Зміни клімату, процеси глобалізації безпосередньо впливають на кількість і якість водних ресурсів. Брак прісної води вже сьогодні відчувають у багатьох країнах, як і в деяких регіонах України. У Закарпатській області деформації у водозабезпеченні, до яких призвело необдумане втручання людини в довкілля, теж даються взнаки. Великі масштаби осушення земель, які раніше сприймали як досягнення, сьогодні загрожують безводдям. Проаналізуємо, як віддавати заборговане природі, аби виправити становище.

Фото з сайту buvrtysa.gov.ua

За водозабезпеченням — попереду всіх

Територія Закарпатської області багата на водні ресурси. Вони представлені переважно річковим стоком, що утворюється через атмосферні опади. Усі річки належать до басейну Тиси, яка далі, протікаючи через Угорщину й Сербію, впадає в Дунай. В області нараховують 9424 річки; з них 9277 — малі (завдовжки до 10 кілометрів), які становлять майже 79 відсотків усіх водотоків. Довжина всіх річок — 19 866 кілометрів.

За даними спостережень з 1950-х років і понині, у середній за водністю рік територією області стікають вісім кубічних кілометрів води. Це означає, що на одного закарпатця припадає близько 7 тисяч кубічних метрів, що в кілька разів перевищує середній показник по країні. Здавалося б, це гарантує регіонові надійне і безперебійне водозабезпечення. Але на практиці не завжди так.

Масштаби вражають

Колгоспно-радгоспна система залишила нам у спадок величезні масиви осушених земель. Вони становлять 14,5 відсотка загальної площі Закарпатської області та 37 — від площ сільськогосподарських угідь.

Гідромеліоративні роботи — осушення перезволожених земель і поверхневих боліт у 60—90 роках минулого століття здійснювали з широким розмахом. Наголос робили на розширенні посівних площ, оскільки такими методами — екстенсивними — досягали збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. За умов щедрого фінансування осушення проводили навіть у передгірській та гірській зонах. На них припадає майже третина від осушених в області земель.

Великі меліоративні системи будували в низинних районах, де вода з річок Тиса, Латориця, Боржава за допомогою насосних станцій надходила в меліоративні канали. Останні повинні були заповнюватися не менш ніж на третину. Звідти гончарними дренами вода надходила на поля, а далі капілярами до кореневої системи рослин.

Від 1948 року по сьогодні в області осушено 177,4 тисячі гектарів. Враховуючи й збудовану в попередні роки систему «Чорний мочар», загальна площа меліоративних осушувальних систем сягнула 183,64 тисячі гектарів. Найбільші з них розташовані в низинних районах — Берегівська, Латорицька, Батарська, Сальвінська, «Чорний Мочар».

Збудували й польдерні осушувально-зволожувальні системи — Латорицьку й Берегівську відповідно на 10 і 54 тисячах гектарів. Їх спроєктували для реверсної подачі води — для осушення і зволоження. Загалом 1339 кілометрів — довжина каналізованих русел річок і каналів у Закарпатській області.

Тоді — досягнення, нині — проблеми

Природа повертає нам борги. Якщо осушеність перезволожених земель колись декларували як досягнення, то нині це створює проблеми. Через втрату меліоративною системою її проєктних функцій, а також через бездіяльність нинішніх управлінців гідромеліоративних систем ми зіткнулися з негативними наслідками гідромеліорації. Більшість насосних станцій, що мали б перекачувати воду каналами, не працюють і морально застарілі. З усіх 12 працюють лише дві. Основні канали замулені, й за останні майже 40 років їх не розчищали. Регулювальні шлюзи розвалені та потребують капітального ремонту, колектори забиті. Загалом — безрадісна картина.

Слід сказати й про так звану водопоглинаючу губку, яка формується в ґрунті. Утримуючи вологу, вона живить водою струмки та джерела, наповнюючи нею річки, озера, ставки.

Через руйнування губки, спричинене також меліорацією, прискорився стік води з водозбірних площ, знизився рівень підземних вод. Внаслідок чого знизився рівень води в струмках, річках і криницях, обміліли озера і ставки в літньо-осінній період. Ми зіткнулися з таким негативним явищем, як зниження рівня ґрунтових вод загалом по області. Протягом 2012—2019 років їхній рівень знизився в середньому з 3 до 9 метрів.

Улітку 2015-го в деяких селах Іршавського району криниці так пересохли, що воду для населення доставляли автотранспортом. Різке обміління або повне всихання колодязів у наступні роки траплялося і в інших районах.

Стікання води прискорилося втричі

Якщо врахувати ще й механічний склад ґрунтів (переважно глинистих, із низькою водопроникною здатністю), то в підсумку спостерігаємо інше негативне явище — прискорення стоку води з водозбірних площ басейнів річок. До прикладу, якщо вода, що збирається у вигляді опадів, до проведення осушення стікала з цих площ протягом 3—4 днів, то тепер це відбувається протягом одного дня і призводить до значно гіршого напоювання вологою глинистих ґрунтів Закарпаття.

Закарпаття найбільш зволожений регіон України, але в літній період воно так само потерпає від браку води. Наповненість річок залежить від частих паводків, нестійкої літньо-осінньої та зимової межені та нечітко вираженого весняного водопілля, сформованого талими і дощовими водами. Відповідно змінюється і площа водного дзеркала: від 18,2 тисячі гектарів у літньо-осінній період вона скорочується до 10—12 тисяч в інші пори року. Нестача води, яка супроводжується різким зменшенням площі її випаровування та зниженням її рівня в ґрунті, обертається зниженням віддачі сільськогосподарських земель. У деяких місцях усихають ліси.

Схожі проблеми і в сусідів

Утім, такі проблеми є і в сусідніх областях. При цьому варто зазначити, що Західна Україна — це водорозділ басейнів багатьох річок: Тиси (впадає в Дунай), Західного Бугу, Південного Бугу, Дністра (частини басейну Дніпра). Характерна ознака цієї частини нашої держави полягає в тому, що вона найбільш порізана осушувальними каналами.

Якщо в Закарпатській області осушено 37 відсотків загальної площі сільгоспугідь, то в Рівненській — 41, Львівській — 39, Волинській — 38, Івано-Франківській — 31, Житомирській — 25. Зауважмо, що в цих областях формується забезпечення великих за площею водозбірних басейнів і вони є так званою губкою накопичення води.

Саме із цих міркувань необхідно займатися стратегічним моделюванням і прогнозуванням водокористування басейну як річки Тиса, так і басейнів Західного Бугу, Дністра, Південного Бугу, Дніпра. Слід враховувати всі чинники, які впливають на водокористування, порушуючи ці питання комплексно в міжнародному масштабі, адже ці ріки живлять величезні території, вони — водоносні артерії Чорного моря.

Чинників, які свідчать про необдумане втручання людини в навколишнє середовище, особливо у верхів’ях Тиси, де формуються водотоки, багато. Слід розробити стратегію накопичення та збереження води у верхньому водозбірному басейні Тиси. У ній необхідно передбачити рівномірне забезпечення водою потреб населення, сільського господарства та промисловості, не завдаючи шкоди довкіллю.

Від осушення — до обводнення

Виправляти становище потрібно з площинного обводнення земель. Особливо це актуально для збереження боліт, вологи в гірських районах. Нагромаджуючи вологу, болота й зволожені землі послаблюватимуть посухи, оскільки здатні регулювати рівень води в криницях, ставках, озерах.

Потрібна й реконструкція — реанімація осушувально-зволожувальних систем. Їх слід доповнити водооборотним блоком, що дасть змогу акумулювати дренажний стік у штучно створені водосховища або ставки. Накопичену в періоди паводків або дощів воду можна використовувати для поливу. Такі системи дають змогу одночасно з використанням скидних вод утилізувати добрива та інші хімічні речовини, повторно винесені з ґрунту разом з дренажними водами. Так можна запобігати забрудненню водних джерел хімічними речовинами, що містяться в дренажних водах.

Для зменшення швидкості стоку води з водозбірного басейну науковці пропонують терміново розробити програми та проєкти:

— штучних перепадів висотою 0,6—0,7 метра на всіх річках і струмках (до речі, з кількасот перепадів, що було збудовано за доби Чехословаччини на закарпатських річках Закарпаття, на сьогодні залишився лише один — у місті Ужгород біля парку «Підзамковий»);

— обводнення осушених земель, особливо в гірських районах;

— реанімації осушувально-зволожувальних систем області;

— відновлення або будівництва ставків, кляуз для затримання надлишків води подібно тому водосховищу, яке до останнього часу діяло в Музеї сплаву та лісу на Міжгірщині (зруйноване паводками 1998 та 2001 років). Історично таких кляуз в горах на Закарпатті було від 5—7 і їх можна відновити.

Внесок науковців

До складної ситуації з осушеними землями додається негативний вплив лісозаготівель у Карпатах. Утім, якщо залісненню територій, збереженню лісових угідь науковці й експерти приділяли увагу, то проблематика, пов’язана з осушенням сільськогосподарських земель, дотепер мало кого цікавила. Нею переймалися лише агроекологи.

На Закарпатті на кафедрі геодезії, землеустрою та геоінформатики Ужгородського національного університету розробили концепцію «Щодо розроблення комплексного плану збереження та регуляції поверхневих вод в Закарпатті». Її надіслали науковцям Національної академії аграрних наук України. З результатами досліджень автор цих рядків і його колеги неодноразово виступали на міжнародних конференціях, публікували статті в наукових збірниках.

Наші напрацювання враховано в «Стратегічних та оперативних цілях і завданнях регіональної стратегії розвитку Закарпатської області на період 2021—2027 років» та в «Плані заходів із реалізації у 2021—2023 роках Регіональної стратегії розвитку Закарпатської області на період 2021—2027 років». Ці документи передбачають розроблення проєкту «Реанімації осушувально-зволожувальних систем Закарпатської області».

Важливо, щоб плани не залишилися деклараціями про наміри. Якщо розпочнеться практична їх реалізація, можна буде з оптимізмом дивитися в завтрашній день. Зрозуміло, що зволікання тут неприпустиме. Ситуація потребує практичного розв’язання всіх зазначених проблем.

Владислав ПЕРЕСОЛЯК,
кандидат наук із державного управління, доцент,
завідувач кафедри геодезії, землеустрою та геоінформатики
Ужгородського національного університету,
голова ГО «Інститут раціонального природокористування»,
для «
Урядового кур’єра»