Головний сержант взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 68 окремої єгерської брига ди імені Олекси Довбуша оперативного командування «Захід» Сухопутних військ ЗСУ Андрій Соловко в боротьбі з російськими окупантами, жертвуючи власним здоров’ям, здійснив неоціненний внесок у майбутню перемогу.

Пройшов горнило боїв

Андрій народився наприкінці грудня 1996 року в селі Зачернеччя на Любомльщині нині Ковельського району на Волині. Після школи закінчив коледж у місті Горохові, вчився на комерційного агента. Строкову військову службу не проходив, його визнали обмежено придатним, тож поїхав на заробітки в Польщу, працював у місті Познань на логістичному складі.

Звичайна біографія для цивільної людини, та, як показала війна, це були лише перші рядки біографії відважного воїна.

Коли Андрій Соловко 24 лютого 2022 року дізнався про повномасштабне вторгнення рашистських загарбників, одразу вирішив повертатися в Україну. Приїхав у Ковель, але у військкоматі його не прийняли, бо раніше в армії не служив. У місцевому батальйоні ТрО ЗСУ теж відмовили: обмежено придатний.

Повернувшись додому, разом із друзями знову почав шукати шляхи, як потрапити на військову службу. І це таки вдалося. 5 березня хлопців-друзів забрали в 14 ОМБр, а наступного дня йому сказали, що буде служити в 68 ОЄБр імені Олекси Довбуша. Спочатку розчарувався, та коли прибув у підрозділ «росо мах» на території одного з навчальних центрів Сухопутних військ ЗСУ на Рівненщині, не пошкодував: знайшов нових побратимів, з якими і вирушив на виконання бойових завдань на сході. Там отримав позивний «Соловей».

Спочатку Андрій був гранатометником, але якось на шикуванні оголосили, що формується підрозділ операторів БпЛА.

«Стало цікаво. Подумав: це будуть крила! Комбат сказав, що є один-єдиний дрон «Мавік-3» і планшет, а мене відібрали з-поміж інших навчатися. Довелося майже всі премудрості освоювати самотужки: пішов на край села Шахтарського, увімкнув ютуб, почав дивитися, читати. А через дві доби мене відправили до іншого підрозділу, де й провів першу повітряну розвідку», — згадує «Соловей».

Ще через чотири-п’ять місяців надійшло розпорядження, що має бути окремий підрозділ БпЛА. Андрій був серед перших чотирьох військовослужбовців, які почали в ньому військову службу.

Командування дає йому таку характеристику. «Зарекомендував себе з позитивного боку. Дисциплінований, сумлінний. Виявив бездоганні організаторські здібності та професійні якості, володіє стійкими моральними принципами, високим почуттям відповідальності за виконання поставлених завдань».

«Соловей» як вправний пілот безпілотних авіаційних комплексів швидко та вчасно реагував на зміни обстановки. Здійснюючи бойові вильоти для повітряної розвідки та бомбардування ворожих позицій, виявив сміливість, героїзм, витримку, рішучість, вміння опановувати себе у кризовій ситуації невизначеності та варіативності. Виконуючи завдання, не одноразово перебував під артилерійськими обстрілами, в умовах з ризиком для життя.

Молодому волинянинові довелося пройти горнило боїв. Наприклад, у червні 2024 року з екіпажем БпЛА виконував бойове завдання біля одного із сіл у Донецькій області. Екіпаж відбивав ворожі штурми, знищуючи щодня по 15—20 окупантів, а також знешкодив БТР ворога разом з піхотою. Коли ворогові вдалося просунутися на відстань до 800 метрів від наших позицій, екіпаж Андрія Соловка не дав змоги підтягнутися підкріпленню окупантів. Зазнавши шалених втрат, вцілілі загарбники відкотилися назад, залишивши на полі бою понад 30 трупів. Та рашисти не вгомонилися і знову посунули вперед, однак «Соловей» з побратимами спалив ще й танк Т-80 скидом кумулятивного боєприпасу та добив решту штурмовиків. Агресор, умившись власною кров’ю, відступив, а піхота єгерських батальйонів зайняла позиції та укріпилась.

А торік у листопаді волинський герой-довбушівець на іншій позиції, розташованій задля підвищення ефективності менш ніж за 1000 метрів від передової лінії, за період виконання завдань ліквідував щонайменше 62 російських окупантів, а 65 покалічив.

«Прагнув головного: відкинути ворога на болота!»

6 грудня 2024 року стало чорним днем для «Солов’я». Попри потужний мінометний обстріл ворога по позиції екіпажу, хлопці продовжували бойову роботу. Після 7-ї ранку черговий вибух пролунав зовсім близько. Молодший сержант зазнав важкого поранення, інші військовослужбовці надали йому першу медичну допомогу та продовжили знищувати окупантів аж до приїзду евакуаційної команди.

«Ніколи шкода їх не було?» — запитали з підтекстом у героїчного воїна про понад 1000 (!) знищених його екіпажем окупантів.

«Спочатку це сприймається як комп’ютерна гра. Не усвідомлюєш усіх реалій ситуації. Потім настає переломний момент: тремтіння, хвилювання, бо розумієш, що ти робиш. Убити — це непросто… Та жалю ніколи не було: ми їх просто знешкоджували, бо вони ж сунули на наших пацанів! Тому й стирали їх на молекули. І що більше, то краще! Розумієте, я коли із Польщі їхав в Україну, то не хотів просто вбити русаків. Ні! Проте дуже хвилювався, що вони без бою прийдуть до нас, заберуть нашу землю, будуть знищувати український народ і нашу ідентичність. Тому прагнув головного: зупинити їх і відкинути назад на болота. І потім це бажання прописалося в голові, стало головним стимулом для боротьби», — відповідає Андрій.

А принагідно пригадує кілька епізодів, які найбільше закарбувалися в пам’яті. Зокрема розповідає, як дроном узяв полоненого. Той одразу не хотів здаватися, довелося застосувати чотири гранати, термобаричний скид. Рашист усе зрозумів: спочатку руками показав жест хрест-навхрест, потім зняв бронежилет і відкинув зброю. Пташка молодшого сержанта вивела полоненого до наших позицій. Це відбулося на лиманському напрямку.

Або таке. «Дошкуляв сильний снігопад. Ми стояли близько до передової, метрів за 350. Переді мною всього три лінії окопів. Не мали прошивок, тож дрони літали з допомогою супутників. А місцевість не давала змоги працювати швидко, тому й були змушені висуватися максимально вперед. На одній батарейці завдяки досвіду я робив по чотири-п’ять скидів, на жаль, в інших так не виходило. За день вдавалося здійснювати до 90 скидів. І за десять днів штурму кацапи втратили до 340 своїх штурмовиків», — розповідає «Соловей».

Щодо нинішньої мобілізації мужній захисник України висловив свою точку зору.

«Коли повномасштабне вторгнення тільки почалося, наш народ на війну приходив хіба що два перші місяці, а потім кудись пропав. Так, є втрати, кожному страшно… Але куди поділося 6 мільйонів чоловіків, громадян держави, яку повинні захищати? Якщо не долучаться всі до боротьби буквально зараз, нехай тоді не жаліються на нові кордони, які виникнуть на сході. А хто взагалі виїхав з України, то нема до них поганого ставлення. Вони свій вибір зробили — саме такий. Їм із цим тепер жити. Проте якщо ми справді народ, то всі повинні боронити свою державу. Тому в мене є дуже позитивні емоції до побратимів, особлива шана до полеглих, поранених. І нам справді потрібна закордонна допомога», — каже Андрій.

Боєць має право як воїн і громадянин на свою позицію, адже внаслідок важкого поранення втратив око, а з другого лікарі досі поволі виймають осколки. І навіть обіцяють повернути зір до 10 відсотків... Йому це дуже потрібно, бо Андрій у батьків один-єдиний син, і без сторонньої допомоги обійтися не може.

Долею мужнього воїна вже перейнялися в Ковельській районній військовій адміністрації, представники якої увійшли у взаємодію з родиною Андрія Соловка. Йому надали матеріальну допомогу на лікування, опікуватимуться реабілітацією бійця і в подальшому.

За особисту мужність і героїзм, виявлені під час виконання військового та службового обов’язку в умовах, пов’язаних з ризиком для життя, стійкість, хоробрість та вірність військовій присязі молодшого сержанта Андрія Соловка представлено до нагородження найвищою державною нагородою — званням Герой України.

Відділ зв’язків із громадськістю
управління комунікацій
Оперативного командування
«Захід» Сухопутних військ ЗСУ