— Чи задоволені ви тим, що зроблено за два роки прем’єрства, чи, можливо, є якісь речі, які поки що не вдалися?
— Бути задоволеним означає, що потрібно йти на пенсію. Я думаю, що принаймні ці два роки я не сидів на місці і намагався максимально ідентифікувати ті проблеми, які є, і визначити підходи, як їх можна вирішити. І ми розпочали вирішувати ті проблеми, які не вирішувалися роками. Я вважаю, що останні чотири роки, з яких два роки мого прем’єрства, є достатньо складними з огляду на той багаж нерозв’язаних проблем, який був до 2014 року, який і спричинив слабкість самої України.
Два роки були складні, але є відчуття того, що певний етап завершився і ми переходимо на новий етап вирішення глобальних проблем. Хоча, водночас, я думаю, що за цих два роки нам вдалося відкрити можливості для багатьох змін. І найголовніший виклик, на мій погляд, сьогодні — це реформа національної економіки. Більш швидкий ріст економіки, який потягне за собою і більш швидке вирішення багатьох і багатьох проблем, які на сьогодні є.
Тому говорити можна про єдине: енергія і запал є, і будемо йти далі для того, щоб робити правильні речі для країни. Я думаю, що найголовніше — так діяти, щоб у людей зникала зневіра в сьогодення і в майбутнє України. Я бачу, що у нас є колосальні можливості при правильному врядуванні і об’єднанні всіх заради ідеї сильної України.
Що стосується недоліків чи самокритичних речей, то я все ж таки вважаю, що необхідно швидше приймати рішення і впроваджувати їх. Час має критичне значення. Тут не все від мене залежить, від Прем’єр-міністра чи від уряду. Але те, що нам вдалося розпочати шлях до створення якісної освіти, охорони здоров’я, відновлення соціальної справедливості щодо пенсій — хтось задоволений, а хтось ні, але все ж таки ми відкрили можливості до цього.
Величезним викликом залишається у нас питання державного боргу.
— До речі, уряду вдалося вперше минулого року зменшити державний борг до ВВП з 80,9% до 71,8%. Але попереду борговий пік 2019—2020 років. Яким ви бачите шляхи його проходження?
— Якщо подивитися на економіку, маємо 3% росту, економіка добре на це реагує, але цього недостатньо. Треба 5-7 і більше відсотків. Я хочу нагадати, що Леонід Данилович Кучма (президент України в 1994—2005 роках — ІФ) передав країну з ростом 12,4% (ВВП — ІФ) і з боргом 14 млрд дол. Потім, я вважаю, що непрофесійність і популізм уряду в різні часи призвели до серйозної слабкості країни і найголовніше — нарощування боргів.
За 2007—2014 роки 47 млрд дол. взяли кредитів, а ми сьогодні їх обслуговуємо, 130 млрд грн треба заробити, щоб віддати. Це важливо усвідомлювати, це дуже серйозний тягар, який був і в попередніх періодах. Але Арсенію Яценюку (Прем’єр-міністру України в 2014—2016 роках — ІФ) вдалося у 2015 році провести реструктуризацію. Але все ж таки навантаження залишається великим.
І тут потрібно продовжувати співпрацю з нашими міжнародними партнерами. Робити запозичення, перезапозичення і дуже чітко управляти цим боргом, бо він є величезним тиском на національну економіку і стримує нас щодо розвитку.
— У вас є розуміння, що без МВФ та іншого міжнародного фінансування нам буде чи неможливо, чи дуже важко пройти цей борговий пік?
— Це не те що моє розуміння — це факт. Це очевидний факт. Для того, щоб нам обслуговувати борги, треба, щоб наша економіка більше зростала, нам потрібні інвестиції, щоб ми більше отримували надходжень до бюджетів. А з іншого боку, ми маємо чітко управляти державним боргом, його обслуговувати, виконуючи свої зобов’язання, і тут нам потрібна зовнішня підтримка.
Тому що за наступні чотири роки ми маємо погасити 27 млрд дол. Це колосальні кошти.
Чи можемо ми самостійно управляти таким боргом без зовнішньої підтримки? Поки що ні. Буде ріст економіки більший — зможемо мати більше можливостей. Але нам все-таки потрібна зовнішня підтримка. А якщо хтось із політиків говорить, що вона не потрібна, я завжди говорю: «Так, не я брав цей борг», але сьогодні ми маємо його обслуговувати, і ми думаємо, яким чином його реструктурувати, робити перезапозичення, щоб понизити ставки обслуговування.
Тим із політиків, хто говорить, що це не проблема, я хочу сказати, що з такими людьми небезпечно мати справу, бо у них відсутній державний погляд і вони можуть завести країну до економічної трагедії. Тому, хочемо не хочемо, треба співпрацювати.
— Тобто ви як Прем’єр не погодитеся зараз на запозичення під 8, 9, 10%? Кажуть, це можливо зараз для України.
— Чим дешевше, тим краще. Я не можу вам сказати про вартість. Запозичення беруться на ринку, а там є свої котирування.
— Але очевидно, що після чергового траншу МВФ для України ставка суттєво знизиться.
— Звісно.
— Наскільки приватизація може допомогти з реформами? За останні два роки підготовка була, але результатів не було.
— Ви праві, у нас не було яскравих результатів у приватизації. Але якщо ми запитаємо сьогодні українських громадян, як вони ставляться до приватизації, то всі скажуть, що погано. Тому що в 1990-х роках, коли робили приватизацію, фактично державу просто пограбували, за копійки скупили те, що коштувало мільярди. І тому люди за цим прикладом сприймають приватизацію погано, і це справедливо.
Зараз ми маємо 3,5 тис. державних компаній, на кожній із яких є якийсь директор, головний інженер, бухгалтер. І у мене запитання: в чиїх інтересах працюють ці підприємства? Я вам скажу: в інтересах директора, бухгалтера і оточення тих, хто там працює, їх «керівництва» в міністерстві чи ще десь. Як правило, ці підприємства не модернізовані, керівництво до них ставиться, як тимчасові правителі, технологічного прориву там немає, вони в стагнації і приносять державі збитки.
Я вважаю, що збитки і корупцію потрібно замінити доходами. Що треба зробити? Нові інвестиції. І тому було дуже важливо почати робити новий закон про приватизацію. І ми зробили класний закон: публічно, прозоро, електронні торги. Тепер ніхто нікого не обманить. А це дає нам можливість чесно залучити інвестиції.
Закон прийнято, він вступив у дію з 1 березня, і я думаю, що до кінця травня ми запустимо цю роботу досить серйозно і системно.
— Думаєте, що з цим не буде жодних проблем?
— Не всім це вигідно. Ті, хто «окучує» ці підприємства, будуть нас блокувати, будуть стримувати, будуть штучно вигадувати перешкоди, як зробили з Одеським припортовим заводом. Накрутили там якихось боргів, потім визнали борги в судах — це окреме для дослідження правоохоронними органами питання, потім завищили ціну продажу, потім завели уряд у глухий кут у цьому питанні.
Я вважаю, що протидія буде, але наша позиція буде чесною і прозорою.
— «Криворіжсталь-2» може бути?
— У нас не так багато активів на кшталт «Криворіжсталі-2», але важливо, щоб вони почали працювати на економіку держави. Тому я думаю, що головне — це забезпечити конкурентність і прозорість процесу.
— Найближчим часом можна очікувати перелік підприємств?
— Мала приватизація розпочнеться буквально, я думаю, з червня.
— А великі? Наприклад, «Центренерго»?
— «Центренерго» уже готується через міжнародних радників за новою, достатньо прозорою процедурою. Будемо сподіватися, що ніхто не буде блокувати.
І корпоратизація те саме. Зараз будуть з’являтися нові наглядові ради держкомпаній, буде належний рівень управління.
— А ОПЗ доведете до кінця?
— Там є багато юридичних проблем, але, звісно, так. Ми цим займаємося і будемо шукати вихід із цієї ситуації.
— Як ви оцінюєте наслідки різкого підвищення мінімальної заробітної плати із січня 2017 року? На думку Мінфіну та МВФ, наразі можливості для продовження такої політики відсутні. Йдуть дискусії. Якою є ваша позиція?
— Ми зробили дуже системний крок, який, на мій погляд, відкрив ще одну можливість, а саме розморозити в цілому заробітні плати. Можна сказати, що ми розпочали повертати борги працюючим українцям, тому що їхня праця довгий час була недооціненою. Мінімальна заробітна плата підштовхнула середню зарплату. Я вважаю, що в цьому році середня заробітна плата вже може бути близько 10 тис. грн.
— Навіть без підвищення мінімалки до 4,2 тис. грн?
— Так, навіть без підвищення. В чому питання підвищення мінімалки? Мінімалка залежить від розвитку національної економіки, вона має бути посильною для роботодавців. Окрім того, вона тягне за собою і бюджетні витрати. Це все має бути збалансованим. 3,2 тис. — це був наш чіткий розрахунок. Тому будемо йти далі. І як економіка буде реагувати, так ми і будемо рухатися далі. Я — за те, щоб мінімальна заробітна плата зростала, я — за те, щоб галузеві зарплати зростали. Сподіваюся на те, що ми зможемо це робити далі, але зараз можливості для такого рішення немає.
— Якими є перші результати пенсійної реформи? Можливо, щось потрібно змінювати?
— МВФ наполягав на тому, щоб просто підвищити пенсійний вік. Я запропонував зовсім іншу модель — побудова справедливої системи. Там є два показники, на яких ми базувалися: стаж і зарплата. Фактично ми сьогодні знову ж таки віддали те, що належало тим, хто все життя заробляв право на пенсію і що їм не додавала держава роками. Зрівнялівка робила всіх одночасно бідними.
Ми розуміємо, що у нас є питання щодо тих людей, які мали великий стаж і маленькі зарплати. Зараз ми думаємо, яким чином їм більше підвищити. Ми забезпечили ліквідацію зрівнялівки, а далі будемо підтягувати тих, хто має низькі пенсії.
І тут я дякую міністру Андрію Реві за повну координацію процесів і розуміння мети.
Насправді питання в дефіциті самого Пенсійного фонду. Якби в мене були гроші, я би всім все віддав ще позавчора. Але окрім 130 млрд обслуговування боргів, які не ми створили, 140 млрд грн потрібно ще на погашення дефіциту Пенсійного фонду, який теж не ми створили. Ці борги створені не після Революції гідності, це роками створені проблеми пенсійної системи, які вистрілили зараз. Вони були, але їх просто приховували від людей. А я нічого не збираюся приховувати. Треба дивитися в очі проблемам і їх вирішувати.
— Якою ви бачите динаміку дефіциту Пенсійного фонду на цей та майбутні роки?
— Ми бачимо ліквідацію дефіциту за сім років. Багато залежить напряму від детінізації заробітних плат. Ми передбачали, що на три роки буде збережений дефіцит такий, який був, — майже 140 млрд грн. Він зараз зберігається, ми в таргетованих межах. Далі будемо дивитися на ситуацію. Нам потрібно працювати більше над детінізацією, тому що сьогодні багатьом працівникам продовжують платити зарплатню в «конвертах», і це величезна проблема для України.
— Щодо накопичувальної пенсійної системи. Чи готова українська економіка, саме в питанні стабільності, уже з 1 січня 2019 року до другого рівня пенсійного забезпечення?
— Тут питання не тільки стабільності економіки — тут і питання гарантування збереження, надійного інвестування. Це серйозна річ. Це не питання пенсійної системи — це питання функціонування всієї фінансової системи країни. І тут є ініціативи депутатів, достатньо непогані, але це треба все ще дискутувати. Складне питання, але зараз воно в роботі.
— Нещодавно ви провели координаційну раду з питань енергетичної реформи, було анонсовано, що за три тижні будуть перші важливі рішення. У вас є якесь бачення чи ви очікуєте пропозицій і потім буде прийматися рішення?
— Я створив цю енергетичну раду високого рівня, де ми будемо узгоджувати принципові рішення. Туди увійшли всі ключові стейкхолдери: уряд, державні компанії, міжнародні партнери, які нам допомагають, парламент в особі профільного комітету і представники Європейського енергетичного співтовариства. Це всі ті, з ким ми можемо напрацьовувати ключові стратегічні рішення, — все, що стосується реформ і подальших кроків в енергетичному секторі.
Яке завдання ставлю я перед собою? Створити систему прозору, конкурентну і демонополізовану, бо енергетичний сектор, я вважаю, поки що непрозорий. Я вважаю, що демонополізацію обов’язково треба провести. У людей має бути право вибору, де їм купувати енергоресурс, за якою ціною і по якому сервісу — це дуже важливо.
Наступна позиція, якої я хотів би досягти в середньостроковій і довгостроковій перспективі, — ми маємо стати самодостатньою країною щодо енергоресурсів. Поклади енергоресурсів і можливості виробництва енергії всередині країни у нас є достатніми.
Наголошую, що ми могли за попередні 10 років стати повністю енергонезалежною країною, але цього не сталося. Тепер ми взяли курс на енергонезалежність, на енергоощадність і на добуток власного українського газу, якого нам буде достатньо для забезпечення потреб держави.
Також ми говорили про реформу вугільної галузі. Я вважаю, що державна вугільна галузь дуже «тінізована» і дуже корумпована. Звідти треба вибивати всі ці тіньові схеми. Для мене це є принциповим питанням. Таке завдання я поставив перед міністерством і міністром (міністром енергетики та вугільної промисловості України Ігорем Насаликом — ІФ). Я хочу дуже відкрито обговорювати це питання.
— Де саме там джерела корупції?
— Я вважаю, що «заробляють» на всьому. На неефективності технологій, на обліку вугілля, щодо багатьох сфер там є питання. Міністр засвідчив, що він готовий боротися зі всіма цими явищами, і я сподіваюся, що за моєї підтримки у нього це вдасться.
— Останні кадрові питання в Міненерговугілля з цим пов’язані?
— Це пропозиція міністра, і я його підтримав.
— За три тижні можна очікувати на якісь конкретні рішення?
— Я не думаю, що за три тижні ми маємо отримати якісь остаточні рішення. Ми обговоримо проблематику, статус проведення реформи НАК «Нафтогаз» і план на майбутній крок, який ми маємо зробити.
— Тобто йдеться про якийсь перехідний період, поки Україна стане енергонезалежною в питанні газу?
— Наше завдання — щоб наша газотранспортна система належала 100% Україні, щоб ніхто на цьому не спекулював, щоб ми могли забезпечити максимальний транзит територією України спільно з нашими європейськими та світовими партнерами.
— Тоді на якій основі можливі залучення інвестицій в ГТС?
— Дохідність самої системи, залучення кредитних ресурсів. Це можливо робити в багатьох варіантах. Головне, щоб ми отримали стале функціонування цієї системи протягом багатьох років.
— Так само і питання тарифів?
— Ціни (на природний газ — ІФ) пішли вгору, і Міжнародний валютний фонд говорить про те, що в Україні повинна бути одна ціна і для промисловості, і для населення.
Я минулого року пообіцяв, що ціна в цьому опалювальному сезоні змінюватися не буде, і я своє слово дотримав. Зараз ми поки що в діалозі щодо подальших рішень.
В цьому питанні мене цікавить те, щоб захистити українців, бо багато людей платити більше реально не можуть, і я це розумію. І тому які будуть компенсатори для людей — це для мене важливе питання. Як тільки я знайду такі компенсатори, вийду і скажу про це людям.
Оці всі балачки, що газ в Україні коштує 2, 3 тис. — це все безглуздя. Як може коштувати газ 3 тис. грн, якщо його ціна на європейських хабах зараз в середньому 250 доларів?! Людей просто дурять. Звісно, якщо на цьому всьому красти, то чим нижча його ціна всередині країни, тим краще. Це уже відбувалося не раз, коли людям наче давали дешевий газ, а насправді просто списували на них, а продавали за ринковими цінами і крали на цьому сотні мільйонів і мільярдів доларів. Це не наш шлях. Але для мене головне питання, щоб ті, хто потребує допомоги держави, були реально захищені.
— Реформа освіти та охорони здоров’я. Якими є нагальні проблеми у їх впровадженні?
— По освіті. По-перше, треба віддати належне міністру Лілії Гриневич. Її внесок у справу — надзвичайний.
Одне із завдань до 2020 року — українські діти не мають стояти в чергах, чекаючи місця в садочку. І я це завдання виконаю спільно з представниками місцевої влади. В рамках децентралізації на місцях є гроші. Ми додаємо ще з державного бюджету, і вони будують садочки. Я розраховую, що до 2020 року черги вже не буде.
Наступна позиція — це «Нова українська школа». Перші результати реформи отримаємо через 12 років. Зараз ми взяли сегмент 1-4 класи. 23 тисячі українських вчителів отримують перенавчання, і з 1 вересня ми виходимо на нові стандарти української школи.
Ми цього року направляємо на модернізацію початкової школи 1 млрд грн, щоб забезпечити школи сучасним інтерактивним обладнанням і технологіями навчання, поставити сучасні меблі тощо. А далі, коли наситимо всім, чим треба цей сегмент, підемо в наступні класи.
Третя позиція — дуальна освіта в профтехосвіті і кваліфіковані робітничі кадри. Це для нас є принциповим питанням, і ми модернізуємо зараз програми навчання, створюємо 25 центрів професійно-технічної освіти, визначаємо потреби ринку праці. Нещодавно визначили, що таке регіональне замовлення, щоб враховувати специфіку регіонального ринку праці. І дуальна освіта — це коли час навчання в аудиторії і на виробництві зараховується в загальну програму навчання і людина отримує свою спеціальність.
Це все дасть свій результат, і ми будемо мати більше якісних робітничих кадрів, тому що сьогодні в Україні є дефіцит, в тому числі в зв’язку з трудовою міграцією. Вона зараз притаманна всім країнам: поляки їдуть в Британію, українці — в Польщу. Запитання: хто до нас? Я хочу, щоб до нас повернулися українці. Можливо, трішки менше зараз будуть заробляти, але головне, що вдома. У нас у разі підвищення заробітних плат ситуація буде більш благополучна, ніж в деяких країнах Європейського Союзу.
Ну, і питання вищої освіти і науки. Мене дуже цікавить питання науки. Я шукаю нові можливості спільно з Академією наук і також молодими науковцями. Сфера складна, консервативна, але я чекаю наступної зустрічі з науковцями, щоб ми почали змінювати систему фінансування. Вона має бути більш мотиваційна і більш інноваційна.
— А яка проблематика в охороні здоров’я?
— В охороні здоров’я зрозуміло, з чого треба розпочинати. Перш за все треба змінювати систему фінансування.
Лідером змін у цій сфері є Уляна Супрун (в.о. міністра охорони здоров’я України — ІФ), з якої дехто хоче зробити ворога всієї України. Я її знаю, в неї характер дуже непростий, і, можливо, вона в спілкуванні незручна, але я зручних ніколи і не шукав. Я просто знаю, що вона чесна, що не вплутана в жодні медичні схеми, на яких мільярдами грабували українців. Вона почала наводити порядок, зібрала нову команду — хтось кращий, хтось гірший, але вони починають все це вичищати, що «поналипало» за багато років. Але дехто починає її звинувачувати за те, в якому стані сьогодні лікарні. А хіба вони сьогодні чи вчора такими стали, чи Уляна в цьому винна? Вона навпаки хоче це змінити, і я готовий допомагати. А щодо критиків, то я б сказав, що у нас є два типи політиків: які бачать проблему і готові її вирішувати, а є ті, які намагаються «сипати сіль на рану». Ми взялися за зміни. Так, нас можна ненавидіти і, умовно кажучи, знищувати, але якщо задуматися, то залишати, як було, більше не можна. А у нас сьогодні є шанс все змінити, і я в це вірю.
— Але скажіть, коли українці зможуть відчути зміни в охороні здоров’я, так би мовити, на собі?
— Я днями відкрив «Охматдит», який роками стояв недобудований. А ми побудували абсолютно нову лікарню, зараз там є все, що потрібно, щоб дітей лікувати від онкозахворювань. В мене запитання: чи це означає зміни? Очевидно, так. Відкрили новий і сучасний перинатальний центр у Львові. Там стане краще з цими питаннями? Звісно, стане краще.
От я нещодавно говорив, кому належать сьогодні лікарні? Вони належать не державі, а районам, містам і областям. Колеги, у вас є мільярди, тому давайте робіть нормальні палати, нормальне обладнання, а ми як держава вам за кожну медичну послугу заплатимо за кожного українця.
Спочатку будемо платити на рівні первинної ланки медицини — там, де найбільший рівень обслуговування. І ми почали змінювати цю систему. Люди жодного негативу не відчують. Уже 2 мільйони уклали персональні контракти з лікарями. Це уже зміна свідомості, новий підхід.
Я хочу, щоб лікар дивився пацієнту не в руки, а в очі, на його проблематику, а не на те, що він приніс. Або візьміть програму «Доступні ліки». На сьогодні вже майже 18 млн рецептів виписано, люди отримують свої ліки.
— Ви торкнулися питання про місцеві органи влади. В чому причина, що на рахунках місцевих органів колосальні кошти, які вони отримали завдяки децентралізації, а вони ними не користуються?
— Це накопичувальний ефект від 2015 року, коли почалася децентралізація. Не всі були готові до таких ресурсів, не всі були готові їх використовувати. Але я так питання ніколи не ставлю. Я, коли чую, що кошти потрібно використовувати, це приблизно звучить так: «Яку зарплату ти отримав?» — «Чотири тисячі» — «А чому ти її всю не витратив?» Це незрозуміла логіка.
Не потрібно нічого освоювати. Є стратегія: дитячі садочки, нові дороги, школи, парки, нові підприємства. Це ваша стратегія для розвитку економіки, створення робочих місць і підвищення якості життя. От йдіть по цьому шляху. І не потрібно змушувати всіх всі кошти витрачати. Бо тоді це марнотратство.
Є місцеві органи влади, які були готові до реалізації стратегій, були і такі, що не готові. І сьогодні не готові — сидять, не знають що з цими грошима робити. Але це процес, який маємо пройти, коли відповідальність на місцях буде зовсім іншою, ніж сьогодні.
— Ваше бачення залучення приватного капіталу в охорону здоров’я, освіту, науку і дерегуляцію цих галузей?
— Що стосується медицини, то сьогодні вже дерегульовано, ми вже прийняли рішення про автономізацію закладів взагалі. Ми хочемо, щоб ці заклади продукували якісні медичні послуги.
Що стосується освіти, то ми сьогодні змінили навіть будівельні норми, тепер вже і приватні садочки можна будувати більш простіше, ніж це було раніше. Ми відкриті абсолютно.
— Щодо інфраструктури. Як ви оцінюєте реформу дорожнього господарства за останні роки?
— Ухвалили зараз державну програму безпеки на дорогах. Сьогодні за різними оцінками від 8 до 11 людей гине на дорогах щоденно. Катастрофа. Зараз ми будемо інвестувати в безпеку на дорогах 2,6 млрд грн. Також змінили ДБНи (Державні будівельні норми — ІФ). Зараз по-новому будуватимуть дороги, розв’язки тощо.
А загалом, ми врешті-решт, після багатьох років стагнації, почали будувати дороги в країні. Я часом чую, кажуть, що в Україні погані дороги, бо Гройсман там щось не так зробив. Практично все, що ми ремонтували в 2017 році, все нормально стоїть. Там, де ми робили капітальний і середній ремонт, там все стоїть нормально. У травні буде на уряді звіт за результатами контролю якості минулорічних ремонтів після зими. Там, де є дефекти, — підрядники будуть виправляти, і ми за це платити не будемо, буде платити той, хто робив.
А ямковий ремонт — це не ремонт на роки, це ремонт на місяці, він не буде стояти постійно. І немає чого дивуватися, коли ямковий ремонт «вилітає» — він і буде вилітати.
Хтось розказує, що «дороги Гройсмана» всі в дірках. То не «дороги Гройсмана», не я їх так руйнував, це вони так зруйнувалися за останні 10-15 років. «Дороги Гройсмана» — це такі, як відремонтовані ділянки Одеса — Рені, у Львівській області, Тернопільській і Івано-Франківській областях. Зараз на сході країни буде багато доріг. От це будуть «дороги Гройсмана», а інші — це ті, які Гройсман має зробити.
— Можливо, повернути «листи щастя», і бюджет поповниться, і дисципліна покращиться?
— Треба. Питання смертності на дорогах — це питання комплексне, в тому числі відповідальності і регулювання, фіксації. Також потрібно певними засобами зменшувати швидкість, забезпечувати острівці безпеки, спеціальні пішохідні переходи.
Я проводив координаційну раду з питань безпеки дорожнього руху, можливо, ми щось зможемо врегулювати постановами уряду — і це зробимо — але потрібні зміни до закону.
— Щодо відносин з Національним банком, вас все влаштовує?
— Національний банк є незалежним, і я би не хотів зараз озвучувати мої відчуття, що мене влаштовує, а що ні. Я не маю права втручатися в роботу Національного банку України. Курс гривні — це питання НБУ, як і багато інших речей.
Але я би дуже хотів, щоб Нацбанк, використовуючи всю свою незалежність, сприяв розвитку національної економіки. Зрозуміло, що коли облікова ставка 17% — і це слова реального сектору економіки — ми втрачаємо конкурентність.
Як це може бути, коли ми виробляємо будь-який продукт в Україні і такий самий продукт виробляється в країнах Європи, то український виробник іде в банк і отримує кредит під 25%, а європейський — під 1-1,5%? Скажіть, де конкуренція?
Тому я хотів би, щоб український підприємець мав доступ до дешевих довготривалих кредитів, тоді у нас буде і модернізація, і інвестиції.
І це не питання, що я вимагаю чогось. Я говорю про те, що сьогодні говорить бізнес. А я завжди на боці тих, хто робить справу.
— Щодо вакантних місць в уряді. Уже довгий період часу ми чуємо лише про політичні консультації, але жодного зрушення немає. Навіть заяви про відставку міністрів не допомогли пришвидшити процес.
— Це має розглянути парламент. Тобто я сьогодні не бачу в цьому проблем, які впливають на роботу міністерств. Міністерства працюють: МінАПК — працює, Мінінформполітики — працює, МОЗ — працює.
За великим рахунком, зараз відсутній лише міністр охорони здоров’я із самого початку, бо не було гідної кандидатури. Потім прийшла в команду Уляна Супрун, і сьогодні вона фактично працює як перший заступник міністра, і відповідно за відсутності міністра виконує його обов’язки.
— Тобто це не проблема відсутності єдності в коаліції?
— Я не хочу казати: проблема чи не проблема. Звісно, краще, коли є міністр, але коли його немає, але є сильний в.о., — це не щось критичне, що впливає на швидкість прийняття рішень чи відповідальність людей.
— А ДФС, Фонд держмайна, Держгеонадра, тобто структури трохи нижчого рівня?
— Це питання нової державної служби. Я задоволений роботою виконувача обов’язків голови ДФС Продана (Мирослава Продана — ІФ). Я вважаю, що він за цей рік провів багато позитивних речей. Наприклад, запровадження електронного реєстру ПДВ, бо раніше відшкодування ПДВ було суто корупційною історією. Парламент і Кабмін це рішення прийняв, а ДФС мала його реалізувати, і вона реалізувала його блискуче. Він також багато зловживань уже подолав на митниці, хоча і не всі, і він про це теж знає. Якби всі інші суміжні правоохоронні структури так хотіли навести порядок на митниці, як він, то порядку було б уже набагато більше.
— Нещодавно ви заявили, що будете брати участь у чергових парламентських виборах. Це буде новий політичний проект, чи можна очікувати, що це буде об’єднання навколо однієї з існуючих політсил?
— Мене запитали про це на зустрічі з регіональними журналістами. Я дав дуже чітку відповідь: я буду брати участь у наступних парламентських виборах. Про формат, я думаю, ми поговоримо трохи пізніше. Але те, що я буду боротися за те, щоб зробити Україну сильнішою, не сумніваюся. Я хочу бути серед тих людей, з якими буде асоціюватися успіх України, а не якісь інші речі.
— Але якщо зайти з іншого боку: з ким із політиків ми вас точно не побачимо в майбутній команді?
— Я не хочу нікому вішати ярлики, але точно знаю, з ким мені не по дорозі. І це моя внутрішня позиція.
— Все йде до того, що ви будете прем’єром під час президентських виборів. Це дуже серйозний виклик для будь-якого уряду. Тому що президентські вибори — це час обіцянок і розподілу матеріальних ресурсів для громадян. Так чи інакше, тиск на вас буде з цього приводу. Які будуть ваші дії?
— Коли розпочнеться президентська кампанія, є декілька фундаментальних речей, які я забезпечу. Я нікому не дам використовувати адміністративний ресурс через мене у виборчих кампаніях. Це принципова позиція для мене. Я ніколи нікому не давав цього робити, коли був міським головою, і не дам.
Я взагалі не людина адмінресурсу. Взагалі. Я проходив сам декілька кампаній і ніколи його не використовував. Я вважаю, що якщо ти використовуєш адмінресурс, тиск і на такій хвилі приходиш до влади, то нічого доброго ти не принесеш — тільки біди та страждання. Я ніколи не працював і не працюю під вибори.
— Нещодавно ви заявили, що повноваження уряду менші, ніж завдання, які перед ним стоять. Можна декілька конкретних прикладів та конкретних шляхів вирішення цієї проблеми?
— Це питання Закону «Про Кабінет Міністрів України» і української Конституції. Якщо ви візьмете закон про Кабмін, ви побачите, що повноваження виконавчої влади дуже обмежені в можливості прийняття рішень. Дуже зарегульоване українське законодавство, з одного боку, а з іншого боку — є дуалізм повноважень, що теж є проблемою.
Тому завдання наступне: визначити кожному рівню влади, починаючи з місцевого самоврядування на рівні громади, району, області, що знаходиться в їх компетенції. Необхідний Закон «Про Кабінет Міністрів України», «Про повноваження Прем’єр-міністра». От візьміть будь-яку організацію та її керівника — керівник може видати наказ, розпорядження і т.д., а я як Прем’єр-міністр не маю права цього робити. Це ще в часи Януковича (колишнього президента України Віктора Януковича — ІФ) максимально всі повноваження забрали в уряду, щоб він не міг нічого вирішувати. Насправді більше повноважень прийняття рішень — це більша відповідальність.
Передрук з сайту https://ua.interfax.com.ua
Ми в Google+