…Якось увечері група підлітків натрапила на дуже п’яного чоловіка, який заснув просто біля дверей своєї квартири. У його кишені вони знайшли ключі й завели неборака додому. А трохи пізніше дівчина з тієї компанії, 15-річна Ксенія, зустріла 20-річну подругу Ольгу і вмовила її повернутися до помешкання, адже ключі від нього забрала із собою. Та увійшовши до квартири, дівчата зрозуміли, що додому повернулася дружина любителя міцних напоїв. Але їх це не зупинило. Налякавши господиню, вони забрали комп’ютер, відеомагнітофон, фотоапарат, гроші, а також алкогольні напої та косметику. Ключі від пограбованої квартири викинули дорогою до будинку приятеля, в якого потім зберігали «трофеї».
Господиня квартири була у стресовому стані, а тому на допомогу покликала лише через певний час. І все-таки правоохоронці швидко знайшли й затримали подружок-грабіжниць. Їх звинуватили у крадіжці з проникненням, а потерпілою у справі визнали власницю помешкання Валентину Іванівну.
Під час слідства одна з подруг Ольга погодилася на процедуру медіації. Вона розуміла, що, на відміну від неповнолітньої Ксенії, у карному правосудді послаблення для неї не передбачено. Дала згоду на застосування процедури й потерпіла, сподіваючись повернути хоч частину вкраденого майна.
Подолання страху
На зустрічі сторін жінка розповіла, що, крім матеріальних збитків, зазнала ще й моральної травми. Адже дівчата її залякували та ображали. Тож вона досі не позбулася відчуття незахищеності й страху, хоч і змінила замки у квартирі. Валентина Іванівна дуже непокоїлася, що вкрали здебільшого улюблені речі її сина, які він купив на власні гроші.
А Ольга завдяки медіації отримала змогу поглянути в очі жінці, яку не лише пограбувала, а й образила, налякала і принизила. Вона зрозуміла, що вчинила усе це з людиною, яка перед нею абсолютно ні в чому не винна. Врешті дівчина щиро розкаялася і попросила вибачення. І завдяки цьому потерпілій вдалося побороти у собі почуття страху і гніву. Вона повірила Ользі та пробачила їй. Завдяки процедурі примирення сторони домовилися про відшкодування завданої потерпілій шкоди. А Ользі вдалося уникнути реального терміну позбавлення волі.
— Ця справа з позитивним фіналом — одна із семисот, над якими працювали наші фахівці за останні десять років. 95% з них вели саме щодо неповнолітніх (переважно 16—18 років) правопорушників, — розповів голова громадської організації «Інститут миру і порозуміння» Роман Коваль. — Раді, що сторони конфлікту вдалося примирити, а молода особа не занапастила свого життя.
На переконання фахівця, тема медіації й відновного правосуддя дуже актуальна для України. Проте, на жаль, вітчизняна кримінальна юстиція успадкувала від радянських часів використання переважно карального підходу та репресивних методів боротьби зі злочинністю. Тому лише за останні 12 років за кримінальні злочини було засуджено майже 2,3 мільйона осіб, серед яких 800 тисяч — до позбавлення волі.
Що ж до неповнолітніх, у середньому протягом року правопорушення скоюють майже 12 тисяч із них. Порівняно із 2010 роком групова злочинність серед підлітків зросла на 9,6%. При цьому вік дітей у конфлікті із законом постійно знижується, натомість зростає їхній кримінальний «професіоналізм». Злочинна діяльність подекуди перетворюється для них на спосіб проведення дозвілля. Саме тому питання про виведення дітей та молоді із кримінальної системи, впровадження альтернатив ув’язненню, а також профілактика злочинності для нас пріоритетні.
Громадськість пропонує нові підходи
Підхід, запропонований фахівцями інституту, називається відновним правосуддям, найбільш поширена практика якого — медіація у кримінальних справах. Це посередництво у врегулюванні правового конфлікту, який наше правосуддя називає злочином.
Для неповнолітніх це насамперед можливість зрозуміти, що вони скоїли, і взяти на себе відповідальність за це. А далі — спробувати компенсувати не тільки матеріальну, а й моральну шкоду. В процесі порушник має усвідомити, чому він завдав шкоди іншому, покаятися та попросити вибачення і, якщо все вдасться, отримати прощення від потерпілого.
За словами фахівця, існує три критерії, які визначають медіабельність справи: якщо правопорушник визнає скоєння злочину; якщо потерпіла сторона погоджується спробувати процедуру примирення; добровільна участь у цьому процесі обох сторін.
— Жодних інших обмежень тут не має бути, — наголосив Роман Коваль. — Навіть ступінь важкості скоєного злочину не повинен ставати критерієм.
Так, фахівці інституту нещодавно проводили медіацію у справі про ДТП з летальними наслідками. І навіть за таких складних обставин їм вдавалося вмовити потерпілу сторону вислухати та спробувати зрозуміти винного, щире каяття якого мало наслідком прощення та порозуміння.
Поглянути в очі скривдженому непросто
— Запроторити правопорушника за грати, коли його провину доведено, абсолютно нескладно, — веде далі пан Роман. — Та якщо він просто почує вирок суду і його відправлять у місце відбування покарання, то, напевно, жодних інших емоцій, крім злості й розпачу, не відчуватиме. Про жодне усвідомлення, а тим паче визнання провини та каяття не йтиметься. Як і про те, що в подальшому він не скоїть рецидиву.
Неповнолітні ж, які пройшли процедуру медіації, розповідали, що дивитися просто в очі потерпілому, намагатися пояснити свої вчинки та щиро покаятися морально зовсім непросто. Це значно важче, ніж мовчки перебувати в суді, переклавши відповідальність за врегулювання конфлікту на плечі адвоката. Однак це можливість спробувати пояснити свій вчинок, донести до потерпілої сторони свої справжні почуття та емоції. А у більшості малолітніх правопорушників, які до того ж переступили закон уперше, це зазвичай насправді щирі сором, відчуття провини та каяття.
За словами очільника «Іституту миру і порозуміння», у країнах Заходу така практика поширена давно. Полягає вона в тому, щоб неповнолітні за змогою не проходили процесу кримінального судочинства. Адже щойно неповнолітній правопорушник визнає свою провину, бере на себе відповідальність за скоєне й кається, його справа одразу стає пріоритетною для служби пробації, кримінальних психологів та педагогів. А ще він отримує допомогу від медіатора, який допомагає йому разом з потерпілою стороною узгодити умови, на яких буде можливо залагодження завданої шкоди. Тобто фактично угода про примирення.
Роман Коваль зауважив, що теоретично українське законодавство теж дозволяє такі процедури. У вітчизняному Кримінально-процесуальному кодексі є стаття про провадження справ на підставі угод, а у Кримінальному — статті, які дозволяють застосовувати не ув’язнення, а заходи виправного характеру до неповнолітніх або покарання з випробувальним терміном.
— Хоч ці практики застосовують ще з 2004 року, роблять у нас це поки що лише громадські організації. Адже закону про медіацію досі не ухвалено, хоч є план дій щодо виконання Національної стратегії про права людини, де чітко визначено, що маємо його ухвалити. (За останні 12 років до ВР подано 6 законопроектів, жодного з яких депутати не підтримали). Також маємо розробляти та запроваджувати на рівні держави програми з відновного правосуддя та ресоціалізації неповнолітніх. Ефективної допомоги у цьому громадськість чекає насамперед від Генеральної прокуратури. Та поки що в Україні для цього бракує політичної волі, — вважає Роман Коваль.
Серед досягнень останніх років він назвав значне розширення кола професійно навчених медіаторів-практиків. Вони успішно працюють, залучаючи до врегулювання конфліктів не лише високе керівництво, а й представників громадськості. Найактивніші — в Києві, Одесі, Харкові, Сумах, Вінниці, Ковелі, Запоріжжі, Дніпрі та Білій Церкві.
Важкі часи — складні проблеми
Представник уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина зауважила, що в умовах проведення АТО на території нашої країни та економічної кризи спостерігаємо за цілими пластами проблем, які виходять на поверхню: посилюється бідність, зростає безробіття. Ці кризові явища відображаються на багатьох родинах. Багато проблем і у внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО, які повертаються додому в стресовому стані.
— Сумна статистика доводить, що чимало українських родин за останні два роки потрапили у складні життєві обставини. А сини й дочки, тікаючи від цих проблем, ідуть просто на вулицю, де нерідко зустрічають погану компанію, де серед авторитетів — кримінальні елементи. Інші діти від голоду та злиднів або нестачі батьківської уваги крадуть: від їжі до мобільного телефона, модних кросівок або велосипеда, яких іншим шляхом їм просто не здобути, — пояснює посадовець.
Потрібна чітка державна політика
Вона уточнила, що до 2011 року все законодавство у площині ювенальної юстиції було в нас налаштоване виключно на методи покарання. Хоч із 2001-го, коли указом президента було затверджено Концепцію кримінальної юстиції, для неповнолітніх ситуація почала змінюватися, адже змінювалися форми і методика роботи кримінальної міліції у справах дітей. Більше акцентували на профілактиці правопорушень. Було також затверджено урядовий план заходів на виконання концепції. Але хоч як прикро, рік у рік темпи її виконання знижуються. А людей намагаються заспокоїти лише офіційними цифрами зменшення підліткової злочинності.
Та, на думку Аксани Філіпішиної, дані ці не надто об’єктивні, адже нині, по суті, згорнуто реформування кримінальної міліції у справах дітей та її структурних підрозділів: у законі вони є, але Нацполіція їх чомусь не бачить і фактично не сприймає. Фінансування плану заходів для реалізації Концепції ювенальної юстиції немає. Та головна проблема, на її переконання, у браку чіткої державної політики в цьому питанні та координаційного органу, який би на рівні держави об’єднував зусилля профільних відомств (Мін’юсту, Мінсоцполітики, Мінмолодьспорту, МВС та прокуратури) у питаннях профілактики та боротьби з дитячою злочинністю. Ніхто з них не хоче брати на себе ці функції та відповідальність. А тому про ювенальну юстицію та неповнолітніх у конфлікті із законом останні принаймні два роки в Україні майже не говорять.
— І все-таки ми не повинні опускати рук у пошуку шляхів гуманізації кримінального процесу щодо дитини та альтернативних методів впливу на неповнолітнього, який скоїв правопорушення, з тим, щоб уникнути рецидиву. І медіація — одна з таких альтернатив, яка може виконати функцію примирення. Але слід розуміти, що медіація — не звільнення від відповідальності. Це рекомендація для суду під час винесення вироку та обрання санкції, які в подальшому застосовуватимуть до малолітнього правопорушника. І якщо після спілкування сторін потерпілий скаже, що пробачив і не має претензій до кривдника, а правопорушник під час заходів медіації насправді усвідомив свою помилку й розкаявся, то потреба в реальному позбавленні волі може насправді не виникнути, — каже фахівець.
Урешті фахівці погодилися, що в цьому питанні нам слід вивчати досвід країн, де ці методики вже давно і плідно застосовують: Польщі, Німеччини, Грузії, Киргизстану та інших. І врешті обрати модель, яка підійде саме для України. Та головне — не відвернутися від дитини, підлітка чи молодої людини, яка конфліктує із законом. І перед тим як визначити покарання, хоч би спробувати достукатися до їхніх свідомості та совісті. А запорукою того, що в майбутньому не станеться рецидиву, має стати усвідомлення провини і щире каяття.
ДОВІДКА «УК»
Відновне правосуддя — новий підхід до врегулювання правових конфліктів, коли увага зосереджується не на покаранні правопорушника, а на відшкодуванні потерпілому заподіяної шкоди, а також на породженні у винного почуття відповідальності за скоєне.
Медіація — одна з альтернативних технологій залагодження кримінальних спорів за участю правопорушника (найчастіше неповнолітнього), потерпілого і третьої не зацікавленої у конфлікті особи, спеціально навченого посередника — медіатора, який допомагає сторонам урегулювати конфлікт та дійти порозуміння.
Ми в Google+