Відомо, що про Слов’янськ уся країна заговорила 12 квітня, коли його колишній міський голова Неля Штепа відкрила терористам-сепаратистам двері міста, а кілька тисяч жителів, які зібралися біля міськвідділу міліції, висловили солідарність із загарбниками. Саме у Слов’янську в той час жорстоко закатували депутата міськради Горлівки Володимира Рибака, який не дозволив паплюжити український прапор, і студента Київської політехніки Юрія Поправка. Згодом місто стало «гарячою точкою», а його жителі побігли туди, де не стріляють.
Повернулись до нормального життя
Слов’янськ — вузлова пасажирська станція. Завдяки Євро-2012 занедбаний вокзал відремонтували, і він став сучасним терміналом. Тут обідньої пори, через шість годин після виїзду зі столиці, зупиняється швидкісний потяг, який ходив до Донецька. Ціна квитків — від 467 до 325 гривень. Проїзд пасажирським нічним потягом Київ —Костянтинівка, який прибуває до Слов’янська о 6-й ранку, набагато дешевше — від 237 до 120 гривень. Улітку були часи, коли поїзди не ходили, потім ходили напівпорожніми, а нині залізничники змушені чіпляти додаткові вагони. В колишню зону АТО повертаються біженці, навідують родичів українці з інших областей, їдуть у відрядження фахівці.
Про недавню війну на залізничному вокзалі, де wi-fi безплатний і без пароля, а також на привокзальній площі ніщо не нагадує. Тут давно ліквідували незначні руйнування від обстрілів. Метушиться люд, розвертається зеленим боком тролейбус, зазивають «недорого» таксисти, торгують різним товаром кіоскери. Але чим далі в місто, тим більше впадають в око зачеплені обстрілами багатоповерхівки і приватні будинки. В районі автовокзалу деякі не повністю зруйновані будівлі вже придатні для життя, але «покоцані» стіни поки не відновлено. По дорозі в мікрорайон Артема наслідки воєнних дій ще помітніші. Від обстрілів постраждали виробничі об’єкти, храм Державної ікони Божої Матері, студентський гуртожиток.
Та найбільше понівечені два будинки на вулиці, а також гуртожиток по вулиці Фрунзе — наприкінці жовтня їх ще не підключили до опалення. Хоч роботи велися, тож напевно проблему розв’язано. На тлі повідомлень, що в Києві мешканці деяких будинків перекривають вулиці через брак тепла і води, три об’єкти у Слов’янську вражають. На сьогодні його жителі повністю повернулися до нормального життя.
Спочатку було розмінування, потім ішли енергетики, після них одразу проводили роботи з відновлення каналізації, водопостачання. Вже 1 вересня світло з’явилося на всіх вулицях. Навчальний рік також розпочався за розкладом.
Слід подякувати співробітникам Держслужби з надзвичайних ситуацій, які оперативно впоралися з поставленим завданням.
Найтяжча ситуація у селищі Семенівка. Від побаченого болить серце: повністю або напівзруйновані будинки, підірваний міст. Але й сюди потихеньку повертається життя. Чути стукіт сокир, електрики тягнуть проводи, місцеві умільці зводять дахи. Та витягти себе з болота «за вуха» не виходить. Хоч і повертають затримані з червня пенсії і соціальні виплати, це копійки в умовах, коли від будинку майже нічого не залишилося, і скоро зима... Допомогу будматеріалами надають благодійники. Про спецпроект для Семенівки заявила Донецька облдержадміністрація: зробити населений пункт не тільки новим, а й сучасним, застосувавши технології енергозбереження. Але на новій території і влітку наступного року. Щоправда, ідея переїхати на нове місце деяким жителям не дуже сподобалась.
«Я свій будинок сам будував, у підвалі перечікував обстріл, сам замазував дірки від куль у стінах — і тепер я все кину і поїду жити ще кудись?» — каже господар добротного будинку. Певна річ, такої якості житло йому в новому селищі не нададуть.
Темною плямою залишається колишнє приміщення СБУ, не так давно «штаб» терориста Стрєлкова-Гіркіна і головне місце допитів. Воно не функціонує, хоч роботи з розмінування в ньому також завершено.
Нині порядок у місті забезпечують бійці батальйону «Січ», але людей зі зброєю і у військовій формі на вулицях не видно. Міську раду охороняють звичайні міліціонери. Площа перед адміністративним приміщенням простора. На ній встановлено сцену. Тут проводять народні віче, де обговорюють нагальні питання. Так, наприкінці вересня місцеві активісти заблокували міськраду, протестуючи проти призначення заступниками міського голови В. Радченка і депутата від Партії регіонів В. Ляха. Того самого Радченка, який, за словами координатора групи «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука, «був начальником міліції в Криму наприкінці диктатури Януковича і вдало здав з тельбухами кримську міліцію російським окупантам, а потім втік на свою батьківщину — в Слов’янськ, щоб паскудити Україні». Тут само 12 жовтня народне віче вимагало призначити секретарем міськради та в. о. міського голови учасника АТО Олега Зонтова. Він згодом обійняв цю посаду за результатами голосування в міськраді.
По периметру площі працюють кафе і магазини зі звичним для жителів будь-якого міста країни асортиментом. До оплати беруть кредитні картки, готівку можна зняти в банкоматах.
Курорт-перлина ожив
Повністю відновлено роботу міського транспорту, в тому числі двох тролейбусних маршрутів №2 и №8, які прямують до «Слов’янського курорту». Якщо хтось не в курсі, то північна частина Донеччини на кордоні з Харківщиною — це рекреаційна зона. Її перлини — Слов’янський район зі Святогірськом і передмістя Слов’янська «Славкурорт», який Антон Чехов порівняв із «гоголівським Миргородом». Пейзаж курортної зони вражає. Величезна територія потопає в соснах та зелених насадженнях. А колориту картині додають три «блюдця» — озера Ріпне, Сліпне і Вейсове. За ними — численні лимани.
Завдяки унікальним грязям солоних озер Сліпного і Ріпного, які, за твердженням фахівців, за властивостями перевершують кримські з Сакського озера й навіть грязі Мертвого моря, тут лікують численні недуги. Зокрема пов’язані із захворюваннями хребта, ортопедичні, серцево-судинні, гінекологічні. Щороку сюди приїжджали 13 тисяч курортників з усього світу. Та цього року всі три санаторії «Славкурорту» потрапили в зону бойових дій. Сказати, що інфраструктура постраждала, — нічого не сказати. У деякі будівлі влучили снаряди, медичне обладнання та інше майно сепаратисти вивезли «КамАЗами». Таку «голу» спадщину отримало нове керівництво «Славкурорту». Дивлячись на світлини руйнувань, слухаючи розповіді персоналу про те, що перші електролампочки купували на гроші, виручені від здачі металобрухту, важко уявити, що санаторії можна швидко відновити. Однак це сталося! 20 жовтня «Славкурорт» прийняв перших післявоєнних пацієнтів. І хоч відкрилася тільки одна з трьох оздоровниць — «Слов’янський», цей факт неможливо переоцінити. Після анексії Криму, коли до Росії відійшли два сакські грязеві санаторії, «Слов’янский» залишився єдиним в Україні спеціалізованим лікувальним закладом для спинальних хворих. А таких у країні 300 тисяч.
У день нашого відвідання санаторію реабілітацію тут проходили 70 інвалідів. Щодня кількість пацієнтів збільшується у середньому на 10 осіб. «Люди телефонують, цікавляться. Хочуть приїхати не тільки за путівками соцстраху, а й за кревні. Умови розміщення у нас поліпшились: у палатах зроблено євроремонт, — розповідає гендиректор «Славкурорту» Сергій Лінник. — Загалом день перебування, з харчуванням і лікуванням, коштує 400 гривень. Путівка розрахована на 45 днів. Можна оформити так звану курсівку — тобто відвідувати тільки процедури».
Фраза Сергія Лінника про те, що «розруху і байдужість ми перемогли загальними зусиллями», вдало пояснює феномен швидкого відродження унікального медичного закладу.
А й справді, який ще рецепт дієвіший? Зібралися всією громадою і відбудували. Важко працював персонал, тільки нині отримавши першу за багато місяців зарплату. Значні фінансові вливання здійснила «Укрпрофоздоровниця». Матеріально допомогли профспілки працівників охорони здоров’я, владні структури Донецької області, посприяло Міноборони. Своєму відродженню «Славкурорт» зобов’язаний також волонтерам. Близько до серця проблеми інвалідів взяли керівники підприємств, бізнесмени, громадські організації і прості українці. Список тих, хто надає гуманітарну допомогу, поповнюється щодня, і цей факт живить надію на те, що курорт відбудують повністю. Як, власне, і весь Слов’янськ.
Нині переважна більшість слов’янців — за Україну і проти так званої «ДНР». Багато з них зрозуміли, що їх банально обдурили, обіцяючи після «референдуму» рай земний. Вони не одержали ні високих зарплат, ні пенсій, а замість цього прийшла війна. І нині, через 120 днів після звільнення, тільки сліпий може не бачити, що Україна робить усе для відновлення мирного життя.
Насамкінець. І все-таки моральне очищення Слов’янську потрібне. Спосіб життя і мислення у жителів настільки складний і темний, що від нього неможливо еволюціонувати. Тільки відмовитися. Яким чином? Мало заявити з трибуни, що «Україна єдина», що в країні не буде «федералізації». Як повітря потрібен діалог. Тільки чітка стратегія впливу.
Заслуговує схвалення ініціатива в. о. мера Олега Зонтова створити на сайті міськради сторінку, де відображатимуться всі фінансові надходження і витрати виконкому. Також він запропонував жителям збиратися на центральній площі і відверто обговорювати всі наболілі питання. Справді, громада отримала демократичного керівника. Тоді чому в окрузі №47 (з центром у Слов’янську) зі значною перевагою переміг кандидат від «Опозиційного блоку» Юрій Солод, а Олег Зонтов від Блоку Петра Порошенка став третім?
Тетяна КОЗЛОВА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+