Нині в країні ставлять наголос на охороні державної спадщини. І маємо подбати про історичні, культурні цінності. Зберігачі, охоронці й водночас популяризатори їх — музеї. Колись чи не кожен район прагнув створити такий заклад, а то й кілька. Тепер, із децентралізацією, ставлення до музеїв у громадах не скрізь однаково турботливе. І на Тернопільщині, на жаль, можна знайти приклади, коли ОТГ не квапляться взяти на свій баланс музейну установу або ставляться, мов до пасинка. Щоправда, є такі, які прагнуть її оформити по-сучасному, створити меморіальні заклади видатних краян.

Гусятинський краєзнавчий музей виник 41 рік тому як народний, тобто на громадських засадах. Але вже через три роки став відділом Тернопільського обласного краєзнавчого. Тоді його розмістили у приміщенні колишньої синагоги — пам’ятці архітектури ХVІІ ст., де вже першої зими після ремонту потік дах. Музейники залишили це приміщення через його аварійність 2006 року, коли заклад підпорядковувався райраді.

Новим приміщенням краєзнавчого став третій поверх колишньої будівлі райагробуду.

Рожеву мрію не здійснили навіть після викрадення «Голубих тіней»

Відтоді директорка музею Ольга Гофман оббиває пороги чиновницьких кабінетів, пише листи-прохання, заяви, щоб надали кошти на охоронну й протипожежну сигналізації. Та марно. І це попри те, що вісім років тому музей обікрали. Грабіжники винесли дев’ять картин у стилі соцреалізму. «Дорога», «Голубі тіні», «Натюрморт», «Посівна» — це лише кілька назв полотен, на які зазіхнули крадії. Авторами цих творів були радянські та українські живописці М. Дерегус, Ф. Захаров, М. Коган-Шац, С. Шишко, тернопільські художники А. Ткаченко та С. Нечай. І досі картин не знайшли, не повернули музеєві.

Гусятин одним з перших в області створив об’єднану територіальну громаду. Було це п’ять років тому. Через сім місяців краєзнавчий музей на баланс прийняла селищна рада. Але було поставлено, як каже Ольга Гофман, умову: зменшити штатні одиниці до чотирьох, на яку, зваживши всі за і проти, директорка погодилася. Проте розв’язати нагальну проблему з облаштування охоронної та протипожежної сигналізацій, не кажучи вже про надання коштів на поповнення фондів, комп’ютерне забезпечення громада також поки що не змогла. В установі інвентаризували майже 20 тисяч одиниць збереження предметів, що належать до державної частини музейного фонду України.

Кілька разів бував у Гусятинському краєзнавчому музеї, оглядав його експозицію. Велике зацікавлення в туристів завжди викликає зала, матеріали якої розповідають про язичницьке городище-святилище на горі Богіт. Тут виставили й копію Збруцького ідола — старослов’янської статуї, яку 1848 року знайшли в річці Збруч і нині зберігають у Краківському (Польща) археологічному музеї. Вражає постійна виставка українських вишитих рушників, які музейники зібрали під час етнографічних експедицій у населені пункти Гусятинського району. Прикметна вона ще й тим, що відвідувачам розповідають про долю тих, хто вишивав чи зберігав ці витвори, за яких обставин і для яких обрядових чи звичаєвих потреб. Це окрайці людської радості й жури. Систематизоване розміщення в залах майже шести тисяч музейних речей та предметів розповідає про історію цього краю від сивої давнини до сьогодення.

Усе музейне надбання треба надійно зберігати, охороняти.

«Фінансова неспроможність місцевих громад для забезпечення охорони комунальних музеїв та без дотацій від держави місцевим бюджетам призводить до того, що музейні культурні цінності постійно під загрозою знищення — повного (від вогню) або часткового (проникнення зловмисників у приміщення)», — це цитата зі звернення Ольги Гофман до Президента України, яке вона розмістила в соцмережі. Це крик душі очільниці музею, яка майже 15 років так і не може розв’язати тугий вузол проблеми, що стосується передусім встановлення охоронної та протипожежної сигналізацій.

Щоправда, зарадити цьому виконавчий комітет селищної ради одного разу все-таки спробував. Принаймні 1 листопада 2018 року ухвалив рішення про облаштування краєзнавчого музею протипожежною та охоронною сигналізаціями, відеоспостереженням. Другий пункт цього документа зобов’язував відділ культури та туризму передбачити для цього на 2019 рік кошти.

Звісно, добрі наміри залишили хіба на папері. Хоч начальник відділу культури та туризму селищної ради Сергій Рижевський запевнив, що про відеоспостереження подбали. Ольга Гофман підтвердила, що по одній відеокамері поставили над вхідними дверима і над запасним виходом з двору. Але чи працюють вони, де зберігається інформація, чи архівується, директорка не знає. Каже, що це «бутафорія, ніби щось зробили».

Порозмовлявши із Сергієм Рижевським, подумав що розв’язання проблеми з облаштуванням сигналізації лежить ще й у площині особистих взаємин між начальником відділу культури та туризму й директоркою музею. На запитання, чи потрібен Гусятину музей, пан Сергій відповів: «Будь-який заклад потрібен, але з іншим керівництвом».

До слова, Ольга Гофман почала працювати в краєзнавчому музеї 1982-го молодшим науковим співробітником. Майже 30 років очолює цю установу.

«З нею контракт закінчується», — поінформував пан начальник.

Мені, щиро кажучи, стало прикро, що керівник відділу чекає з моря погоди, зважаючи лише на конкретне ім’я, а не на потребу музею. Бо хоч би хто був на чолі цієї установи, про облаштування охоронної та протипожежної сигналізацій все одно треба подбати. Відбулися вибори до місцевих органів влади. Сподіваюся, що новообраний голова зуміє дати собі раду в розв’язанні цієї проблеми, як, зрештою, і в доборі кадрів.

Усередині приміщення побудували-виростили ціле дерево

Княже місто Теребовля, звісно, теж має власний музей. Десятиліттями називався він історико-краєзнавчим. Після підпорядкування його місцевій ОТГ змінив не лише назву, а й формат, бо прагнули, аби захоплював, притягував відвідувачів. У типово радянське музейне оформлення тут впустили сучасність. Тепер це Теребовлянський музей-майстерня.

Заступниця Теребовлянського міського голови Людмила Колісник каже, що музей поділили на три локації. Капітально відремонтували його підвали та облаштували на нульовому поверсі майстерню для проведення майстер-класів для 10—12 осіб. Є дві там кімнати. Тут умільці навчають охочих і туристів розписувати порцеляну, екоторби, переностити зображення на дерево, інших ремесел. Придбали й гончарний круг, піч, тож тепер кожен під час майстер-класів може власноруч виготовити глечик чи іншу посудину, аби нагадувала про Теребовлю. Обладнали й кімнату для перегляду відеороликів, світлин старого міста.

Перший поверх — сам музей історії міста. Він поділяється на три експозиційні кімнати та розповідає про Теребовлю кам’яну, часів Київської Русі й магдебурзьку, тобто історію самоврядування міста. Оформили ці кімнати по-сучасному. Виставили раритетні речі часів палеоліту, мезоліту, Трипілля, велику збірку предметів доби Київської Русі, знахідок з місцевої Замкової гори, колекцію прикрас XI—XII ст., знайдених під час археологічних розкопок. Величезну виставкову залу відкрили на другому поверсі. Нині в цьому приміщенні розмістили колекцію дереворитів різьбяра Остапа Пасіки, який народився неподалік Теребовлі в с. Кровинка, але провів більшість життя в Києві. Він подарував музеєві власних 116 робіт. Заклад має особливість, адже всередині у ньому побудували-виростили ціле дерево. Його верхів’я закінчується на другому поверсі, а гілля прикрасили добіркою дереворитів.

Завершують роботи з оформлення подвір’я та зони відпочинку. Усередині музей уже готовий до відкриття. Людмила Колісник сподівається, що цього року установа відчинить двері для відвідувачів.

Примітно, що для приміщення музею в Теребовлі свого часу використали дитсадок. Певна річ, що там не було протипожежної сигналізації, як і не дотримувалися відповідного показника вологості повітря. Щоправда, аж 2010 року встановили охоронну сигналізацію. Заступниця міського голови запевняє, що оновлений музей відкриють з охоронною та протипожежною сигналізацією, інакше й бути не може.

Похвально, що громада взяла не лише під своє крило музей у Теребовлі та перейнялася його проблемами, а й прагне відкрити бібліоартмузей видатних художників братів Михайла та Тимофія (Тимка) Бойчуків у їхньому родинному селі Романівка за 20 кілометрів від райцентру. Цей проєкт ініціювали працівники Теребовлянської княжої книгозбірні, зокрема її директорка Наталка Михно. Силами бібліотекарів, активістів, місцевих жителів доводять до ладу стареньку хату, в якій брати бували, бо їхня оселя, що не збереглася, стояла через дорогу. Є задум відтворити весь автентичний інтер’єр хати, в одній з кімнат створити сучасну бібліотеку, стелаж якої присвятити світової слави художникам.

«Протягом цього року провели всю процедуру, щоб узяти на баланс міської ради цей сільський будинок і в жовтні вдалося це зробити», — зазначає Людмила Колісник. Отже, тепер міська рада зможе надавати певні кошти й допомагати ініціативним жителям села й громадським активістам, які займаються проєктом, відкрити музей як додаткову локацію для відвідин.

«Але основне наша завдання — прокласти до села якісну дорогу, бо нині вона, м’яко кажучи, не в найкращому стані», — зауважує заступниця керівника громади.

У селі Острівець народилися Володимир та Степан Гжицькі. Володимир — письменник, а Степана вважають основоположником ветеринарної біохімії в Україні. У їхньому родинному будинку була публічна бібліотека. Але будівля потребує капітального ремонту, тож книгозбірню перенесли до місцевої школи й тепер бібліотекою користуються всі. Поки що хату Гжицьких зачинили, вона на балансі громади, зробили проєкт на перекриття даху.

Людмила Колісник каже, що влада хоче надати будинкам славетних краян і в Острівці, і в Романівці хорошого зовнішнього вигляду, міцності, але не перетворювати їх у суто сучасні музеї. Вони мають дихати часом, коли тут мешкали Гжицькі й Бойчуки, але бути цікавими наповненням, організацією творчих гуртків.

ПРЯМА МОВА

Григорій ШЕРГЕЙ,
начальник управління культури
Тернопільської облдержадміністрації:

— На Тернопіллі дев’ять обласних музеїв, 21 — у громадах. За кошти обласної ради в усіх дев’яти державних музеях встановили охоронну та пожежну сигналізацію. А ось з їх облаштуванням у музейних закладах ОТГ ситуація, на превеликий жаль, не зовсім втішна. Таку сигналізацію встановили в музеях Бучача і Кременця. Решта музеїв або не працюють, або розташовано в орендованих приміщеннях.

Упродовж років питання про облаштування охоронної та протипожежної сигналізації неодноразово порушували на рівні ОДА, писали та зверталися до керівництва районів, але коштів так і не знаходили. Маю велику надію, що голови ОТГ цю проблему зрушать з місця. Адже знаю, що чимало громад хочуть вивчити свою історію. У цьому сенсі багато зробила Великогаївська ОТГ, яка навіть організувала виставку артефактів, історичних документів, зібраних у себе. Якщо музеї будуть прив’язані до історії тієї чи іншої громади, вважаю, вони розвиватимуться навіть краще, ніж державні.