, а спосіб здійснення логістики та ефективного ведення бойових дій в умовах інтенсивного вогневого впливу ворога.
.jpg)
«Розвиток наземної компоненти нині зумовлений інтенсивним вогневим впливом супротивника на передні бойові порядки наших військ. Тактика, техніка застосування фактично в рази складніші, ніж просто застосування безпілотних систем», — розповідає офіцер.
НРК поділяють на три класи: малі, середні та важкі. Найчастіше на полі бою застосовують середні комплекси.
«47 відсотків усіх місій НРК — логістика та евакуація, майже 25 — виконання інженерних завдань, 12 — бойові операції, решта — спеціальні завдання. Нинішня війна показала, що технологічна перевага визначає її перебіг. І я переконаний, що в питанні наземних дронів ми переважаємо ворога. Наше першочергове завдання — давати армії комплекси, щоб замінити піхоту. А кінцева мета — масове застосування НРК», — наголосив Володимир Ровенський.
Про процес рекрутингу до підрозділів наземних роботизованих комплексів розповіла начальниця центру рекрутингу і підготовки підрозділів безпілотних систем Сухопутних військ Тетяна Муравйова. Вона зауважила, що попри розвиток технологій саме люди — ключ до ефективної роботи НРК. Без оператора не зможе самостійно рухатися чи виконувати завдання жоден дрон.
«Ми допомагаємо формувати технологічне військо. Хто потрібен в армії? Насамперед людина, яка керуватиме, оператор НРК. Але нам також потрібні й інші фахівці — водії, зв’язківці, системні адміністратори, ремонтники тощо. Знайти себе може кожен, а ми допоможемо здобути фах і потрапити саме в той підрозділ, який обере людина», — підсумувала Тетяна Муравйова.
Інструктор навчальної роти школи спеціалістів безпілотних наземних комплексів «Варан» Олександр на псевдо «Наруто» також поділився думками про підготовку операторів НРК. Він зазначив, що навчити керувати наземним дроном можна будь-кого — головне, щоб була базова технічна обізнаність і мінімальний досвід користування технологіями.
«Раніше казали, що дрони замінять піхотинця і здатні робити все, що може робити піхотинець. Насправді це трішки не так: вони не можуть замінити піхотинця, проте можуть поліпшити його роботу, умови, в яких він перебуватиме, і налагодити логістику», — переконаний інструктор.
99 відсотків НРК — українського виробництва
Як використовують НРК «Ардал» і «Терміт» для евакуації поранених і загиблих воїнів з поля бою, розповів оператор НРК 20 полку безпілотних систем К-2 Аркадій з позивним «Чипполіно». Він зазначив, що рятувальні місії не планують заздалегідь — виклики надходять у будь-який момент, і команда одразу розпочинає підготовку.
Аркадій описав типовий алгоритм дій під час евакуації: затвердження деталей з командуванням, доставка НРК на позицію, участь екіпажу (оператор, штурман, резервні фахівці), а також взаємодія з піхотою, яка допомагає переносити поранених. При цьому враховують стан бійця — легкопоранений може самостійно сісти на дрон, тоді як важкопораненого необхідно акуратно завантажити. Один із прикладів, який запам’ятався, — важкопоранений, який сам піднявся на платформу попри стан.
«Ми враховуємо стан поранених: важкий, середній або легкий. Якщо стан важкий, то йому треба допомоги, щоб він якось забрався на борт цієї машинки. Якщо легкий, воїн може і сам залізти. Якось було, що важкопоранений самостійно заліз на машинку і ми успішно провели евакуацію», — розповів «Чипполіно».
Про перші спроби збору коштів на наземні роботизовані комплекси, коли ця технологія була ще майже невідомою й недооціненою, згадала очільниця фонду Dignitas Люба Шипович. Тоді перші комплекси вдалося передати в підрозділи лише частково, і роботу вели непублічно, щоб не привертати уваги ворога. Це дало змогу українським інженерам набути досвіду й розвинути системи, які нині ефективно застосовують у бойових умовах.
«Напрям НРК ми розвивали тихо. Проводили успішні операції, але з повною забороною публікації. Про ці успіхи ніхто не знав. Але тепер ситуація повністю змінилась, адже 99 відсотків НРК на фронті українського виробництва», — каже вона.
Люба Шипович наголосила, що фахівці можуть оперативно впроваджувати зміни й адаптувати технології до реальних бойових потреб. Цей досвід приваблює іноземні армії й спецслужби, які вивчають український досвід. Вона також відзначила унікальну співпрацю між громадянським суспільством і військовим командуванням, яка дала змогу створити першу в Україні — ймовірно, першу у світі — школу НРК, що тепер має вже кілька філій у різних родах військ.
Антон ПЕЧЕРСЬКИЙ, АрміяInform, онлайн-медіа Міноборони
Ми в Google+