Нині українське військо нагодоване, одягнене. Але на тернопільські вареники бійці, які нині боронять Україну, й досі чекають. Це тішить волонтерів і людей з добрим серцем, які шість років тому організували в Тернополі волонтерську кухню «Бункер С». Одного надвечір’я сюди навідався й кореспондент «УК».

Фото з сайту gazeta-misto.te.ua

І кібернетикам  ця справа  до душі

Кухня розмістилася в середмісті на центральній вулиці Старий Ринок, в підвалі обласного лікувально-фізкультурного диспансеру. Тому й назвали її «Бункер С». Бо й справді, чим підвальне приміщення не криївка, бліндаж чи той же бункер? Щойно відчинив його двері, одразу відчув приємний запах засмажки. Галина Середницька активно помішувала її на пательні. На газовій плиті вода для вареників ще не кипіла. Люди лише розпочинали процес готування вареників.

Тим часом пані Ганна показала на стіл з наповненими пластиковими лотками. «Це вчора моркву та буряки по-корейськи воїнам приготували», — пояснила. З’ясувалося, що фермери доправили волонтерам чимало моркви й столового буряка. Аби коренеплоди не втрачали своєї соковитості, вирішили їх переробити, тож приготували салати. Допомогти в цій справі, як завжди, згодилися викладачі й учні Тернопільського вищого професійного училища ресторанного сервісу та торгівлі.

Відтак вирішив пані Ганну більше не відволікати, аби цибуля на гарячій пательні не пригоріла. Та й подався в інше приміщення, звідки доносилося жіноче гомоніння. Саме тут і ліплять вареники. Знайомлюся з Валентиною Босак, яка саме починає замішувати тісто. Дізнаюся, що в «Бункер С» вона вже п’ять років навідується. Що її сюди кличе? Каже, вже не може не приходити сюди. За ці роки колектив «дуже добрий сформувався». Кістяк його становлять понад 20 волонтерів, які збираються тут постійно від початку існування цієї кухні.

За фахом пані Валентина — кібернетик. Навчалася у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, свого часу працювала в АСУ на підприємстві «Ватра», в інституті «Техінмаш», нині — у проєктному інституті. Ліпити вареники їй не набридає. І не лише в «Бункері С». Удома їх теж багато варить, бо внуки просять.

На волонтерській кухні збираються двічі-тричі на тиждень упродовж осені, зими, весни, хіба що трохи мають перепочинок улітку. Буває, термінове замовлення надходить, то й п’ять днів поспіль ліплять вареники.

«Якщо порівняти 2014-й та нинішній рік, хвиля народної допомоги трохи спала?» — цікавлюся в пані Валентини. «Ні. Щоразу люди приходять нові», — чую у відповідь.

Серед новоприбулих Юлія Шатських. Їй доручили розкатувати тісто й вироб­ляти варениці. Про «Бункер С» дізналася із соціальної мережі. Мовить, що приходитиме сюди за можливості й надалі. Хоч порівняно молода, але вміло орудує у вареничній справі. Її чоловік дуже любить вареники із сиром і картоплею, тож на домашній плиті вони завжди варяться. Щоправда, ліпить їх Юля не щонеділі, як це здебільшого заведено в галицьких родинах, а  «з розрахунку на стратегічний запас», тобто на місяць-другий, і заморожує їх.

Колись тернополянка Романна Левкович як майстер виробничого навчання вчила ткачів на бавовняному комбінаті. «Із ниток зрештою виходило гарне полотно, — мовить. — Виробництво полотна чимось асоціювалося мені з ліпленням вареників. Бо хіба розкатане в тоненький пласт тісто не нагадує біле полотно?»

І пані Романна знову і знову ліпить борошняні вироби. Цього разу вона чаклує над формою вареників. Сьогодні вареники не гладенької традиційної форми, а з гребінчиками. Вирішила задля цікавості порахувати, скільки їх виготовить за дві години. Згодом повідомить: триста. До громадської спільноти «Бункер С» пані Романну привела її родичка три роки тому. Відтоді пенсіонерка приходить сюди постійно.

Гуртом вареники готувати веселіше. Фото автора

Хлопцям нагадати,  що про них  не забувають

Як же виник «Бункер С»? Андрій Крижанівський та Микола Халупняк були учасниками Революції гідності. Колись пан Микола в розмові зі мною ділився враженнями про смачний майданівський капусняк, у якому була не лише квашена капуста, а й картопля та морква, засмачені сальцем. Тож коли російський агресор прийшов на українську землю з вій­ною, Микола та Андрій, зустрівшись випадково на тернопільській вулиці, вирішили підтримати наших воїнів на лінії вогню смачними стравами. Спочатку заквасили 10 тонн капусти, з буряків і моркви приготували салат по-корейськи й відправили через волонтерів на передову.

Стали гадати, як розширити меню. Були різні пропозиції. Хтось пропонував варити борщ, хтось — сухий борщ виготовляти чи смажити пиріжки, але зійшлися на думці, що найкраще буде готувати вареники. Хто з українців не полюбляє смакувати ними зі шкварками чи сметаною? Вирішили і взялися за справу. Чи не сотня господинь відгукнулася тоді на їхній заклик. Вареники не лише почали ліпити, а й варити, відтак клали їх у п’ятилітрове відерце по 180 штук та поливали смальцем і шкварками. Посудину закривали щільно кришкою, перевертали догори дном — смалець застигав і ставав захисною плівкою. Цією технологією користуються й дотепер.

Ганна Руда, заступниця керівника «Бункера С», з гордістю мовить, що тернопільські вареники на передовій знають усі. Ліпить їх і варить на волонтерській кухні з 2014 року. Спочатку збиралися тут п’ять разів на тиждень. Тепер такої особливої потреба немає, тож приходять сюди двічі або тричі на тиждень. Нині доправляють смачні наїдки радше задля того, «аби хлопцям нагадати, що про них не забуваємо».

Пані Ганна водночас зазначає, що є чимало людей зі щирим серцем, які постачають на волонтерську кухню картоплю, буряки, моркву, капусту, привозять борошно, яйця сало, смалець, шкварки. Серед таких жертводавців — фермери, сільські жителі. 

За один вечір на волонтерській кухні наліплюють і наварюють майже 2,5 тисячі вареників. Звісно ж, з любов’ю. І гарним настроєм. Буває він і політичний, і побутовий, і співочий, і веселий, і балакучий, і казна-яким. Як це? Залежить від того, яку тему обговорювали господині, коли готували улюблену страву військових. Начинка вареників? Переважно картопля з квашеною капустою або картопля із сиром. Якщо теплі чи спекотні дні, то лише з картоплею. Ганна Руда каже, що допомагати сюди приходять і родинами — подружні пари з внуками чи дітьми. Охоче відгукуються і студенти місцевих медичного, педагогічного, економічного університетів.

Доправляють тернопільські вареники українським воїнам на схід нашої країни по-різному. Передусім є тісний зв’язок з волонтерами, які часто навідуються до бійців. Надсилають і «Новою поштою». Інколи й самі оплачують посилки. Кошти на це, як і на придбання необхідних продуктів, оплату за газ, витрачають або з пожертв, або з виторгу, який заробляють на благодійних ярмарках. Часто такий захід організовують на День міста Тернополя. 

«Чи не затяжко працювати на постійній роботі, виконувати домашні обов’язки, а потім ще й поратися на волонтерській кухні?» — запитую Ганну Руду на завершення нашої розмови. «Кожен має скласти собі графік. Два або три дні на тиждень виділити час для такої доброчинної справи, вважаю, може кожен — треба лише мати бажання», — каже пані Ганна. І додає, що «Бункер С» доправлятиме смачні вареники українським воїнам і надалі.