Розв’язана Росією воєнна агресія проти України спричинила чимало жахливих наслідків. Зокрема, війна вигнала з домівок, і здебільшого без засобів для існування, майже 1,4 мільйона українських громадян. Вони в одну мить стали безхатченками і тепер у власній державі перебувають у статусі вимушених переселенців, сприймаючи його як клеймо. Чим живуть внутрішньо переміщені особи (ВПО)?

Із березня 2016 року Міжнародна організація з міграції завдяки фінансуванню Бюро з питань населення, біженців та міграції Держдепартаменту США у співпраці з Міністерством у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб (МТОТ) проводить щоквартальне дослідження «Національна система моніторингу ситуації з внутрішньо переміщеними особами в Україні». Збирають інформацію про соціально-економічні дані ВПО, їхні домогосподарства, тренди та наміри щодо переміщення, ситуацію із працевлаштуванням та доходом, а також доступ ВПО до соціальних послуг і допомоги у 24 областях України та місті Києві. Отримані дані дають змогу державі формувати політику у сфері реінтеграції ВПО та забезпечення інтересів тих, хто проживає на тимчасово окупованих територіях.

Кого дурять роботодавці?

Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні презентувало результати чергового (14-го) дослідження щодо  ситуації з ВПО. У квітні — червні цього року було опитано 2,4 тисячі респондентів шляхом особистого інтерв’ю, 4 тисячі — телефоном, зокрема респондентів з не підконтрольної Україні території. Опитано 1255 осіб, що перетинають лінію розмежування в контрольних пунктах в’їзду-виїзду в зоні проведення операції об’єднаних сил.

Порівняно з попереднім опитуванням, утричі  — до 6% — знизився відсоток ВПО, які відчувають дискримінацію. Дві третини респондентів працювали до переміщення, тому зайнятість для них — основний аспект інтеграції. У дослідженні йдеться, що після переміщення частка занятих становила 46% (до переміщення 59%). Але позитив у тому, що 74% працюють на поточному місці роботи більш як рік. Частка економічно активного населення серед опитаних — 53%.  Частка безробітних, які активно шукають роботу, — 7%, але 56% з них не можуть працевлаштуватися протягом 13 місяців і довше. Економічно не активна частина серед ВПО представлена пенсіонерами (24%), тими, хто надає послуги з роботи по дому та догляду за дітьми (15%), особами із хронічними захворюваннями або інвалідністю, студентами, безробітними, що хочуть мати роботу, але активно її не шукають (останніх лише 1%).

Майже всі безробітні, що активно шукали роботу, повідомили про труднощі, зокрема нестачу вакансій. Третина повідомила про брак вакансій, що відповідають кваліфікації. 6% працювали без отримання очікуваної платні або в умовах, гірших за обіцяні. Це невеликий відсоток, але під ним варто розуміти чинники, пов’язані із вразливістю ВПО на ринку праці. Про ситуації, пов’язані з обманом роботодавців, частіше повідомляли респонденти, які мали базову середню освіту або оцінювали свою фінансову ситуацію як «коштів вистачає лише на харчування».

Середньомісячний дохід на члена домогосподарства ВПО збільшився з 2667 гривень у березні до 3039 — у червні. Проте дохід ВПО досі менший за середній дохід українських домогосподарств (4895 гривень) і фактичний прожитковий мінімум, розрахований Мінсоцполітики (3761 гривня). Частка тих, хто повідомляв, що змушений заощаджувати на харчуванні, зменшилася з 12 до 10%, тих, у кого коштів вистачає лише на харчування, — з 38 до 33%. Побільшало на кілька відсотків тих, у кого коштів вистачає на харчування, необхідний одяг, взуття, базові потреби — до 45% , і тих,  хто має кошти на базові, інші потреби і  заощадження, — до 11%.

З валізою — лише на відпочинок

Ще один аспект добробуту — житло. 49% ВПО живуть в орендованих квартирах, 15 — в орендованих будинках чи кімнатах квартири, 13 — у родичів, 12 — мають власне житло, решта в гуртожитку, центрах колективного проживання. 36% ВПО змінювали помешкання принаймні раз у нинішньому місці проживання. Причини зміни житла за актуальністю: висока ціна, погані умови проживання, виселення, ініційоване власником житла.

Незважаючи на проблеми з інтеграцією, 79%  ВПО залишаються у приймаючих громадах понад три роки. Більш як третина (36%) (у березні було 29%) не планують повертатися на місце проживання до переселення навіть після закінчення конфлікту. Поменшало (з 32 до 22%) тих, хто планує це після завершення конфлікту. Тих, хто, можливо, повернеться в майбутньому, побільшало на кілька відсотків — до 21%. Тих, кому важко відповісти на це запитання, поменшало на кілька відсотків  — до 19%.  Соціально-демографічний профіль тих, хто повернувся (телефонне опитування): жінки — 58%, частка економічно активного населення цієї групи 29% (28% працюють), середній вік членів домогосподарств —  59,4 року, що майже на третину перевищує показник серед ВПО, які проживають на контрольованих територіях.

Очільниця МТОТ Оксана Коляда після презентації підсумків дослідження зазначила, що міністерство завершує розроблення (незабаром оприлюднять для публічного обговорення) об’ємного плану  реінтеграції ВПО, забезпечення всіх прав тих, хто проживає на тимчасово окупованій території, а також їхньої реінтеграції у правовий і культурний простір України. За її словами, дослідження потрібні для якісної корекції подальшої роботи міністерства.

«Нещодавно зустрічалася з грузинськими фахівцями, які понад 20 років працюють над такими питаннями. Вони застерегли від повторення їхніх помилок: не сприймати ВПО як людей, що живуть все життя на валізах», — зауважила міністр. Серед порад із Грузії: дати ВПО роботу, забезпечити можливість навчатися їм і їхнім дітям, можливість отримати власне житло. МТОТ однозначно планує торувати саме такий шлях.