Нещодавно у спальному мікрорайоні Вінниці відоме в області підприємство відкрило фірмовий магазин. А в його просторому підвальному приміщенні розмістився «маг» з красномовною назвою «Євро секонд-хенд». Іду якось, а до підвалу черга. Цікаво! Справді: вже, мабуть, ті, хто виріс за секонд-хенду, паспорти отримують, але до магазинів вітчизняної легкої промисловості черги немає, а сюди, хоча й іноді, але є. Тож зайшов і гайда приміряти купівельну спроможність.

Ціна для підрахунку зручна — 29 грн за 1 кг будь-якого ношеного одягу. На 120 грн можна взяти 4 кг і ще на трамвай залишиться. Це не в моєму гаманці стільки, це, як зазначається на офіційному сайті Вінницької облдержадміністрації, деінде в області торік така була зарплатня... в місяць. Далі, шановний читачу, візьми калькулятор і просто живи. У цілому в області «на 2183 підприємствах (12,2 тис. працівників) отримують заробітну плату менше 500 грн». В обласному центрі «на 987 підприємствах зарплата менше розміру мінімальної».

Останнє прокоментую. Хоча, мабуть, вона менша прожиткового мінімуму, однак майже з «штукою» гривень в секонд-хенді можна почуватися так, як, скажімо, український олігарх — у шикарному салоні Парижу. Власне, задля самоутвердження їхати нікуди не треба. Як анекдот розповідають випадок, коли чиновник з країни, яка відома своїми годинниками, під час відрядження до Вінниці придбав у салоні-магазині місцевої фабрики відразу кілька костюмів. Технічний і технологічний рівень вітчизняних швейних фабрик вже давно — німецький та японський. Це ж чудовий іміджевий знімок можна зробити...

Збираємо до купи усю Україну, одягаємо в елегантні костюми нашої легкої промисловості, запускаємо наш ракетоносій з супутником (ми ж одна з найбільших в Європі держав, і з землі нас просто не зняти) і він з космосу нашу єдність — в усі газети світу, в Інтернет... Втім нереально... Та ні, гроші є. Вищезгадане джерело запевняє, «якби на цих 2138 підприємствах заробітна плата становила хоча б мінімальну, то додатково до місцевих бюджетів області надійшло б майже 100 млн грн». Певне, й інші регіони додали б. Однак не вийде усіх до купи зібрати. Оті, що отримують менше 500 грн, згідно з чинним законодавством щодо розміру мінімальної заробітної плати, живуть у... 2002—2007 роках.

Але у цілому «динаміка позитивна». Зокрема, у 2011 р. у порівнянні з попереднім роком середньомісячна зарплата в області зросла на 16,4% і становить 2074 грн. Це «20-те місце», проте «темпи її зростання були одними з найвищих серед регіонів Україні». Заборгованість із заробітної плати на економічно активних підприємствах, відлік якої іде на п’ятирічки, теж зменшилася. Дуже добре, що позитивні зміни відбуваються за кризи. Власне, це унікально! Хоч, будемо відверті, у нас був час кризові ознаки ретельно вивчити, як мовиться, зсередини.

Справді: у нашій країні дозволити собі багато могли і можуть мало. А ось сита Європа спіймалася на гачок того, що населення є основним інвестором економіки. Вони до вершин Евересту підняли частку зарплатні у собівартості продукції, і пересічному європейцю не стало потреби рахувати гроші в кишені олігарха. Себто зцементували суспільство і тому — всі вляпалися. І так, що секонд-хенду може не стати. Втім, облишмо іронію і щиро запитаємо себе таке. Коли на кухні ми говорили і говоримо про європейські цінності, то які країни маємо за орієнтир: ті, які тепер рятують ЄС, чи ті, яких рятують? Хоч як крути, панове, але відомий український поет має рацію: «Мало великим себе уявляти, треба великим буть».