ПРОБЛЕМА

Безпека міжміських маршрутних перевезень вимірюється людськими життями

23 травня, у свій день народження, рівнянка Світлана Поліщук знову повезе на 132-й кілометр житомирської траси букет жовтих троянд. Дарма що від трагедії, в якій цього дня загинув її син Андрій, матір відділяють уже довгих чотири роки...

Тоді загинув не лише Андрій: із життям попрощалися всі 10 пасажирів маршрутки Рівне — Київ та її водій. Трагедія сталася на 132-му кілометрі автодороги Київ — Чоп у Житомирській області внаслідок зіткнення вантажного автомобіля «Сканія» з автобусом «Фольксваген ЛТ35», тобто тією злощасною рівненською маршруткою. Причиною стало те, що водій вантажівки, громадянин Боснії і Герцеговини, виїхав на зустрічну смугу.     Принаймні, до такого висновку дійшли і урядова комісія, утворена за гарячими слідами, і суд. Водія «Сканії» засуджено на 10 років позбавлення волі, він і нині відбуває свій строк. Натомість власник вантажівки живе і працює у Словенії. 

Торік «УК» виступив на цю тему 18 травня 2011 року з матеріалом «Троянди на 132-му кілометрі». Відштовхнувшись від згаданої трагедії, ми порушили не лише тему компенсації батькам за безглузду смерть їхніх дітей, а й безпеки пасажирських перевезень на міжміських маршрутах. Що ж змінилося за рік насамперед у долі осиротілих у тій трагедії батьків? І друге, не менш важливе: чи з’явився над пасажирами, котрі так само, як і раніше, поспішають до Києва й звідти, бодай малесенький ангел-охоронець у вигляді хоч якихось гарантій їхньої безпеки?

Подорож і автобусом і маршруткою має бути безпечною. Фото Володимира ЗАЇКИ

«Ми й далі живемо з цим болем…»

 У пошуках відповіді на перше запитання випадково зустріла Світлану Поліщук ще з двома жінками: вони поверталися з церкви.

—  Носили хліб, поминали наших дітей, — витерли сльози матері.

— Як же у вас справи, чи добилися бодай якоїсь компенсації?

— Глухо, як у танку. Від держави ми нічого не дочекались. От якби, пояснюють нам, у наших 26-річних синів залишилися на утриманні неповнолітні діти або ж немічні батьки, тоді б компенсація становила 50 тисяч. А якщо ми втратили дорослих і здорових мужчин, життєвий політ яких обірвався, щойно вони наростили для нього крила, то на виплати не маємо права. Тільки на поховання та частково на пам’ятники кошти повернули.

Для відновлення справедливості ми заявили про свої претензії до словенської фірми та її власника і добиваємося компенсації моральної шкоди. Втім, сподіваємося радше без надії: бо якщо вже в рідній державі нас не чують, то чи почують у міжнародних судах? До того ж, Україна не має угоди про правову допомогу із Словенією: питання не врегульоване на міждержавному рівні. Тож ми заявили про свої претензії відповідно до Закону «Про міжнародне приватне право». Втім, суди, які відбуваються за участю іноземних громадян, мають свою специфіку: наприклад, між кожним із судових засідань перерва триває 9 місяців. Словом, підкрадається старість, а дітей, які б нас доглянули, поруч немає… Отак і живемо — самі зі своїм болем.

… А пасажири — без страхового поліса

Друге питання, порушене майже рік тому, теж поки що без відповіді, точніше, з негативною відповіддю. На жаль, навіть маленький ангел-охоронець над пасажирами маршруток, що регулярно курсують до Києва під виглядом нерегулярних перевезень, так і не з’явився. Все, як і раніше: доки не витребуєш квиток (а саме він є страховим полісом пасажира), тобі його не запропонують. А їдеш без квитка — значить, не маєш права й на жодні компенсації у разі аварії. Коло вкотре замикається.

Телефоную до диспетчера на автовокзал, питаю, чи є рейси на Київ.

— Лише транзитні, — чую у відповідь. — З Тернополя, Львова, Дубна.

А як же задекларованих 16 маршрутів Рівне – Київ, що мали б вирушати з автовокзалу?

— На жаль, вони існують лише номінально, — коментує заступник начальника територіального управління Головтрансінспекції у Рівненській області Сергій Омельчук. —  Бо не витримують недобросовісної конкуренції з так званими нерегулярними перевізниками. Судіть самі: аби мати хоча б нульову рентабельність, автобус на 40—45 місць має бути заповнений на 70 відсотків. Як це зробити, коли ліворуч і праворуч пасажирів перехоплюють водії бусиків на 8—10 місць, мотивуючи тим, що у них проїзд на 5 гривень дешевший? Про те, що за  5 гривень пасажири ризикують життям, вони самі в цей момент не думають: людям треба швидко дістатися потрібного місця. Звісно, що чимало з маршруток не відповідають вимогам за технічними параметрами. Є й такі, що виходять у рейс після позбавлення їх ліцензії або й зовсім без ліцензій. Так, ми накладаємо штрафи, позбавляємо ліцензій, об’єднуємо зусилля з прокуратурою та іншими правоохоронними органами. Але цього, як бачите, виявляється замало. Як на мене, то стабільнішу політику тут повинна вести держава: ось нещодавно ми знову отримали лист із Головтрансінспекції з вимогою навести лад із перевізниками. Вони ж у відповідь б’ють у всі дзвони про те, що тут, на Рівненщині, перешкоджають роботі підприємців і, так би мовити, пересиджують момент. А далі — знову за своє. Жорсткий державний контроль, чіткі норми та правила повинні діяти в Україні за будь-якої політичної погоди. Бо, скажімо, забрати у власника  транспортний засіб ми не можемо, а хто це може зробити, в законодавстві не прописано.

…А Світлана Поліщук 23 травня повезе троянди на 132-й кілометр житомирської траси. Свій день народження, який розділив її життя на «до» і «після», вона тепер зустрічає саме там.

Голова облдержадміністрації Василь Берташ — кореспонденту «УК» на прес-конференції:

— Ми неодмінно наведемо порядок у маршрутних перевезеннях і зробимо все, від нас залежне, щоб гарантувати людям максимальну безпеку.

ДОВІДКА «УК»

За інформацією ДАІ, торік з вини водіїв маршруток сталося 500 ДТП, в яких 57 людей загинуло і близько тисячі травмовано. Цього року сумна статистика може зрости: адже з 1 січня вже зафіксовано понад 80 аналогічних аварій з 22 смертельними випадками. Найчастіше водії перевищують швидкість, порушують правила маневрування, не дотримуються безпечної дистанції.

Отож, у найближчих два роки автобуси і маршрутки планують обладнати ременями безпеки та обмежувачами швидкості. У профільному міністерстві дійшли висновку, що іншого способу врятувати життя пасажирів поки що не існує, а дієвих методів вплинути на водіїв, які розганяються до критичних позначок на спідометрі, немає.