Він раптом змінив м’яч на… мікрофон. Утім, не жалкує, — так розпорядилася його ще юна доля. Через серйозну травму Ігор Грохоцький — майбутнє українського футболу — змушений був залишити щойно розпочату спортивну кар’єру, тож вирішив співати. Тепер у творчому доробку 24-річного виконавця дві важливі перемоги: на телевізійному проекті «Голос країни» та нещодавно в міжнародному пісенному конкурсі Youthvision-2016 у Баку.
Тому дивуюся, коли лунають закиди на кшталт: у нас немає хороших виконавців, де ж та українська музика. Вони є, до того ж представляють нашу країну у світі й повертаються додому з перемогою. Проте їх ніхто не бачить, а головне — не чує. Адже молодим талантам досі важко пробиватися крізь океан низькопробної попси, що заполонила теле- й радіоефіри. Тож про якість вітчизняної музики, знакові зустрічі, навіть можливу участь у Євробаченні-2017 «УК» розповідає Ігор ГРОХОЦЬКИЙ.
.jpg)
Змінив футбольного тренера на співаючого
— Ігоре, чому м’яч замінили саме мікрофоном?
— Усе життя мріяв вийти на футбольне поле як гравець, натомість два роки тому вийшов на стадіон разом із рок-гуртом «Океан Ельзи» як співак (сміється. — Авт.). Ще з дитинства маю два вподобання: спів і гра у футбол. Спершу обрав спорт, навчався у дитячо-юнацькій футбольній школі «Динамо». По закінченню грав у дублі «Динамо». Нас тренував легендарний футболіст Володимир Мунтян, а також не менш відомий Сергій Ребров — він тоді ще тільки починав як тренер.
У чотирнадцять зазнав серйозної травми спини, довелося відновлюватися цілий рік. А перед випуском, за три дні до важливого турніру, травмував ногу. Навіть згодом дві серйозні травми мене турбували. Я вряди-годи розмірковував, чи зможу далі грати у футбол, а якщо ні, то чим займатимусь у житті. Тож був змушений прийняти непросте рішення залишити спорт.
— Як батьки поставилися до кардинальної зміни у вашому житті? Одразу підтримали ваш вибір співати?
— Батьки завжди мене підтримують. Вони як ніхто відчувають, що відбувається в моєму внутрішньому світі, бачать, коли мені добре, а коли ні. Тому погодилися з моїм вибором. Тоді мені було двадцять, я поїхав до двоюрідної сестри в Донецьк (її чоловік співав у місцевому пабі). Я теж спробував. Не очікував такої реакції публіки — глядачам подобався мій голос, моє виконання. Потім повернувся додому і почав співати тут.
— І раптом «Голос»… Зрештою відомого футбольного тренера Мунтяна змінили на першокласного музичного тренера Вакарчука?
— Так, вирішив спробувати свої сили на «Голосі» і… був вражений. Адже треба було звикнути до телекамер, численних запитань, інтерв’ю — тут кожне слово має вагу. І якщо на футбольному полі граєш разом з командою, то на сцені лише ти і твій голос. Я дуже боявся, бо усвідомлював, наскільки це відповідально. І потім з кожним етапом конкурсу, за словами членів журі, намагався вчитися, рости, водночас і сам це відчував. Я вдячний, що мій тренер Святослав Вакарчук повірив у мене.
— Чого такий метр української сучасної музики навчив вас?
— Спілкування зі Святославом кардинально змінило моє внутрішнє музичне світобачення. Скажімо, до зустрічі з ним я слухав іншу музику: Busta Rhymes, Chris Brown, Craig David, Usher. А після музичних тренувань, численних розмов зі Святославом почав слухати гурти Radiohead, The Doors, Coldplay, Led Zeppelin, Mariam Makeba, Ray Price, Janis Joplin, Muse. Вони інструментальніші, автентичніші. І я справді всім серцем полюбив цю музику, без неї я вже не можу.
Щоразу, коли є хвилька, беру гітару і граю ці пісні. Почав писати власні авторські композиції — і завдяки знайомству зі Святославом, і під впливом творчості цих світових виконавців. Тренер мене навчив на сцені більше віддаватися музиці — співаючи, посилати свою внутрішню силу: мовляв, як відчуваєш пісню, так і донось її до глядача, слухача. На телепроекті інколи мене критикували за те, що під час виконання заплющую очі. А я так краще відчуваю пісню. Святослав якось сказав: «Якщо ти так краще відчуваєш, то так і співай!»
— Футбол — командна гра. Що відчуваєте, коли виходите на сцену?
— Щиро кажучи, завжди дуже нервую, хвилююся. Я перфекціоніст, тому постійно думаю, що міг би виступити ще краще. Можливо, це залишилося від спорту.
Перше місце — для України
— Перемога у міжнародному пісенному конкурсі в Баку після «Голосу» стала другою вагомою сходинкою у вашому творчому житті.
— Це дуже суттєвий здобуток для мене. Всі учасники із 30 країн світу були сильними виконавцями, тож кожен із них був достойним перемоги. Упродовж тижня ми ретельно готувалися, проводили численні репетиції. Щорічний конкурс у Баку організовує Міністерство у справах молоді та спорту Азербайджану за сприяння ASYOU — тамтешньої студентської організації. Мене підтримала громадська організація «Україна — разом», а в Азербайджані — представники української діаспори. Вибір пісні був нелегким, навіть під час авіаперельоту ми її змінили — я обрав одну з композицій гурту Muse (до речі, він незабаром приїде в Україну).
— Хто радів за вас і чи підтримав наставник Святослав Вакарчук?
— Раділи батьки, багато моїх шанувальників підтримували мене в соцмережах. А вже коли прилетів до Киева, отримав повідомлення від Святослава — він привітав мене з перемогою.
— Чим іще можете похвалитися, окрім перемог?
— Пишу авторські пісні. Професійно почав займатися музикою лише після перемоги на «Голосі». Гітару взяв до рук тільки півтора року тому — пишу і слова, і музику. Тепер хочу записати власні пісні, щоправда, це дуже дорого. Тож шукаю людей, які мені допоможуть, скажімо, з аранжуванням.
— Про що ваші пісні?
— Про внутрішні переживання: нічого вигаданого, все із життєвого досвіду. Здебільшого про кохання. Хочу ще на ситарі навчитися грати, мені дуже подобається звучання цього автентичного індійського інструмента. Загалом цікавить індійська культура, пакистанська музика — вона неймовірна, дуже енергетична. Вона захоплює.
Ковток «глибоких» пісень
— Нещодавно парламент ухвалив закон про збільшення квот українських пісень на радіо. Чи зраділи цьому як молодий виконавець?
— Насамперед має бути якість подачі музики, якість пісенних текстів — що саме ти хочеш сказати своєю піснею, яку важливу думку донести. Я не в захваті від тієї музики, яка досі лунає на вітчизняних радіохвилях та з телеекранів. Дуже мало якісного українського продукту. Тому прагну створити «культурніший» продукт, писати й співати про глибші, важливіші речі в житті. Впевнений, що це важливо, оскільки на музиці виховується молодь. Водночас у нас дуже багато талановитих виконавців, яким нині важко пробитися в запопсований медіа-простір. Тож, звісно, добре, що цей шлях внормовано законодавчо, проте потрібно змінити ще багато чого. Адже молодь прагне слухати якісну музику.
— Як гадаєте, яким чином неоголошена війна вплинула на українську культуру?
— Гадаю, з’явилося більше патріотичних пісень, люди стали згуртованішими, почали цінувати свою культуру, любити рідну землю.
— Чи принагідно потиснете руку тим співакам, які їздять співати, а на правду — заробляти гроші в Росію?
— Знаю, що гурти «Бумбокс», «Океан Ельзи» відмовляються виступати в Росії, натомість інші виконавці й під час війни їдуть туди співати — кожен робить свій вибір.
— Одна ваша мрія здійснилася — ви заспівали разом з кумиром навіть багатьох співаків Святославом Вакарчуком. Про що мрієте далі?
— Мрію писати пісні, максимально реалізувати себе, знайти однодумців-музикантів, з якими мені буде комфортно й плідно працювати. А далі… На початку вересня запрошують виступати в посольстві Лондона — там буде обмін культурними надбаннями. Мене кличуть туди представляти Україну. Можливо, пощастить виступити разом із цьогорічними переможцями британського «Голосу».
— Крок за кроком здобуваєте перемоги. Можливо, варто спробувати свої сили й на Євробаченні-2017?
— Чом би й ні? Дуже хочу взяти участь у цьому найпрестижнішому пісенному конкурсі й гідно представити Україну.
ДОСЬЄ «УК»
Ігор ГРОХОЦЬКИЙ. Народився 1992 року в селі Центральне на Київщині. Випускник дитячо-юнацької футбольної школи «Динамо» ім. В. Лобановського, дворазовий чемпіон України з футболу, закінчив Національний університет фізкультури і спорту. Професійно займається музикою. У 2014 році переміг на телевізійному проекті «Голос країни», нещодавно здобув перемогу на міжнародному пісенному конкурсі в Баку (Азербайджан) Youthvision-2016, пише пісні.
Інна КОВАЛІВ,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+