Лідер тенісної збірної України
Сергій СТАХОВСЬКИЙ 

Останнім часом він живе і тренується в Братиславі. При цьому ніколи не відмовляється зіграти у складі збірної України і з великим задоволенням прилітає до Києва, де з ним і зустрівся наш кореспондент.

Життя  в роз’їздах

— Ви вже досконало оволоділи словацькою мовою? 

— І словацькою, і чеською — адже до переїзду в Братиславу  вісім років жив у Чехії. Також вільно розмовляю російською, українською та англійською. Закінчував українську школу. До речі, словацька мова більше схожа на українську, ніж на російську.

— Яке місто миліше серцю — Братислава чи Київ? 

— Мені добре і там і тут. Київ — місто, в якому я народився. Але він забирає у мене багато енергії — величезний мегаполіс, нескінченний потік людей. Коли виступаю за збірну України в розіграші Кубка Девіса, приїжджаю сюди на тиждень. Натомість, поки граю в теніс, буду жити в Братиславі. Там є можливість проводити спаринги з партнерами високого рівня. До того ж, наприклад, моя резиденція всього за тридцять кілометрів від Відня. А звідти можна вільно дістатися у будь-яку точку світу. Адже в словацькій столиці я живу не більше 14 тижнів на рік. Решту часу проводжу в роз’їздах.

— Зі своїм словацьким тренером Тібором Тотом легко знаходите спільну мову? 

— Я не той гравець, з яким просто працювати, — за натурою дуже запальна людина. Коли у мене щось не виходить, злюся, приміром, після невдалого матчу в роздягальні можу зламати ракетку. Тібор допомагає мені справлятися з емоціями. Деякий час ми працювали втрьох — до нашого тандему приєднався Сергій Бубка-молодший.

— Цікава річ виходить: один з лідерів збірної України живе в Словаччині, другий — резидент Монако.

— Нічого не поробиш, такі реалії. Я вісім років прожив у Чехії, де мав посвідку на проживання. Потім переїхав з однієї країни Євросоюзу до іншої. Словацьку візу мені треба продовжувати раз на два роки. А Бубка-молодший приїжджав для проведення спарингів.

Хорватський  сюрприз

— Чи пропонували вам керівники Федерації тенісу Словаччини поміняти громадянство?

— Не тільки пропонували, а й навіть були готові чекати три роки. Саме такий термін передбачений регламентом, коли спортсмен змінює паспорт. Я ж на той час уже грав за свою національну збірну в матчах Кубка Девіса. Досі відчуваю мурашки по тілу, коли на мою честь лунає Гімн України. Не впевнений, що мав би схожі почуття, помінявши громадянство. Тому пропозицію словацької сторони навіть не розглядав.

— Поворотним моментом у вашій кар’єрі стала перемога в Загребі в березні 2008 року. 

— Так, я тоді виграв свій дебютний турнір Асоціації тенісистів-професіоналів і став першим за останні 17 років так званим щасливчиком. Lucky Loser — тенісист, який програв фінал кваліфікації, але потрапив в основну сітку завдяки тому, що з неї з якихось причин вибув інший гравець.

— Які думки снували в голові після фінального матчу? 

— По-перше, я відправив SMS-повідомлення з подякою, що знявся зі змагань, французу Мішелю Ллодру. Якщо щиро, то для мене самого перемога стала приємним сюрпризом. Перед поїздкою до Хорватії зіграв контрольний сет зі своїм колишнім наставником Крошляком. Він мене буквально виніс із корту — 6:3. Але в підсумку я поїхав у Загреб і виграв.

Мені вже з шістнадцяти років передбачали, що  здатний грати на рівні першої десятки світового рейтингу. Певен, ці розмови зіграли зі мною злий жарт.

— Наскільки ваш вид спорту привабливий з фінансової точки зору? 

— Тенісист, який входить у топ-50, може відкладати гроші на майбутнє. Але тут є безліч нюансів. Слід визначити, чому саме гравець віддає перевагу — рейтингу чи грошам. Хтось постійно виграє челенджери (змагання, які не входять в АТП-тур і стоять нижче класом, їх призовий фонд обмежений 150 тисячами доларів). Інші балансують на межі світової півсотні в рейтингу, але не можуть похвалитися великими призовими. 

Екстремальний  холерик

 — Сергію, коли вам останній раз було дуже соромно? 

— На турнірі серії «Мастерс» у Парижі. Змагання проходили у Палаці спорту «Берсі». Я вийшов на корт із травмою. Під час матчу защемило спину: виконав подачу і відчуваю, що починаються судоми, — не можу розігнутися. Лікар  на корт вибіг, прикотили інвалідний візок. Я сказав, що у візок не сяду. Але санітари наполягли на своєму. І ось я, здоровий хлопець, таким чином і дістався до роздягальні. Досі соромно, коли згадую.

— Що вас може зворушити до сліз? 

— Дуже сильне враження справив на мене фільм з Жаном-Полем Бельмондо «Професіонал». А останнім часом уже й не згадаю таких моментів. Коли перемагаю в турнірах, від щастя не плачу.

— Вам подобаються фільми про теніс, наприклад, «Матч-пойнт» зі Скарлет Йохансон чи «Вімблдон»? 

— «Вімблдон» відверто не вдався. З іншого боку, режисер запросив як консультанта відомого в минулому американського гравця Джона Макінроя. Цей крок себе виправдав — психологія головного героя була передана правдоподібно.

— Спробуйте намалювати свій психологічний портрет.

— Екстремальний холерик, часто не контролюю себе. І в запалі емоцій не замислююся над своїми вчинками. Напевно, немає таких думок, які не з’являлися б у моїй голові. Божевільним ідеям, які  хотів би втілити в життя, немає числа. Наприклад, із задоволенням промчав би на боліді Формули-1.

— Якими видами спорту захоплюєтесь, окрім тенісу? 

— Непогано виходить грати у футбол і більярд. Починав займатися спортом з плавання — виконав норматив другого юнацького розряду. Мій улюблений стиль — кроль. У Братиславі регулярно ходжу в басейн. Останнім часом серед захоплень домінує гольф.

— У Харкові під час матчу Кубка Девіса Україна — Нідерланди на трибунах разом з мамою і бабусею за вас уболівала чарівна дівчина ... 

— Моя майбутня дружина вперше була присутня на матчі української збірної. Відчувати підтримку близьких для мене людей було дуже приємно. Анфіса зараз навчається в бізнес-коледжі у Лондоні на останньому курсі. Не випадково ми ближче познайомилися з нею під час Вімблдонського турніру.

Святослав РОЗЕНКО 
для «Урядового кур’єра»

ДОСЬЄ «УК»

Сергій СТАХОВСЬКИЙ. Народився 6 січня 1986 року в Києві.

Зріст — 193 см, вага — 80 кг. Переможець турнірів у Загребі (2008), Санкт-Петербурзі (2009), Нью-Хейвені і Хертогенбоші (2010). Володар титулу в парному розряді турніру в Дубаї (2011) разом з росіянином Михайлом Южним. У рейтингу АТП нині посідає 61 місце.