Нині ключовими документами, які знову дають старт медичній реформі, влада визначила Концепцію реформи фінансування системи охорони здоров’я та Концепцію розвитку системи громадського здоров’я в Україні. Крім цього, Кабінет Міністрів ухвалив 10 постанов, які мають кардинально змінити систему охорони здоров’я. Вони стосуються багатьох аспектів діяльності лікувальних закладів, але в жодній з них не йдеться про поліпшення підготовки медичних кадрів. Тим часом відомо, що кожна реформа починається саме з кадрів.
Вважається, що з лікарськими кадрами в нас усе гаразд, бо на 10 тисяч населення в Україні більше лікарів, ніж у будь-якій іншій країні Європи, навіть маємо надвиробництво вузькопрофільних фахівців. Тому замість них планують готувати більше лікарів загальної практики і сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів.
З таким підходом через 5—6 років у країні бракуватиме хірургів, гінекологів, невропатологів, урологів тощо. Саме ці вузькопрофільні фахівці щороку покидають Україну і шукають кращої долі за кордоном. У 2016-му, наприклад, з країни виїхало 7 тисяч медиків.
На часі — компетентнісний підхід
Крім того, десятки тисяч українських випускників шкіл щороку залишають країну заради навчання за кордоном. Вони їдуть туди не тільки у пошуках кращої освіти, бо Україна на світовому ринку поки неконкурентоспроможна, а й вищого рівня життя. Нині 60 тисяч українців здобувають вищу освіту не в своїй країні. Прогнози експертів невтішні: до 50% молоді збирається їхати на навчання за кордон. При цьому 30% кадрового ресурсу в медичній галузі — пенсіонери.
У навчанні за кордоном нема нічого поганого. Навпаки, ми повинні інтегрувати людей у закордонну систему освіти, щоб вони привозили в Україну нові знання, навички, практики і технології.
Однак скільки фахівців повертається після навчання на Батьківщину, невідомо, таких досліджень ніхто не проводив. Відомо тільки, що за кордоном працюють майже 5 мільйонів українців. Тому дуже своєчасно питання перспективи медичної освіти розглянуто на парламентських слуханнях у березні цього року. Їхні учасники констатували, що попри велику мережу вищих медичних навчальних закладів ще не досягнуто рівня фундаментальної та клінічної підготовки лікаря, який повною мірою відповідав би міжнародним стандартам.
Серед причин — повільне впровадження в навчальний процес галузевих стандартів вищої медичної освіти, адаптованих до європейських, несвоєчасне оновлення програм підготовки фахівців, застаріла матеріально-технічна база навчальних закладів. На парламентських слуханнях було чітко розставлено акценти на тому, що треба зробити найближчим часом. Однак турбує те, що торік теж провели такі читання, але проблеми в медичній освіті залишаються ті самі.
Методика навчання лікарів не встигає за змінами, які потрібні галузі. Її перебудова потребує підготовки якісно нового лікаря, здатного поєднати фундаментальні теоретичні знання з володінням сучасними інноваційними технологіями і практичними навичками. Лікар повинен не тільки знати, як треба допомогти пацієнтові, а й уміти це робити.
Ідеться про впровадження в систему вищої медичної освіти компетентнісного підходу до підготовки фахівців. Цей метод не новий. Його використовують в усіх розвинених країнах і має три складових: теоретичну підготовку, засвоєння навичок засобами симуляційних технологій і практичну підготовку на базі університетської клініки.
Формування компетентностей передовсім передбачає набуття практичних навичок за допомогою симуляційних технологій. Ці функції має виконувати інноваційний центр практичної підготовки лікаря, в якому обладнання останнього слова техніки дає змогу навчати студентів і лікарів фактично в усіх сферах медичної діяльності з використанням моделювання клінічних ситуацій різних рівнів складності, віртуальної реальності програми «стандартизований пацієнт» та інші.
Це дає змогу формувати у студентів та лікарів практичні навички без шкоди пацієнтам, розвивати в майбутнього лікаря клінічне мислення, спроможність бездоганно виконувати більшість маніпуляцій і втручань, особливо у разі надзвичайних станів, навчати роботи в команді тощо.
Власні клініки для вишів
Практика сьогодення така, що в більшості медичних вишів країни клінічні кафедри розташовані на базі міських лікувальних закладів. Час показав, що така практика неефективна, бо стан закладів охорони здоров’я за матеріальною оснащеністю не відповідає вимогам навчальних баз. Лікаря завтрашнього дня неможливо готувати на обладнанні дня вчорашнього. Крім того, навчання на базі чужого лікувального закладу не забезпечує його практичної підготовки, бо нема доступу до операційних, лабораторій, діагностичних центрів.
До того ж муніципальні лікарні не тільки не мають функціонального обов’язку, а й навичок навчання студентів. А нині йдеться про те, що університети ще й повинні сплачувати за оренду приміщень міських клінік та комунальні послуги. Насправді це нонсенс, бо медичні університети готують фахівців для соціальної сфери, професорсько-викладацький склад надає жителям міста медичну допомогу. Ця проблема давно потребує розв’язання на законодавчому рівні.
Знову повернусь до закордонного досвіду. В розвинених країнах перевагу надають створенню при медичних університетах власних клінік. Це унікальне поєднання медичної освіти, науки і практики, де налагоджено нерозривний ланцюжок від ідеї до її наукової розробки і практичного втілення і при цьому відбувається підготовка висококласних медичних кадрів.
Університетська клініка — це потужний лікувально-науково-навчальний заклад, який надає високоспеціалізовану медичну допомогу, впроваджує в практику роботи найновіші методи і технології, оснащений найсучаснішим діагностичним обладнанням, має досвідчені кадри вищої кваліфікації, що створює найкращі умови для навчання студентів і підвищення кваліфікації лікарів.
Така клініка працює в Одеському медичному університеті 13 років. Щорічно в ній обслуговують понад 240 тисяч пацієнтів, проводять понад 9 тисяч хірургічних втручань. Клініка пройшла два державні ліцензування, отримала вищу категорію і стала першим медичним закладом півдня країни, сертифікованим за європейською системою менеджменту якості ІSO. Саме на такій клінічній базі мають навчатися майбутні лікарі.
Створення університетських клінік у медичних ВНЗ передбачено і законом про вищу освіту. Але й досі цей процес у країні спонтанний.
У Європі вища освіта орієнтована на самостійну роботу. І в нашій країні 50% навчального часу медичних вишів теж спрямовані на самопідготовку. Університети мають створити для цього гідні умови. Наш досвід доводить, що найкращим засобом є електронна бібліотека, яка зберігає тисячі найменувань навчальної літератури в повних текстах, методичні рекомендації кафедр, тести для самоконтролю й дає змогу в режимі онлайн отримувати будь-який матеріал з наукових центрів і бібліотек світу. Вважаю, що електронні бібліотеки мають стати обов’язковим підрозділом кожного медичного вишу.
Насамкінець. Серед першочергових питань модернізації системи підготовки медичних кадрів вважав би створення в кожному вищому медичному навчальному закладі університетської клініки, симуляційного центру практичної підготовки лікаря та електронної бібліотеки.
Треба також законодавчо вирішити питання щодо безкоштовного розташування клінічних кафедр університетів на базі обласних і міських лікувальних закладів.
І нарешті забезпечити імплементацію в повному обсязі всіх можливостей, передбачених законом про вищу освіту, щодо автономії університетів.
Упевнений, що саме модернізація медичної освіти стане тим локомотивом, який виведе всю медичну галузь із стану стагнації.
Валерій ЗАПОРОЖАН,
ректор Одеського національного медичного університету
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+