День другого травня в Одесі був похмурим. І не лише через черговий вибрик примхливої цьогорічної весняної погоди. Одесити згадували, що трапилося 2 травня 2014 року. По всьому місту — приспущені прапори з траурними стрічками на знак пам’яті про майже півсотні людей, що загинули в протистоянні та бійні рік тому. Тоді напад невеликої групи одеських антимайданівців на учасників кількатисячного маршу за єдність України спровокував смертоносний похід патріотів на табір своїх опонентів, що був розташований на Куликовому полі. Саме там, в підпаленому будинку профспілок, вогненна смерть забрала 48 життів.
Люди ще не готові (та чи й зголосяться на це колись?) до того, аби вшанувати всіх загиблих, не поділяючи їх на своїх і чужих. На Соборній площі, неподалік від місця першої сутички, згадували загиблих проукраїнських активістів. Тут лідер одного з місцевих націоналістичних осередків всіляко підкреслював, що святкують цього дня «перемогу над кремлівськими угрупованнями» і вважають, що для міста це «аж ніяк не день трауру».
На Куликовому полі тим часом, хоч як силувалися втримати заявлений суто траурний формат, раз у раз скандували: «Не забудем, не простим!», «Фашизм не пройдет!» Чи не вперше на цих жалобних акціях були присутні відомі в Одесі діячі антимайданівського руху. Мати одного із загиблих просила втриматися від політичних відозв, а зосередитися лише на одному — знайти та покарати винуватих у масовому вбивстві. Хоча в те, що це буде зроблено повною мірою, з якимось бодай правдоподібним результатом, ніхто не вірить.
«Ювілейні» заяви слідчих тиражують спродуковані ще в перші дні після трагедії версії про лихий збіг обставин та варіації на тему «самі себе підпалили». Люті від безпорадності, люди часом вихлюпували свій гнів явно не за адресою. Якоїсь миті вони захотіли витурити знімальну групу одного з центральних каналів. Жодних провокаційних дій репортери не чинили, причиною ж неприязні стало виключно невдоволення «куликовців» інформаційною політикою каналу. До штовханини не дійшло завдяки оперативному втручанню правоохоронців. Так само в зародку вони загасили інцидент за участі якогось бороданя у камуфляжі.
Правоохоронців у місто того дня нагнали чимало — ледь не більше, ніж беспосередньо учасників обох мітингів. Приблизно половину периметра чималого Куликового поля займали військові автівки. Стояли вони і біля Соборки. На місці торішніх подій силовики здійснювали безпрецедентні заходи безпеки. Кожен відвідувач траурного мітингу проходив крізь рамку з металодетектором. Фотоапаратуру ввічливо просили здати до камери схову. Виняток робили тільки для журналістів. До таких ретельних і масованих заходів безпеки «куликовці» ставилися з розумінням. Якщо й закидали щось на адресу силовиків, то лише одне: «Де ж ви були з такими засобами рік тому?»
Намагаючись дотримуватися домовленостей, «куликовці» майже не використовували георгіївські стрічки — побачити їх можна було лише зрідка. Дехто як символ застосовував стрічки у кольорах офіційного прапора міста.
Загалом було дотримано й ще однієї важливої домовленості — учасники двох опонуючих мітингів не потикалися один до одного, відтак обидві доволі велелюдні акції пройшли без помітних ускладнень. Утім, цілком ймовірно, що така лояльність трималася виключно на «багнетах» чималого ресурсу силовиків. Але краще нехай вже хоч такий мир з примусу, коли до розуміння, прощення і каяття шлях може бути майже нескінченним.
Ми в Google+