Верховна Рада АРК 17 березня 2014 року за підсумками так званого «референдуму» ухвалила постанову «Про незалежність Криму». За це проголосували 85 депутатів. Документ проголошує Крим незалежною суверенною державою — Республікою Крим, у якій місто Севастополь має особливий статус. А також просить Росію прийняти Крим до свого складу як нового суб’єкта Російської Федерації. При цьому «Республіка Крим» вирішила звернутися до Організації Об’єднаних Націй, до всіх держав світу із закликом визнати незалежну державу, створену народами Криму. «З дня набрання чинності цією постановою на території Республіки Крим не застосовується законодавство України, не виконуються рішення Верховної Ради й інших держорганів України, прийняті після 21 лютого 2014 року», — сказано в постанові.
Там також йдеться про те, що діяльність державних органів України на території Криму припиняється, їх повноваження, майно й кошти переходять до державних органів Республіки Крим.
Ще одна колонія?
Історія з анексуванням територій уже повторювалась кілька разів. Достатньо подивитися на розвиток Абхазії, Північної Осетії та Придністров’я — нині це депресивні території з невизначеним статусом. Вони також провели референдуми за приєднання до Росії, але лише втратили привабливість для закордонних і внутрішніх інвесторів через політичну нестабільність.
Показовий приклад: через п’ять років після «визволення» росіянами Південної Осетії у промисловому секторі економіки цієї псевдокраїни задіяно аж 670 людей, а найпотужнішим підприємством республіки є… пивзавод.
Придністров’я після свого «відокремлення» від Молдови здебільшого живе за рахунок тієї ж таки Молдови — потік контрабанди через невизнану республіку дає змогу кільком правлячим кланам отримувати чималі статки та щонайменше підтримувати життя пересічних громадян.
Абхазії ще важче. Адже курортна галузь республіки зруйнована війною, видобуток вугілля припинено ще у 90-х роках минулого століття, а сільське господарство дає змогу лише підтримувати існування населення на межі бідності і неспроможне забезпечити бодай якесь зростання добробуту.
Російська Федерація не дуже поспішає вкладати гроші в свої нові колонії, тому вважати, що РФ почне розвивати інфраструктуру Криму, — марно. Так само марно очікувати, що росіяни масово почнуть відпочивати у Криму. По-перше, вони будуть боятися їхати на півострів ще років зо три, по-друге, в них є Сочі, куди РФ вклала дуже багато грошей, утворивши в своєму бюджеті значну дірку. Єдиною перевагою Криму для росіян була відносна дешевизна відпочинку, але після розриву економічних зв’язків пів?острова з материковою Україною про неї можна буде забути.
Що виграє сусідка
Одним з важливих моментів для Росії у Криму є флот. Російській Федерації, імовірно, тепер не потрібно буде платити за базування в Севастополі своїх кораблів. У Москві не забувають також, що разом з Кримом до Росії відійде і Керч — Єнікальська протока, через яку за прохід суден вони щорічно сплачували 14—15 мільйонів доларів.
Ще одна вигода, про яку говорять експерти, — поклади нафти і газу, якими багатий шельф Чорного моря. За різними експертними оцінками, територіальні води України в районі шельфу містять мінімум 300 мільярдів кубометрів газу. Природно, таке «придане» збільшує привабливість півострова в очах Кремля, навіть з урахуванням неякісної інфраструктури та мільярдних боргів перед українським бюджетом. Однак не варто забувати, що активну розробку Чорноморського шельфу вже почала Румунія, а отже, на момент, коли Росія спроможеться розпочати тут видобуток нафти й газу, цілком може статися так, що видобувати вже буде нічого.
Мабуть, основний момент зацікавленості Кремля в тому, що нова територія дасть змогу Росії заощадити до $ 5 мільярдів на газопроводі «Південний потік», який нині будується в обхід України до Європи. Проект передбачає прокладання його по дну Чорного моря через територіальні води Туреччини, за що туркам обіцяно знижку на газ. Пустивши трубу через Крим, росіяни вбивають трьох зайців: економлять на будівництві, продають туркам газ за повною вартістю і забезпечують газопостачання Криму, куди зараз газ над?ходить з України.
Втім, і тут існує своє «але». Після українсько-російської «газової війни» 2009 року Європа почала активно зменшувати свою газову залежність від Російської Федерації. На сьогодні критична потреба ЄС у російському газі становить лише 25% від загальної кількості споживання. Експерти прогнозують, що до 2018 року ЄС зможе взагалі обійтися без російського газу. Але і це ще не все: цілком логічно припустити, що після запровадження санкцій проти РФ Євросоюз прискорить роботу з диверсифікації постачання блакитного палива. А отже, комерційна привабливість «Південного потоку» дорівнюватиме нулю.
Аби «пряник» не застряг у горлі
Утім, це все про гіпотетичні «пряники» (чи сподівання на них), які отримає Росія, якщо приєднає Крим. Вигода ж самого Криму від приєднання видається якоюсь туманною. 85% енергосистеми забезпечує Україна, з Дніпра — 90% питної води. З материкової України півострів отримує і половину газу. Яким чином забезпечити Крим після від’єднання, поки що зрозуміти важко. Всі проекти, які зможуть забезпечувати півострів, розраховані на втілення через два, а то й чотири роки. До того часу, ймовірно, доведеться укладати якісь договори з Києвом та платити за це ринкові ціни. Звичайно, Україна далека від думки про те, що можна залишити кримчан без води чи електро?енергії. Але платити за неї жителям півострова доведеться у рази більше.
Та частка кримчан, яка є прихильниками приєднання півострова до Росії, сподіваються на те, що вони отримають високі зарплати та пенсії, а також що негайно потечуть ріки фінансування в розвиток інфраструктури Криму. Всі обіцянки про високі пенсії, зарплати та підвищення рівня життя — не більш ніж пропаганда. З огляду на те, що всі відрахування до Пенсійного фонду досі йшли до Києва, а не до Москви, можна впевнено припустити, що на перших кілька місяців Крим лишиться без соціальної підтримки. А яку кількість довідок доведеться зібрати кримчанам похилого віку для того, щоб отримати російську пенсію? Зрештою, як обраховуватиме розмір їхніх пенсій російський пенсійний фонд, якщо останні десять чи двадцять років ці люди працювали на українських підприємствах? Відповіді на ці запитання поки що ніхто не дає.
Ще один момент. На сьогоднішній день усі податки, які збираються в Криму, не забезпечують навіть зарплат працівників бюджетної сфери. Чи готова Москва фінансувати ще й підвищення зарплатні бюджетникам? Напевно, ні.
Згоден з цим і директор Центру світової економіки і міжнародних відносин НАНУ Олег Устенко. Він упевнений: мільярд?них російських інвестицій до Криму не буде, тому що зайвих грошей у РФ немає. «Через санкції західних країн, які неминуче будуть, Росія не зможе давати Криму великі дотації. Не менш як $ 1 мільярд піде на переведення банківської системи з гривні на рубль, заміну табличок на держустановах, печаток і бланків. Складно буде перейти на рубль і технічно, адже Україна навряд чи погодиться співпрацювати у питаннях оцінки балансу коштів у республіці», — вважає він.
Та навіть якщо залишиться гривня, яка курсуватиме півостровом поряд з рублем, все одно проблем буде багато. Тому що левова частка продуктів харчування, речей широкого вжитку, ліків — все це надходить у Крим з материка.
Навіть якщо вдасться зберегти постачання за умови від’єднання, то ціни на поставки значно зростуть, тому що між Україною та Кримом постане митниця.
І ще один важливий момент, який мав би занепокоїти кримчан. Якщо Крим увійде в Росію, то автоматично буде підпорядковуватись законам Російської Федерації. Зокрема, переоформлювати право власності на земельні ділянки, квартири, будинки тощо. І це також доведеться робити кримчанам за власний кошт, втрачаючи час, гроші та терпіння.
Євромайданівців відловлюють у буквальному сенсі слова
БЕЗЗАКОННЯ
На півострові хазяйнують бандити та спецслужби іншої держави
Леонід ОЛЬШЕВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Руки мнуть кепку, в очах — то смуток, то тверда злість. Одного з активістів кримського Євромайдану, Антона Околька, ми запросили у редакцію, щоб почути, що відбувається на півострові. У?Київ він приїхав до друга свого батька. Ось ця розповідь, слово в слово. Кострубата, плутана, і від того — ще разючіша.
— Ялтинський Євромайдан займається допомогою військовим. Возимо гуманітарні вантажі — і ті, що передають з різних міст країни, і ті, що збирали самі, — у найближчі частини. А ще передавали листи підтримки, яким бійці дуже радіють. Багато ми зробили і для роз’яснення кримчанам того, наскільки позитивним є входження України до ЄС і що таке європейські цінності. На жаль, у свідомості багатьох жителів півострова Крим існує окремо від України, тож роз’яснювальної роботи в нас було багато. Все робили власним коштом, я особисто чимало вкладав з прибутків свого невеликого бізнесу. Який, мабуть, втратив уже назавжди — і тому, що за нинішньої ситуації не матиму клієнтів, і тому, що доведеться з півострова виїхати через загрозу моєму життю.
Останнього тижня перед «референдумом» кримських євромайданівців почали в буквальному сенсі відловлювати. Особисто мене переслідують, вираховують, де живу. Шукають за всіма адресами, де тільки міг би з’явитися. Цим полюванням на активістів займаються кілька груп. У четвер, 13 березня, під час мітингу в Ялті бандити і провокатори всіх мастей влаштували справжню бійню. Ми зібралися «біля Леніна», маючи офіційний дозвіл. Але буквально за ранок поряд з нами зібрали сцену, з якої почали під акомпанемент російських «звьозд» проросійський мітинг. Патріотів України відтіснили, частину кудись вивезли, я про них нічого не знаю. Інший мітинг ми зібрали того самого дня біля фонтана. Туди теж прийшли агресивні люди з російськими прапорами. Серед них — байкери «Вовки Росії», які окопалися в Севастополі, молоді російські військовослужбовці, перевдягнені у цивільне. А ще — тітушки та скінхеди. Останніх легко вирахувати за короткими стрижками або голеними черепами та численними татуюваннями, в тому числі — свастиками. Ще там були люди в цивільному з високим рівнем фізичної підготовки. Ці діяли найжахливіше. Я був свідком, як один з цих «кедебешників» блискавичним і малопомітним збоку ударом лівої руки відправив журналіста у глибокий нокаут. Ці «специ» займалися саме журналістами, виривали і розбивали камери.
Потім проросійські відморозки почали за ноги стягувати людей з фонтана. Ті падали, билися головами об облицювання, але молодчики тільки більше звіріли. У цей час перервалася передача Громадського телебачення, яке вело прямий репортаж, — його журналісти, очевидно, теж потрапили під зачищення.
Люди вивели мене звідти, бо вже знали з досвіду, що організаторам дістається найбільше. Мене переслідували з десяток невідомих, а потім до них приєдналися два байкери. Втік від них тільки тому, що поруч на світлофорі зупинилася машина, в яку я вскочив, і водій згодився підвезти. Байкери заглядали в усі автівки, але на повороті звернули. Весь цей час я молився. Забрав речі зі своєї найманої квартири і подався геть, бо друзі попередили, що мене шукають і погрожують убити.
Погрожували й раніше — і за Майдан, і за спілкування з татарами, але відкладали дії на «після референдуму». А тут уже й чекати нічого не стали. Координували кампанію залякування місцеві відморозки, які знають мене в обличчя. Як саме вирвався звідти, докладно розповідати не буду: може, ще хтось моїм маршрутом скористається. Але знаю, що шукали мене майже півтора десятка бойовиків на трьох машинах, що мій телефон прослуховували.
Стежити за українськими активістами почали вже давно. Коли ми приїжджали на мітинги у Сімферополі, за кожною з наших півсотні машин стежили. За кожною!
На перший погляд у Ялті все спокійно. Але це тільки якщо ти разом із зайдами та місцевими «совками» скандуєш «Ра-сі-я». Але варто комусь висловити підтримку Україні, відразу опиняєшся під прицілом тітушок. У них є наші фото, є списки. І це вже не просто «маладьож за дєньгі». Це профі. І в тому, хто і де їх навчав, у мене сумнівів немає. Владу у Криму сьогодні захопили бандити, а кримчан зробили заручниками. Хай про це знає увесь світ. У самому Криму більшість людей це вже зрозуміла, а полуда на очах залишається ще тільки в тих, хто досі мріє про СРСР і ковбасу за два двадцять.
Наскільки півострів залежить від України: вода, газ, електроенергія, зв’язок
Близько 80% потреб Криму у воді забезпечує Північно-Кримський канал. Саме за рахунок каналу в
автономії можливе існування сільського господарства, без нього всі поля, городи та виноградники пересохнуть. Крім того, проходячи через очисні споруди, дніпровська вода наповнює сім водосховищ і забезпечує життя півтора десятків міст, серед яких Сімферополь, Севастополь, Керч, Судак, Феодосія та інші.
На 65% автономію забезпечує газом держкомпанія «Чорноморнафтогаз». Решта йде з материка. У разі від’єднання, «Чорноморнафтогаз» міг би забезпечувати частину газових потреб Криму. Заковика в тому, що 100% акцій підприємства перебувають у власності «Нафтогазу України», який належить державі. Мабуть, усвідомлюючи це, самопроголошений прем’єр-міністр Криму Сергій Аксьонов вже поставив на чолі компанії своїх людей.
Близько 80% потреб Криму в електроенергії забезпечують Запорізька та Каховська електростанції. В
АРК є близько десятка енергогенеруючих підприємств — це вітрові та сонячні станції, а також теплоелектроцентралі. Але їх сукупної потужності вистачить лише для забезпечення п’ятої частини потреб півострова.
Швидкісний Інтернет так само надходить до Криму з материка. Оптоволоконна мережа дозволяє кримчанам не обмежуватися в трафіку, враховуючи малу вартість послуг. Альтернативою магістралей може бути супутниковий Інтернет, але вартість обладнання та послуг в цьому випадку зростуть в рази, а швидкість істотно скоротиться.
У промисловому виробництві АРК працюють близько двох тисяч підприємств різних розміру і форм власності. Але бюджетоутворюючими серед них можна назвати не більше десяти.
Лідери за фінансовими показниками — компанії хімічної галузі. Це підприємства бізнесмена Дмитра Фірташа: «Кримський Титан» з виручкою в 2012 році 3,6 мільярда гривень і «Кримський содовий завод» — 1,5 мільярда гривень. Також гроші до бюджету приносять виробники алкогольних напоїв: «Кримська горілчана компанія» з виручкою 2,3 мільярда гривень, «Інкерманський завод марочних вин» — 595 мільйонів гривень і «Кримський вино-коньячний завод «Бахчисарай» — 308 мільйонів гривень.
За словами депутата ВР Криму Леоніда Пілунського, АРК є фінансово самодостатньою лише на 34%. Інші її витрати дотуються з державного бюджету України.
«Досвід останніх років показав, що податки, які перераховуються автономією в казну, мізерно малі. Навіть якщо всі ці гроші спрямовуватимуть в місцевий бюджет, Крим зможе забезпечити себе максимум на 50%», — повідомив Пілунський.
Туризм є одним з найбільших джерел доходу Криму і щорічно приносить йому близько 500 мільйонів гривень.
За матеріаламисайту
www.theinsider.ua
Ми в Google+