Якщо мовчить наука й освіта, то в сутінках невігластва, бездіяльності засинає суспільство, а в мороці ночі розквітає корупція, підкуп, підступництво, зрада. Наука, її інструментарій у будь-якій галузі, як гербіцид на родючому полі, підсилює дію позитивних компонентів, пригнічуючи та вбиваючи бур’яни. Мабуть, цю гіпотезу дуже добре знають і розуміють наші вороги, приховані деструктивні сили, зокрема аморфні елементи суспільства, й успішно її використовують для власного безконтрольного збагачення і навіть здійснення антидержавних руйнівних дій.

Усі знають, що лише науково обґрунтовані напрями суспільного розвитку можуть дати позитивні підсумки. Скажімо, нині про нестачу та безуспішність практичного прогнозування, координацію чи планування соціально-економічного розвитку говорити не доводиться. Досі в Україні немає державницької ідеології. Тож виникає запитання: чому про все це у нашій країні мовчить наука? Щоправда, офіційна наука тихенько вовтузиться у скромному державному замовленні.

Щодо освітніх і громадських наукових формувань у дискусійних статтях і фахових виданнях науковці висловлюють конкретні пропозиції, захищають їх у дисертаціях, популяризують у книжках. Та на них чомусь ніхто серйозної уваги не звертає. Творчі ідеї з’являються в інтернетвиданнях, раціональні пропозиції спрямовують у компетентні наукові органи, проте до них нікому за невеликим винятком немає діла. Державі, виконавчим органам влади байдуже до ідей, що народилися безсонними ночами в кандидатів і докторів, доцентів і професорів. Розробляють розмаїті корисні моделі. Їх у встановленому порядку реєструють, архівують, і вони повільно помирають.

На загальних зборах Академії економічних наук України, Національної академії вищої освіти, Академії соціального управління неодноразово звучали пропозиції про створення всеукраїнської асамблеї (координаційної ради) громадських академічних формувань, покликання якої — брати участь у державотворчих процесах як конкретної наукової сили. Гаслом цієї асамблеї могли б стати слова на кшталт: «У науці, освіті та інтелекті народу його перспектива, сила, успішність і безпека!» Можна інші.

На мою думку, в цій важливій справі не другорядну роль могла б відігравати Спілка освітян України. Доцільно залучити Всеукраїнську федерацію вчених. Це громадське об’єднання чимало робить для розвитку науки, організації науково-практичних конференцій, практичного втілення певних державних проєктів, особливо в регіональному розрізі.

Серед інших таких об’єднань виокремлюються громадські академічні формування — Академія економічних наук України. Однією зі складових асамблеї могла б стати Спілка економістів України як добровільна незалежна громадська організація українських учених-економістів, наукових та інженерно-технічних працівників підприємств та установ різних галузей економіки, представників державних органів та органів місцевого самоврядування, фінансових і банківських установ, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів економічного профілю.

Вивчення ситуації засвідчило: науковці, освітяни вже давно чекають на таку ініціативу та зміни.

У нинішні нелегкі для України часи саме науковці, освітяни мають виховати освічене, морально й духовно свідоме, відповідальне за себе й рідну державу, майбутнє та конкурентоспроможну економіку покоління. Виклики часу й реалії сьогодення потребують соціального, законодавчого захисту освітян, науковців, економістів та інших працівників цієї галузі.

Лише спільна робота членів спілок освітян і науковців разом з економістами та іншими зацікавленими академічними формуваннями — від звичайного вчителя до видатного професора та академіка — дасть змогу змінити стан справ у гуманітарній галузі і значно посилити місце педагога в суспільстві й державі.

Тема створення всеукраїнської асамблеї (координаційної ради) громадських академічних формувань, розвитку стратегії ефективного суспільства безкінечна, тож про неї потрібно говорити. Новий Президент, нова влада, нові депутати повин­ні знати відповіді на нові запитання й виклики, які перед ними обов’язково ставитиме наука. Її участь у суспільному житті впливатиме на зміцнення державних устоїв, ефективність економіки за умови, що Президент та народні депутати, Кабінет Міністрів сприятимуть розвитку освіти й науки.

Богдан АНДРУШКІВ,
завідувач кафедри,
професор Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя,
президент Академії соціального управління,
для «Урядового кур’єра»