ДЖЕРЕЛА

Понад тисячу зарубіжних учасників з'їхалось на фестиваль українського фольклору "Берегиня"

У цей день мало не вся вулиця Лесі Українки, що в Луцьку, перетворилася на концертний майданчик! Усюди, куди кинеш погляд - гра барв, розмаїття українських національних уборів, приязні усмішки та пісні, пісні, пісні від українських громад з Білорусі, Росії, Угорщини, Польщі, Литви, Латвії, творчих делегацій з областей України...

Фестиваль за задумом його організаторів представив звичаєво-обрядову автентику літньо-осіннього циклу. Тому на всіх майданчиках і сценах відбувалися притаманні українській традиції цього періоду дійства. Збір врожаю, приготування до весілля, народні ігри і розваги... Поряд із неповторними жіночими співами звучали чоловічі козацькі та повстанські пісні, адже Волинь - не тільки край давніх козацьких традицій, а й колиска Української Повстанської Армії.

"Берегиня" і її синочки-дочки

... Яскраве дійство, яким - без перебільшення! - три дні жив обласний центр Волині, вперше зібрало прихильників української автентики ще до здобуття нашою державою незалежності - у червні 1991 року. Тоді ідея зібрати в одному місці носіїв і дослідників фольклорної спадщини народу припала українцям до душі. "Берегиня", як показали наступні роки, виступила активним каталізатором фольклорного руху в Україні. Після неї народилися міжнародний фестиваль "Коляда" у Рівному, у Харкові - "Покуть", в Івано-Франківську - "Родослав", у Чернівцях - "Буковинські зустрічі"... Хвиля пошуків свого глибинного коріння докотилася до столиці України, у курортний Крим і дала свої сходи...

- А на самій Волині після цього з'явилися такі міжнародні імпрези, як "Різдвяна містерія", "Поліське літо з фольклором", всеукраїнське свято естрадної пісні "На хвилях Світязя", міжнародний "Сніп", пісенні молодіжні форуми у Володимирі-Волинському і Ковелі, фестиваль повстанської пісні... - розповів начальник управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації Володимир Лисюк. - Нині дедалі частіше можна почути, як Волинь називають фестивальним краєм...

Відновлені секрети

А ще - відбувся своєрідний звіт волинських та запрошених на дійство майстрів народних промислів. На дні фестивалю центр міста перетворився на містечко майстрів. Завдяки цим людям наша держава відновила чимало майже втрачених секретів ковальства, бондарства, кушнірства, килимкарства, соломоплетіння, ручної вишивки тощо.

А райони і міста Волинської області відтворили обійстя гончара, кузню, лісничівку, старовинний шинок, млин, гуральню, рибальське подвір'я... Не залишилися в стороні й пасічники - частували справжнім медом і духмяною медовухою.

- А на якій сопілці грав Лукаш? - жартівливо запитую у майстра-сопілкаря, який віртуозно на власноруч виготовленому інструменті виводить мелодії на Театральному майдані.

- Думаю, ось на цій, примі, тоді вона була найпоширенішою... Та й Мавці така не могла не сподобатися! - з усмішкою блискавично відповідає Василь Віхренко, викладач музики з міста Балта Одеської області. - А що і як виготовляю? Три роки сушу деревину граба, потім дві доби виварюю її в олії з парафіном і тільки після того пускаю на токарний верстат... Виходять ось такі сопілки - дитячі, прими, джоломиги-дводенцівки, телинки. А ще - цук-флейти або тромбони, на яких грають переміщенням поршня...

Мистецтва, а не "фанери"!

- Була вражена першим концертом, який волиняни організували для гостей фестивалю. Я бачила в своєму житті дуже багато концертів, чудові ставляться у нас в краї, але такого рівня!.. - поділилася враженнями Олена Тюрикова, художній керівник народного колективу фольклорної пісні "Дивина" Донецького національного університету.

Мали роботу й провідні українські науковці-фольклористи та практики-аматори. Вони працювали над виробленням практичних рекомендацій для творення сценічних форм фольклору та їхнього впровадження в побут українців. З цією метою, крім наукової конференції, в рамках фестивалю проходили семінари та "круглі столи".

- Свято, без сумніву, вдалося!.. - висловив своє бачення на непересічну подію в культурному житті держави заслужений діяч мистецтв, голова Української секції Міжнародної ради організацій фестивалів фольклору і традиційних мистецтв Юрій Войнаровський. - Ще раз переконався: фольклорному багатству нашої України може позаздрити не одна держава. Як зіницю ока бережімо його!

А мені подумалося: "Чому ж у нас так виходить, що вже маємо відроджене коріння рідних традицій, творчий суперпотенціал людей, а на екранах провідних телеканалів - не ось ці справжні самородки із народу, а найчастіше - фарбовані, мало не єдиного штибу безголосі "міскі-кіскі" з примітивними текстами?.. Ті самі, образ яких назавжди зникає з пам'яті, щойно ведучий оголошує наступний номер... Коли ж наші народні таланти, яких безліч у кожному регіоні - схід це чи захід, північ чи південь - зможуть нарешті без грошей потіснити примітивні попсу і шансон? Найперше - іноземного виробництва. Аби повести нашу молодь у справжнє, а не "кічиве" мистецтво "під фанеру"!