Виявляється, щоб поставити екологічний діагноз певній місцині, не обов’язково проводити численні аналізи й організовувати дорогі експедиції. Українські науковці з кількох науково-дослідних установ запропонували методи дослідження довкілля, що дають змогу доволі точно визначити стан середовища, лише спостерігаючи за життям певних організмів. Важливо лише знати, на кого з них слід звернути увагу і в яких саме точках екосистеми. На міжнародних екологічних форумах цю розробку вже називають «українським проривом».
Черепашка в дозорі
За морську частину проекту відповідає Одеський філіал Інституту біології південних морів НАН України. Академік Ювеналій Зайцев називає відразу кілька переваг нової методи. По-перше, хімічні аналізи, крім того, що потребують витрат, ще й дають виключно миттєву картину, тоді як живі організми — своєрідні реєстратори, які накопичують інформацію про зміни у середовищі протягом певного часу. По-друге, новий підхід заощаджує кошти — досліджується не весь природній обшир, а лише його больові точки, звідки певні організми неодмінно сигналізуватимуть про небезпеку.
«Найцікавіші з них ті, які називають біологічними індикаторами — а я їх називаю екологічними дозорними, — каже академік Зайцев. — Вони мешкають на кордонах морського середовища, тож першими вступають у контакт з якимись чинниками, реагують або б’ються і перемагають ці чинники, чи навпаки гинуть, смертю своєю доводячи: тут — біда!»
З цими прикордонниками науковець знається понад півсторіччя. Саме йому належить відкриття життєвої форми «морський нейстон» — сукупності мікроорганізмів, що мешкають біля поверхневої плівки води, на межі водного й повітряного середовищ. Вважаючи себе спадкоємцем великого Вернадського, академік Зайцев шукає скупчення життя у місцях дотику середовищ. Деяких із тутешніх дозорців науковець, чий вік наближається до 90, вже давненько не зустрічав. Ось він тримає в руках пробірку з якимось хробаком-поліхетою: «Цього вже важко знайти на тисячі кілометрів із північно-західної частини Чорного моря, має романтичну назву — офелія». Рідкістю за останні десятиріччя став і молюск з назвою донацила, котрий на пам’яті патріарха вітчизняної гідробіології збирали на корм качкам. Дозорець скелястого узбережжя — морське блюдечко патера, теж майже зникло: «Проблема його знайти навіть для того, щоб показати студентам».
У 1980-ті зникла бура водорість бородач, що до того була масовим видом в районі одеських пляжів. Причиною стала велика кількість добрив, що різними шляхами змивалися до моря. Нині, на думку вченого, можна говорити тільки про певні «гарні шматочки» чорноморського узбережжя: «Порівняно добрий Південний берег Криму — там немає ні великих річок, ні промислових підприємств, і море з усіх боків оточує суходіл».
В Одесі навпаки — море перебуває в оточенні суходолу. Нині, коли занепала промисловість і сільське господарство вже не чинять колишнього впливу на морське середовище, головним клопотом для моря науковець називає комунальне господарство. Каже, що ми набридли Чорному морю своїми стоками.
Лузанівка із заходом у Владивосток
Утім, і Ювеналій Зайцев, і його колеги нарікають, що держава і місцева влада не надто дослухаються до вчених. Зокрема 2007-го не відреагували на застереження про те, що намивання пляжів дрібним піском жодної користі не дасть. На думку науковця, тоді в цей пісок просто зарили 40 мільйонів доларів. Великі сумніви у вченого викликає і широко розрекламований глибоководний випуск стічних вод: «Це ж обман. Чотири кілометри — це не глибина, перший же вітер з моря принесе відходи на берег».
Приємний виняток заввідділом екології крайових угруповань Людмила Воробйова вбачає хіба у позиції Одеського припортового заводу, який «дуже добре реагує на наші рекомендації»: «Це приклад того, коли не хочуть, щоб їх хвалили, а просять, щоб робили зауваження».
Втім, виняток лише підтверджує правило. Тож фраза, яку мені найчастіше доводилося чути в стінах інституту, — про пророка, якого немає у вітчизні своїй.
Кошти на наукові дослідження майже не виділяють. Заступник директора філіалу з наукової роботи Галина Мінічева мусить визнати, що основна наукова активність інституту перейшла у європейські проекти, у яких заклад бере участь понад 10 років. Нині, приміром, інститут задіяний у проекті ООН та Євросоюзу EMBLAS, який проводять задля моніторингу Чорного моря. І в цій співпраці — шанс хоч колись прислужитися власній країні, каже Галина Мінічева. «Ми розробляємо інструмент, який через Чорноморську програму повертається до України потім через Євросоюз. Навіть коли не напряму, то через нашу співпрацю ми працюємо на країну. Все одно, рано чи пізно будемо інтегруватися». Такий шлях до рідних пенатів Галина Мінічева називає «Лузанівка (один з Одеських пляжів) із заходом у Владивосток».
Один підхід до всіх стихій
Дещо скоротити цей маршрут могла б державна премія за зведений цикл робіт про методи біоіндикації та біомоніторингу, що його підготували українські вчені-екологи з різних міст та установ. «Рідкісний випадок — коли десять фахівців, що працюють у різних інститутах, виявляються провідними спеціалістами і покривають усі проблеми, пов’язані з екологічним моніторингом, — каже керівник Одеського філіалу Інституту біології південних морів Борис Олександров. — Інститут гідробіології пропонує сучасні способи та критерії, за якими можна досліджувати прісноводні водойми, фахівці Інституту ботаніки з’ясовують, як можна поставити діагноз екосистемі за характером ∂рунтів та рослинності».
А в НДІ лісового господарства точно знають, що лишайники не ростуть там, де забагато вихлопних газів. Поєднання зусиль різних фахівців-екологів дає змогу не лише охопити всі життєві середовища — повітря, землю та воду, а й стандартизувати методи, зробити так, щоб можна було порівняти стан різних куточків природи, навіть коли вони не мають однакових дозорців. Ідеться, власне, про створення механізму, придатного для застосування у будь-якій частині земної кулі. До розробки наших біологів уже давно є інтерес з боку світової спільноти. «У Туреччині років 15 тому гідробіологи вивчали переважно іхтіофауну — життя риб, — згадує Людмила Воробйова, — а нині пішли іншими ланками, і просять їх навчати».
Борис Олександров каже, що в європейській співпраці при розробці спільних екологічних критеріїв та уніфікованих методів досліджень Україна за багатьма позиціями лідер. А ось державна премія, за яку науковці позмагаються вже найближчим часом, дала б шанс на офіційне визнання їхнього методу в Україні. І це дало б змогу активніше застосовувати їхню розробку на власних теренах, не чекаючи глобальних зрушень у євроінтеграційних процесах.
ТОЧКО ЗОРУ
Якщо дуже хочемо — то можемо?..
Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
Наша давня хронічна хвороба – спалювання рослинних решток та різного мотлоху щороку загострювалася навесні та восени. Результатом її ставали смоги, що нависали над селами, а то й містами. Горіло, а радше тліло, не тільки гілля і листя, а й найрізноманітнішого ∂атунку сміття, в якому нині є чи не вся таблиця Менделєєва.
Вироби з пластмас при цьому серед інших шкідливих речовин виділяли з димом тих вогнищ і діоксини, які при певних концентраціях токсичніші за бойові отруйні гази. А в малих — досить відчутно б’ють по адаптивних і репродуктивних можливостях людини, викликають онкологічні захворювання, незворотні генетичні зміни в ще ненароджених малят.
Традиційна утилізація рослинних решток та сміття через спалювання так укоренилася за останні десятиліття, що, здавалося, впоратися із творцями тисяч і тисяч невеликих смогів уже ніхто і ніколи не зможе.
Однак з’ясувалося, що дійти до конкретного палія можна. Причому не збільшуючи чиновницького контролюючого апарату. Потрібна тільки воля керівників представницької та виконавчої влади. Стимулом до виконання прийнятого на Волині спеціального розпорядження облдержадміністрації про заборону спалювання рослинних решток та сміття стала позиція заступника голови облдержадміністрації Віталія Карпюка.
Тож в області розгорнуто комплекс робіт, що мали на меті зменшити викиди в атмосферу від несанкціонованих вогнищ. Тут і окремий наказ щодо екологічної інспекції, що визначив порядок рейдування та взаємодії з іншими структурами в райцентрах та селах. І чергування спеціально створених оперативних груп та членів муніципальної варти охорони порядку в Луцьку.
Лише цього року, крім сотень і сотень проведених профілактичних бесід, були складені понад 60 протоколів про порушення відповідної статті Адміністративного кодексу України. На громадян, зокрема, накладався штраф у сумі від 170 до 340 гривень, а на посадових осіб — від 850 до 1190 грн. Ті ж самі дії, що завдали великих збитків заказнику в Локачинському районі, потягнули вже на кримінальну справу.
А ще в активі волинських природоохоронців, рятувальників, працівників міліції десятки виступів у ЗМІ, до цієї роботи долучилися десятки завчасно вивішених білбордів, видрукувана масовим тиражем листівка.
Активізувалися й сільські голови. Саме вони не тільки розміщували оті самі листівки на видних місцях, а й проводили профілактичну роботу з людьми. Як наслідок, палити сміття у волинських містах, селищах та селах нині стали в десяток разів рідше, ніж раніше. Тож цієї осені не спостерігалося тих смогів, які в минулі роки в буквальному розумінні отруювали людям життя.
Впевнений: у нашому житті ми можемо зробити дуже багато і без великих грошових інвестицій! Треба тільки владі не лінуватися жити разом із людьми, повсякдень чути їх. А нам самим, спадкоємцям славної Київської Русі, породичатися і торгувати з якою у минулі роки прагнуло пів-Європи, — слід давно вже відчути себе цивілізованішими. Бо входження в євроспільноту, якого ми так прагнемо, в розумних головах розпочалося насправді вже давно.
З розуміння, що європейськість — це поняття не стільки географічне і матеріальне, як ментальне. Без смогів, російських матюків, тютюнових «бичків» під ногами, плювків на тротуар і жуйки, що прикріплена під бильцем крісла у театрі… Чи не так?
Ми в Google+