За майже 120-річну історію флагман вітчизняного машинобудування неодноразово переживав і злети, і не зовсім сприятливі періоди. Однак хоч би якими складними були часи, колектив завжди знаходив вихід, зберігаючи і примножуючи честь виробничої марки.
Нинішнє випробування «запропонувала» Росія. Хоч до можливих ускладнень на підприємстві готувалися заздалегідь, не вдається повністю уникнути ударів економічної стихії.
Тож де і в кого рятівний круг для промислового велета, який десятиліттями залишається одним із найбільших бюджетоутворюючих підприємств Сум і колектив якого налічує 12 тисяч працівників?
Хоч і не грім серед ясного неба
Протягом останніх десятиліть ПАТ «Сумське НВО ім. М. В. Фрунзе» чітко позиціонувало свій експортний вектор. За межі України машинобудівники відправляли від 90 до 95% продукції, з яких питома частка Російської Федерації становила майже дві третини.
За стабільних часів це мало незаперечні плюси: наявність постійних і прогнозованих партнерів завжди цінувалася і цінуватиметься.
Однак нічого вічного немає, зокрема і в бізнесово-промислових відносинах. Різке погіршення взаємин з росіянами негативно відобразилося на діяльності інших вітчизняних виробничників, традиційно орієнтованих на північного сусіда. Нині в Україні змушені скорочувати або й зовсім припиняти роботу понад десяток промислових підприємств у Харківській, Запорізькій, Полтавській, Дніпропетровській та інших областях, не кажучи про Донецьку і Луганську.
Такі економічні реалії, від яких нікуди не подінешся. Але від їх усвідомлення аж ніяк не легше, а навпаки.
Чи означає це, що в об’єднанні не готувалися саме до такого сценарію?
Однозначно: ні. Більше того, впродовж останніх двох років фрунзенці активізували пошук нових партнерів у різних куточках планети, добре усвідомлюючи, що бути «зав’язаним» на одному експортному напрямку доволі ризиковано.
Однак не варто сподіватися, що скрізь чекають з розкритими обіймами. Світовий ринок машинобудівної продукції максимально щільний і жорсткий. До того ж потенційні партнери країн СНД і Середньої Азії, з якими фрунзенці мають значний досвід співпраці, займають, м’яко кажучи, вичікувальну позицію. Насамперед тому, що події в Україні сприймають крізь російську призму, яка перенасичена і кишить «лякалками» різного штибу.
Тож лише протягом цього року підприємство недоотримало замовлень на 350 мільйонів доларів. І йдеться не про техніко-комерційні пропозиції, а про офіційно виграні тендери, підтверджені партнерами. Хоч контракти так і залишилися не укладеними.
Хто працює, тому завжди важко
Однак попри всі негаразди і проблеми об’єднання працює. Звісно, не так, як, наприклад, у попередні роки, коли були замовлення, своєчасно платили аванс і зарплату, набирали нових спеціалістів.
Тепер частину колективу довелося переводити на неповний робочий тиждень. А саме: близько 12% — на триденний, половину — на чотириденний графік, решта трудиться повний тиждень. Це не могло не відобразитися на заробітній платі, хоч з 1 червня відповідно до тарифної угоди всім працівникам пропорційно підвищено ставки та оклади на 3,5%.
Закономірно постає питання скорочення, що особливо турбує колектив. На підприємстві сподіваються, що на заслужений відпочинок піде частина працівників, які досягли пенсійного віку і вже мають державний соціальний захист. За підрахунками, протягом першого півріччя буде скорочено близько 150 осіб, або 1,3% загальної чисельності. Всі вони отримають у повному обсязі відповідні виплати, передбачені законодавством України і колективним договором об’єднання.
Нині НВО ім. М. В. Фрунзе працює здебільшого на власних ресурсах, оскільки замовники не надто охоче авансують проекти і воліють оплачувати продукцію за фактом одержання. Навіть за поставлене обладнання частина партнерів не поспішає розраховуватися.
Через проблеми у загальнодержавному фінансовому секторі кредитні портфелі для промисловості різко «худнуть». Тому не доводиться говорити про перспективи залучення додаткових кредитних коштів.
Істотний фінансовий тягар — державний борг перед фрунзенцями за невідшкодований ПДВ. Нині він становить майже 66 мільйонів гривень, це приблизно дві місячні зарплати всього робітничого колективу.
Тож, як наголошує генеральний директор об’єднання Олексій Цимбал, немає альтернативи, як максимально залучати нових замовників, що заповнили б порожнечу через заморожування російського ринку та країн СНД.
Ринок — не автобус, відразу не заскочиш
На щастя, починати доводиться не з чистого аркуша, а вже маючи в активі значні напрацювання останніх двох років. Так, першочерговими є азійський, близькосхідний, європейський і західний вектори співпраці. НВО ім М. В. Фрунзе вже пройшло попередню кваліфікацію як постачальник продукції в Індонезії, Таїланді, Іраку, Саудівській Аравії, Катарі. Аналогічна процедура проходить у Малайзії. Значні надії покладають на Європу, де в планах — освоєння ринків країн-транзитерів вуглеводнів: Польщі, Греції, Італії, Туреччини.
Тривають переговори про входження на ринки Бразилії та Венесуели.
Однак ринок — не автобус, і туди прожогом не заскочиш. Для цього потрібно принаймні 3—5 років. Адже освоєння нової ніші передбачає не лише попередню кваліфікацію як постачальника, а й сертифікацію виробів, її відповідність стандартам, чинним у тих чи тих країнах.
FRUNZE не боїться конкуренції
Торгова марка FRUNZE широко знана не тільки у Європі, а й у світі, що частково спрощує майбутній процес. Хоч сьогодні можна відвантажувати відцентрові та поршневі компресори, спеціалізовані системи газоперекачувальних агрегатів, інші види продукції.
Значного прориву добилися машинобудівники у проектуванні насосного обладнання і на цьому ринку готові на рівних конкурувати з іншими світовими виробниками.
Триває процедура сертифікації кульових кранів за стандартом Американського інституту нафти (API-6D), а також ємнісного обладнання, що працює під тиском, за стандартами Американського товариства інженерів-механіків (ASME). Це адаптує продукцію до вимог міжнародних ринків і відкриє нові можливості для збуту.
Та й на вітчизняних просторах роботи, як кажуть, непочатий край. Гостро потребують модернізації атомна промисловість, газотранспортна система, комплекси з переробки вуглеводнів. Ось де знадобився б унікальний досвід НВО — на користь і Україні, і фрунзенцям, і рідному місту.
Тобто перспективи є.
Гуртом батька бити легше. Та чи варто?
Сьогодні ніхто не заперечує всієї складності ситуації, що склалася у фрунзенському колективі (і не тільки тут). Адже йдеться про долі тисяч робітників, їхніх дітей, сім’ї…
Однак так само ніхто не скаже, що керівництво об’єднання не шукає варіантів виходу із кризи, спричиненої не якимись суб’єктивними чинниками місцевого штибу, а гострим військовим конфліктом, від якого потерпають не лише фрунзенці, а й мільйони співвітчизників. І коли, як не в такі години тяжких випробувань особливо важливо згуртуватися, об’єднатися, підставити дружнє плече.
На жаль, дехто воліє підставляти не плече, а ногу. Мотиви такої поведінки різні: від шкурної зацікавленості в роздмухуванні проблеми до сліпого виконання наказів видимих і невидимих «диригентів».
Ні для кого не секрет, що хмизу в полум’я додає внутрішній корпоративний конфлікт, спричинений ринковою конкуренцією з відомою російською компанією «ГМС». У складі її акціонерів — споріднені особи, які мають пряму причетність до Сумського НВО. То чи зацікавлені вони, щоб фрунзенська продукція ставала конкурентоспроможною і витісняла з ринку російського «родича»?
Та краще поганий мир, аніж добра війна. Віриться, що збройний конфлікт на сході закінчиться і настане спокій, якого так чекають не тільки фрунзенці. А ті, хто ллє воду на чужий млин, вгамуються — заради колективу, за який так «уболівають».
Ми в Google+