Державне підприємство «Сарненське лісове господарство», що на Рівненщині, — один з лідерів за результатами господарювання в галузі. Тут один із найкращих колективних договорів щодо соціального захисту працівників. Тобто незважаючи на політичні торнадо та суспільні цунамі, економічна й соціальна складові йдуть поряд. Утім, пальма чи радше сосна першості дається непросто.
Директор підприємства Сергій БЕЛЕЛЯ має неординарний погляд на проблеми та перспективи розвитку лісівничої галузі, яка стала на шлях реформування.
— Сергію Олександровичу, знаю, що таких високих результатів господарювання сарненські лісівники досягли насамперед завдяки реформам, яких не боялися і на які йшли, вивчивши досвід зокрема польських колег.
— Реформи потрібні насамперед людям, які працюють у лісі, й для ефективнішого господарювання. Образно кажучи, за деревами маємо побачити ліс, подивитися на нього не як на ресурс, а як на золотий фонд держави, що виконує і економічну, й екологічну, й соціальну функції. Якщо зуміємо виробити ось такий комплексний сучасний підхід і впровадити його в щоденне життя, реформи підуть. Принаймні наші польські та білоруські колеги, до моделей розвитку яких ми прискіпливо придивилися, вчинили саме так.
— Ви не лише придивилися, а й серед перших в Україні пішли на кардинальні зміни. Розкажіть про них.
— Справді, 2010 року ми, відповідно до наказу Держкомітету лісового господарства, пішли на реформування. Лісівників традиційно звинувачують у тому, що в нас усе в одних руках: вирощування лісу, рубки, продаж. Тому вирішили розмежувати ці функції.
По-перше, створили окремі підрозділи з лісовідведення: маємо таких чотири, по два фахівці в кожному. Забезпечили їх сучасними технічними засобами, включно з GPS-навігаторами, ноутбуками, автомобілями, і підпорядкували провідному інженерові з лісового господарства. Тобто цілком вивели з-під впливу лісничих.
По-друге, перейшли на польський метод виконання лісогосподарських робіт, запропонувавши майстрам стати підприємцями (попередньо вони пройшли курси у службі зайнятості). А профільні фахівці просто пішли до них на роботу. Тепер 100% робіт виконують суб’єкти господарювання на наше замовлення. І просто вмить змінилися люди: стали незалежнішими в рішеннях і водночас дуже відповідальними насамперед у розпорядженні лісовими ресурсами. Тож значно поліпшилося раціональне використання деревини, чого й потрібно було досягти.
По-третє, змінили функціональні обов’язки лісової охорони. Зокрема ввели посади старших майстрів, які займаються виключно контролем за ефективністю використання ресурсів, приймають лісопродукцію від суб’єктів господарювання й відпускають її на нижній склад або споживачам. Майстри лише охороняють лісові масиви.
Нині система працює прозоро й чітко як швейцарський годинник: не пишемо жодних нарядів — оплата виключно за актами виконаних робіт, у лісничого з’явилося більше часу на лісову справу. До того ж ввели електронний облік продукції, що істотно зменшило паперовий документообіг. Переконалися: ми на правильному шляху.
— Зрештою, в європейських країнах йдуть до прозорості та спрощення (хоч ліси там теж державні). Ми ж чомусь ускладнюємо господарювання недосконалими законами, паперотворчістю, постійними змінами. Але ж ліси люблять тишу.
— Правильно. А в нас формули, таблиці, рентна плата (і чималенька) від того, скільки дерев вирубуємо. Одне слово, платимо за кожен пеньок. Тоді як поляки сплачують ренту з гектара лісу. Чому б і нам не проаналізувати динаміку лісозаготівель, скажімо, за останні п’ять років і не вивести розмір ренти за гектар? Це вивільнить дорогоцінний час для фахівців.
Або взяти лісовідновлення, де так багато паперової роботи. Але ж ліси на папері не виростуть, хоч би як гарно ти про це писав! Наприклад, у Румунії головний критерій оцінки роботи лісничого — переведення молодих насаджень у покриту лісом площу (звісно ж, тієї самої породи). Хороший, а головне справедливий метод оцінки.
А в нас буває: висадили сіянці сосни, а їх із часом заглушила береза. «7 беріз і 3 сосни», — пише таксатор. Але ж це, по суті, вердикт непрофесійності чи принаймні бездіяльності лісничого! Там, де лісничий господар, високопродуктивний ліс неодмінно буде.
— Знаю, що Сарненський лісгосп серед перших в Україні цілком відмовився від бюджетного фінансування.
— Ще 2000 року. І раду собі, як бачите, даємо. Але турбує інше: на функціонування всієї лісової галузі в держбюджеті передбачено лише 60 мільйонів замість вкрай потрібних 460. Ідеться насамперед про підтримку лісгоспів півдня та сходу — там нині просто катастрофа! Немає лісовідновлення, люди не отримують зарплати. Ми, звісно, допомагаємо як можемо наприклад Ширяївському лісгоспу на Одещині. Але ж це повинна робити держава! Якщо, звісно, не хоче втратити галузь. Адже там ліси виконують насамперед захисну, екологічну та рекреаційну функції.
— На що ще має звернути увагу офіційний Київ, аби не загальмувати реформування лісівничої галузі?
— Торік «під ялинку» Верховна Рада внесла зміни до законодавства, відповідно до яких не менш як 30% чистого прибутку всі державні підприємства, зокрема лісгоспи, сплачують до держбюджету. Раніше було 15. А Кабмін навздогін ухвалив постанову, якою передбачає… скільки б ви думали? 75% з 1 січня цього року. Виходить, якщо приватник заробив мільйон, то ним і розпоряджається. У нас як у державного підприємства із заробленого мільйона залишається тільки 250 тисяч. Між тим, інвестувати в розвиток можемо лише з чистого прибутку: тобто цей момент серйозно стримує реформування.
Друга проблема: якщо раніше ми могли спрямувати на благодійність відсоток чистого прибутку, то нині, відповідно до закону про спонсорську допомогу, меценатом може бути тільки фізична чи юридична особа приватної форми власності. Ми ж ніколи не відділяли себе від проблем територіальної громади, бо є її невід’ємною частиною. Як мені пояснити нашим захисникам на сході чи їхнім родинам, волонтерам, що тепер не можу допомогти їм навіть дровами? Тому знайшли такий шлях: наші працівники за потреби спрямовують на благодійну допомогу одноденний заробіток. І так уже півтора року.
— Сергію Олександровичу, ввірені саме вам ліси — в бурштиноносній зоні. Дошкуляють охочі «накопати грошей»?
— Ведемо цілодобове чергування, щоб не допустити такого. Хоч кілька гектарів у Немовицькому лісництві таки добряче пошкодили. Так кажу землякам: а через 100 років бурштин не знадобиться? А якщо він є скрізь, де росте ліс, то знищуватимемо весь ліс? Тут потрібен цивілізований підхід до проблеми, врегульований законодавством. Утім, Верховна Рада знову зволікає із законом.
Ще більше, ніж бурштин, дошкуляє всихання соснових насаджень, що починається від верхівки. Головна причина, кажуть харківські та житомирські науковці, з якими співпрацюємо, — глобальні зміни клімату. Прикро, що це стосується пристигаючих і стиглих насаджень, тобто найпродуктивніших дерев. Тут виступаємо в ролі хірургів, яким треба встигнути на «операцію»: якщо своєчасно не провести санітарні рубки, хвороба захопить ще більші масиви.
— Це ті рубки, за які, не з’ясувавши причин, час від часу дорікають лісівникам громадські активісти?
— Буває й таке. Хоч упевнений: зміни, які, безперечно, назріли в галузі, мають робити виключно фахівці. І не з однією міркою підходити до всіх, а з урахуванням специфіки різних територій: не можна панацеї для Полісся калькувати на лісостеп чи Карпати. Таку дорожню карту ведення лісового господарства потрібно створити і презентувати громадськості. Щоб люди знали, що і як лісівники планують робити завтра, які проблеми — тоді й запитань виникатиме менше.
— Під’їжджаючи до вашого підприємства, наче десь на південь Франції потрапляєш: екзотичні насадження, оригінальний ландшафтний дизайн. Та й сам офіс нагадує музей лісу, в якого дбайливий господар.
— У нас офіси кожного лісництва такі самі: сучасні ошатні будівлі з упорядкованими територіями. Так би мовити, втілення внутрішньої краси наших лісівників, бо все тут зроблено їхніми працьовитими руками та з фантазією. Це наші люди вирощують у розсаднику майже 5 мільйонів сіянців щороку — хоч маємо й площі, де ведемо природне лісовідновлення, на яке нині орієнтується Європа.
Щороку будуємо майже 30 кілометрів лісових доріг, а ще надаємо рекреаційні послуги в облаштованих зонах відпочинку: з мангалом, питною джерельною водою. Приміром, є в нас загадкове урочище Тріщава з унікальним джерелом та церквою, в якій відправляють лише раз на рік — на Івана Купала. Проклали туди дорогу, облаштували інфраструктуру, почистили джерело. Тож цього року раз по раз чули «дякую» від земляків та їхніх численних гостей. І це для нас, повірте, найвище визнання.
ДОВІДКА «УК»
Сарненський лісгосп — це:
♦ майже 50 тисяч гектарів лісу, основна культура в якому — сосна
♦ 224 фахівці, що працюють у 8 лісництвах
♦ понад 74 мільйони гривень реалізованої продукції
♦ приблизно 22 мільйони податків та обов’язкових платежів за перше півріччя 2016 року.
ДОСЬЄ «УК»
Сергій БЕЛЕЛЯ. Народився 1967 року в селі Ясенець на Рівненщині. З відзнаками закінчив Березнівський лісовий технікум, Санкт-Петербурзьку лісотехнічну академію, економічний факультет Національного університету водного господарства та природокористування. Кандидат сільськогосподарських наук, заслужений лісівник України, депутат Сарненської районної ради. З 2009 року очолює ДП «Сарненське лісове господарство».
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+