Почнемо з того, що гілки влади ніяк не визначаться, скільки ж коштів  спрямувати на розвиток галузі. Якщо спочатку в проекті бюджету планували трохи більш як чотири мільярди гривень, то тепер пропонують значно більше — понад 8,2 мільярда гривень: за загальним фондом — понад 5,3 мільярда, за спеціальним фондом — майже 2,9. З них приблизно половина — понад 4,8 мільярда(?) — призначена на фінансування апарату Міністерства аграрної політики. 

Натомість на такий важливий напрям, як здешевлення кредитів для сільгоспвиробників, закладено аж 300 мільйонів — на рівні поточного року, коли того здешевлення майже ніхто не бачив. Експерти аналітичного центру Аграрного союзу України (АСУ) взагалі вважають наявний механізм здешевлення кредитів некоректним і нецільовим — він спрямований  радше на підтримку банківського сектору, який і так не бідує, а не сільгоспвиробника. 

Банки навіть можуть свідомо завищувати відсотки за кредитами, аби отримувати компенсації.

Натомість експерти пропонують здійснювати підтримку через адресний податковий кредит, надавати безкоштовні фінансові ресурси банкам, що кредитують капітальні вкладення та інвестиційні проекти під невеликі відсотки. Напрямами, що потребують першочергової підтримки, аналітики АСУ вважають створення кооперативів малих та середніх виробників і розвиток ринкової та логістичної інфраструктури. Адже відомо, що селяни часто змушені віддавати вирощене за безцінь лише тому, що не мають змоги самостійно вивезти та реалізувати свою продукцію.

Ці два напрями мають бути пріоритетними одержувачами державної підтримки. Натомість поки що маємо іншу картину: надання кредитів фермерським господарствам — 25 мільйонів гривень плюс ще 40 мільйонів зі спеціального фонду Кабміну, підтримка тваринництва — 210 мільйонів. Також 25 мільйонів гривень заплановано на підтримку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, 30 мільйонів — на здешевлення страхових платежів… Тобто, як бачимо, не йдеться про достатній обсяг коштів аграрній галузі.

Захід нам допоможе?

Кошти на підтримку АПК можемо отримати не лише від рідного уряду, а й від міжнародних донорських організацій, як-от Європейський банк реконструкції та розвитку тощо. Скажімо, проектом бюджету передбачено залучення 400 мільйонів євро від Європейського інвестиційного банку на реалізацію інвестиційних проектів в агропромисловому комплексі. Ці кошти варто було б використати насамперед для надання дешевих кредитів аграріям, бо відсоткові ставки в українських і закордонних банків незрівнянні (різниця у сім — вісім разів, якщо не більше).

Однак механізми розподілу цих коштів через українські банки знову-таки викликають сумніви в експертів, бо кому і на що надавати кошти, вирішуватимуть самі банки. Отже, виникає ризик, що кошти підуть не туди, де потрібніше для підйому галузі, а в скороминучі проекти для отримання «швидких грошей», що не забезпечать стійкого розвитку.

Громадські організації аграріїв висувають свої пропозиції щодо ефективного використання бюджетних коштів, зокрема: удосконалення механізму аграрного страхування з державною підтримкою, підтримка створення переробних підприємств, особливо таких, що виробляють органічну продукцію, а також кооперації, розвитку аграрного ринку.

Справедливий підхід

Головне, як використають ті кошти, які все-таки нададуть. Зокрема, на думку самих аграріїв, підтримку мають отримати лише малі та середні виробники, але ніяк не великі агрохолдинги.

Система дотацій має бути простою і доступною, не такою, як нині, коли гроші ще не надійшли і невідомо коли надійдуть, а вже починають перевіряти їх цільове використання. І не так, як зі страхуванням, коли сільгоспвиробник спочатку має оплатити повну вартість страхових послуг, а потім невідомо скільки чекати відшкодування від держави. Крім того, під час нарахування дотацій мають використовуватися об’єктивні, достовірні дані. Але хто має надати такі дані, які можна вважати достовірними?

Окрема тема — розвиток кооперації на селі. Всі начебто закликають до її розвитку, а далі розмов справа не йде. Чому? А тому, що за діючою податковою системою кооператив вважається окремою юридичною особою і всі його стосунки з його ж членами підлягають оподаткуванню. Тобто за те, що селянин користується послугами кооперативу, ним же створеного, він має ще й платити! Несправедливість такої системи очевидна, необхідність її зміни на законодавчому рівні — нагальна, а як воно буде насправді — побачимо.

Ще один момент, на якому наголошують фахівці, — пряме дотування за принципом «усім потроху» не лише не розв’яже проблем галузі, а, навпаки, законсервує її технологічну відсталість. Тому бажано підтримувати насамперед тих, хто розвивається чи має намір розвиватися в напрямі вдосконалення технологій. Але як це зробити — знову-таки, ясності нема.

Те саме стосується і виведення агровиробників з «тіні» — не секрет, що багато хто з них зі зміною системи стягнення ПДВ воліє реалізовувати вирощене за готівку «тіньовим» посередникам і ніде не обліковувати отриманий дохід. Певна річ, такі на підтримку не мають претендувати, але як їх виявити?

І як зробити, аби обіцяна підтримка торкнулася розвитку кооперативів, дорадчої служби, аналітичних центрів, саморегулівних організацій? Теж питання. Вирішити його можна було б доволі просто — розподіляти державну допомогу через організації сільгоспвиробників. Але для того слід мати розгалужену мережу таких організацій у всій Україні, зокрема кооперативів, а для цього слід найперше усунути згадану законодавчу перепону їхньому створенню.

Слушною здається вимога щодо того, щоб заявки на отримання дотацій фіксували у відкритому реєстрі, щоб громадськість могла вчасно виявити серед претендентів на державну допомогу осіб, які не мають на неї права — не сільгоспвиробники тощо. Додамо —логічним продовженням цієї вимоги був би механізм скасування необ∂рунтованих заявок на вимогу громадськості.

А загалом було б доцільно, за пропозицією сумських аграріїв, замість ручного регулювання розподілу бюджетних коштів, порядок якого весь час змінюється, ухвалити закон про державні дотації, який би стосувався всіх галузей господарської діяльності.

Малі в програші

Пропозиції Міністерства аграрної політики, які озвучив директор департаменту фінансово-кредитної політики Баграт Ахіджанов, звучать трохи інакше: надати малим виробникам (до 1000 га) дотації приблизно 5—6 тисяч гривень на гектар на вирощування жита та гречки, а тваринництво підтримати через здешевлення вирощування кормових культур, на це пропонується підтримка у 10 — 12 тисяч гривень на гектар. А щодо підтримки кооперації міністерство нагадує, що програма розвитку кооперації завершилася ще 2015 року, для подальшої підтримки потрібно приймати нову програму. Якщо хтось не помітив різниці між наявністю програми та її відсутністю — то вже його проблеми…

А що стосується розподілу коштів кредиту від Європейського банку розвитку, затвердженого наприкінці 2015 року, то механізм того розподілу наразі невідомий. Та й взагалі механізми розподілу будь-яких коштів, наданих на підтримку галузі, чи то державних, чи донорських, невідомі навіть самому міністерству, а новий рік не за горами!

Щоправда, був вже один механізм, який довів свою ефективність, але от його якраз і скасували — мається на увазі спеціальний режим стягнення ПДВ. Як вважає президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, обсяг такої підтримки через ПДВ торік сягав 12 мільярдів, нині бюджет такої підтримки запропонувати не може.

Тепер уряд намагається дати «задній хід» — днями Прем’єр-міністр Володимир Гройсман погодився з думкою депутатів з аграрного комітету Верховної Ради, що спецрежим ПДВ для аграріїв треба зберегти. Але ж остаточне рішення залежить не від нього, а від депутатів, утім, далеко не всі вони виявляють глибоке розуміння проблем галузі. Крім того, йдеться про спецрежим ПДВ не в тому обсязі, як він діяв торік, а сьогоднішній, урізаний — лише частково і щодо тваринництва, овочівництва, садівництва і виноградарства та вирощування цукрових буряків, причому по різних напрямах господарювання частки різні.

Фахівці Інституту аграрної економіки вважають таку схему спецрежиму ПДВ найгіршою з усіх можливих. Цю позицію економістів озвучив ще на початку року завідувач відділу податково-бюджетної політики Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» Леонід Тулуш. На його думку, від такої схеми виграють лише великі сільгосппідприємства та зернотрейдери, а всі інші учасники економічних відносин в сільському господарстві, включаючи й державу, програють. При цьому, на думку економіста, у найбільшому виграші будуть експортери аграрної продукції, а ті, хто вирощує її для внутрішнього ринку, — у програші. Саме цю схему пропонують залишити на наступний рік.

Крапку ставимо зауваженням голови Чернігівської ОДА Валерія Куліча, який каже, що малі виробники, як правило, займаються не одним видом діяльності, отже, по деяких напрямах ПДВ один, по інших — другий, виходить така головоломка, вирішити яку простий хлібороб — господар малого підприємства не в змозі. Звідси — численні помилки у звітності, зауваги податкової, штрафи, зайвий головний біль… Це великі підприємства мають змогу найняти додаткових бухгалтерів, щоб розбиратися в цих лабіринтах, а для малих важливий не лише розмір податку, а й простота його адміністрування. Це вже було б підтримкою, але про таке поки що не йдеться, і коли йтиметься — знову-таки, невідомо.

Володимир КОЛЮБАКІН
для «Урядового кур’єра»