«Приїдьте до Петра Ягодки. Це для мене взірець, як треба жити для людей», — коротко, але влучно запропонував тему директор дитячого санаторно-оздоровчого комплексу «Країна Мрій» Іван Дячук. І ось я в селі з гарною назвою Розваж під давнім Острогом і СГПП «Розвазьке». «Зараз покажу вам наші поля!» — не гає часу Петро Ягодка.

Працюють, як книжка пише

Краєвиди такі, що дух перехоплює: давненько не бачила таких викоханих (інакше й не скажеш) полів. Кукурудза, цукровий та кормовий буряк, овес, ячмінь, жито, пшениця кількох сортів, картопля, гречка, де завбачливо поставили вулики місцеві пасічники. Усі культури неначе змагаються між собою, котра соковитіша. Приміром, буряки подають надії на всі 800 центнерів з гектара: торік, каже господар, на них був неврожай, тож зібрали по… 600 — уявляєте такий неврожай? Кукурудзи буде майже 130 центнерів з гектара. І це не на полтавських чорноземах — переважно на суглинках.

Вирощують здебільшого на органічних добривах, каже Петро Іванович. «Їх виробляємо майже 100 тисяч тонн на рік. Адже тримаємо до тисячі корів і стільки само, понад 1000 гектарів, маємо ріллі».

«То ви все робите так, як книжка пише: гектар ріллі на голову ВРХ?» — виривається в мене те, що раніше чула від світлої пам’яті Володимира Плютинського.

«Авжеж! — погоджується Петро Іванович. — По-іншому користі не буде, тут аграрна наука не помилилася, десятиліттями праці доведено. А ось і наші корівки, — наближає машину до пасовища. — Порода чорно-ряба голштинізована, перебуває на безприв’язному утриманні. Тут ми посіяли суданську траву, яка за добу виростає на сім сантиметрів, тож вітамінів нашим підопічним вистачає».

Петро Іванович вітається за руку із трьома пастухами, до кожного поважно звертається на ім’я й розпитує, як справи. Одразу видно: люди його поважають. Ще б пак, створити та втримати робочі місця з гідною оплатою на селі в нинішніх умовах — трудовий подвиг.

Додану вартість залишають у себе

Петро Ягодка здійснює цей подвиг щодня. Дарма що, приміром, на початку червня в господарство приїхали одразу три перевірки: екологи, охорона праці та пожежники. «І кожен залишив якийсь припис, — каже Петро Ягодка. — Але ми все зробимо так, щоб насамперед нашим людям було добре»!

Якби кожен керівник мислив такими категоріями (ні, таки не помилився в оцінці Іван Дячук)!

Працює Ягодка на орендованих у земляків паях, платить кожному щонайменше 10% нормативної грошової оцінки угідь, попередньо розрахувавшись із податковою. Хтось забирає гроші, комусь потрібна продукція. Ось так і тримаються люди разом, як один міцний кулак.

«Але якщо, приміром, п’ять господарів вирішать продати свої паї, які посеред поля, — як його тоді обробити цілісним шматком? А я знаю, що в людей уже почали виманювати землю заїжджі, з дозволу сказати, господарі. Гарантувати, що ніхто її не продасть, не можу. Бо ситуації в житті бувають різні. До того ж, багато нюансів у законодавстві, які треба допрацьовувати. Тому поки що з коментарями не поспішатиму — тут потрібна виваженість».

До глибини душі розумію людину, яка очолила господарство на початку 1998-го, коли в тодішніх колгоспних коморах гуляв вітер, а його наздоганяли борги. Ягодка тоді сказав людям щиро: крім дисципліни, поки що нічого не обіцяю. І переміг конкурента, що малював золоті гори, більшістю голосів. За півтора року розрахувалися з боргами, а за два купили млин і змурували піч: Петро Іванович вирішив переробляти зерно на борошно й випікати хліб. Аби й люди мали що їсти, і додана вартість у господарстві залишалася.

Першу випічку сам повіз до Острога й запропонував підприємцям. «Пригадую, одна з них стиснула й швидко відпустила хлібину, а вона одразу відновила форму. Беру п’ять, сказала. Ось так ми спиналися на ноги. Змурували три печі, звели пекарню, придбали шість «спринтерів», які стабільно доставляють хліб у всі села району, а один щодня торгує на ринку в Рівному», — розповідає Петро Ягодка.

Довіру за гроші не купиш

Тепер модернізована пекарня працює у три зміни (цілодобово), тут випікають майже 20 найменувань хліба та хлібо-булочних виробів без жодних хімічних добавок, ціну тримають низькою. Де купите хлібину за 10 гривень чи, приміром, струдель із сиром або маком — за 12? Часто людина вішає біля двору пакет і кладе туди 10 гривень, а водій обмінює на хлібину — так на довірі, що формувалася десятиліттями, тримаються. Її за гроші не купиш.

Довіряють люди насамперед авторитетові Петра Ягодки. До речі, це прізвище стало на Рівненщині брендом. Принаймні старожили кажуть: на перемогу старшого сина Ягодки Юрія на торішніх виборах голови Острозької громади (а вона з небагатьох в Україні, що утворилася в межах усього колишнього району) спрацював бренд. Авторитет прізвища високо тримають і молодший син Тарас, заступник керівника господарства, й доньки Ганнуся, яка теж працює тут, і Юлія. І звісно ж, берегиня родини дружина Надія Михайлівна.

Як співає Розваж

До речі, вона, Петро Іванович та Ганнуся співають у хорі СГПП «Розвазьке», його Ягодка-старший створив 2012 року. Не лише тому, що сам не розлучається з українською піснею, а й щоб прикрасити будні сільських трударів. Люди радо відгукнулися: залюбки ходять на репетиції під управлінням художнього керівника Віталія Хмарука, вже вкотре підтвердили звання народного колективу. А як співають, ви б тільки чули:

Наша слава козацькая не на папері писана,
         Лісами, лугами, байраками вона заколисана…

Уперше прорвали післякарантинну блокаду в рідному будинку культури на День матері, згодом виступили в сусідньому Оженині, далі — на Козацьких могилах з нагоди 370-ї річниці битви під Берестечком. Тепер збираються на фестиваль до Великих Межиричів. І не полишають надії ще раз побувати у Франції, саме така поїздка на Всесвітній день прапора відбулася кілька років тому. У Парижі й Ліоні лунали українські козацькі, патріотичні та гумористичні пісні на біс.

Саме в Розважі з’явилася чи не перша в області православна церква України не в останню чергу завдяки твердій позиції родини Ягодки. Ось так з Україною в серці та з добром живе Розваж. Є в тій назві щось символічне: мабуть, притаманна людям від землі мудрість та розважливість.