Поет Василь ГОЛОБОРОДЬКО

Збірка поезії Василя Голобородька "Віршів повна рукавичка" удостоєна однієї з найпрестижніших світових відзнак у царині дитячої літератури. А Міжнародна Молодіжна Бібліотека (Німеччина) дійшла висновку внести книж-ку українського поета в каталог "Whіte Ravens-2011" ("Білі ворони"), який вважається чи не головним орієнтиром у світі дитячої та підліткової літератури для видавців, критиків і продавців книжок. Поміж дев'яти тисяч книжок, які щорічно надходять до Міжнародної Молодіжної Бібліотеки з усього світу, фахівці обирають кілька десятків найкращих, пишуть на них рецензії, що публікуються в каталозі. "Віршів повна рукавичка" стала в ньому першою книжкою українською мовою.

В основі казок світу - українська метафора

-- Пане Василю, коли ви почали писати вірші для дітей?

- Дитячі вірші я спеціально ніколи не писав. То видавці самі назбирали з моїх поезій та видали, поглянули, що для аудиторії підходять. І казок не пишу - досліджую їх як науковець. Заради цього навіть екстерном кілька років тому закінчив Луганський національний університет. Тема серйозна. Брався до неї поступово.

Писав вірші про птахів. Усі лише згадують про них. Є в українській культурі текст про якогось птаха, але він розсипаний. То прислів'я, то повір'я, то порівняння. Я вирішив усе зібрати, навіть зі словників, із різних джерел та вибудувати цілісний художній текст. Вирахував, що в Україні 365 птахів, і книжечка, їм присвячена, вийшла 2002 року.

Потім заходився робити цілісний літературний текст "Весілля", грунтуючись на обряді й весільних піснях. Там дуже складно - багато в обряді неясного. Дія зрозуміла, а що вона означає, науковці не мають відповіді. Наприклад, чому мати дівчини виходить молодих зустрічати у вивернутому кожусі? Є різні тлумачення. І знайшов у весіллі один обряд - пізнавання. Йде як жарт. Коли молодому виводять когось зі старших жінок (бабусю якусь) і запитують: чи це твоя наречена? А він каже: ні. Потім уже виводять справжню наречену. Тоді пригадалося, що і в казках теж є пізнавання. Я зачепився і почалося відкривання: про що казка?

-- Але ж існує думка, ніби чи не всі казкові сюжети прийшли до нас з Індії?

- Я дійшов висновку, що всі вони українські. Справа в тому, що план змісту прочитується лише на підставі наших обрядів і нашої мови. Виявилося, казки діляться на дівочі й парубочі (окрім різних легендарних). А ще - на повні і неповні. Повна складається з чотирьох частин: настання дорослості, вечорниці, сватання і весільна комора. Поділяю їх ще за планом вираження або за планом змісту. А от що повторюється в різних притчах: метафора настання остаточної дорослості.

Парубок ночує у батька на могилі, і батько йому дарує коня. Кінь - це метафора настання остаточної дорослості. Для дівчини в українській культурі настання дорослості означало не просто, що вона стала доросла, а актуалізувалося поняття незайманості. Інтенсивно досліджую казки вже років 15. Замовляю, скуповую давні видання, збираю ксерокопії. Треба ще попрацювати в добрій бібліотеці, як у Львові. Бо чим більше варіантів, тим краще вимальовується картина.

-- Тобто ви вивчаєте символи, що лежать в основі якогось загального сюжету?

- Вважаю, що люди оперували не символами, а звичайними метафорами, як загадкою. Бо символ прочитується широко, а метафора, вона як в загадці - однозначна.

Поезія ввійшла у свої береги

-- Ви живете в кварталі імені Пролетаріату Донбасу...

- Цей квартал я називаю "передбанник 18 зони". Вони тут побудуть трошки - знову сіли в зону. Потім повертаються. Такий рух: туди-сюди. Звичайно, є й хороші люди.

-- Тож сусіди не читають ваших книжок?

- Знаєте, був у Львові на форумі видавців, узяв свої вірші. Думав, зараз як кинуться на мої рукописи... А ніхто не виявив жодної цікавості. Візьмемо Західну Україну, україномовний Луцьк. Думаєте, мене там багато читають? Та стільки, як і в Луганську. Поезія увійшла у свої береги. Колись були штучні тиражі, і в кожну бібліотеку надсилали частину накладу. Це за радянських часів. А тепер поезія цікава або самим поетам, або студентам-філологам. У всіх країнах вона в таких межах і існує.

-- А маленьким дітям батьки що читають?

- Це складне питання. Моя книжка вийшла накладом 2 тис. примірників. В Інтернеті продається по 36 грн. А в книгарні Донецька - по 100 грн. Так мені розповіла пані, яка пише кандидатську в Донецькому університеті по моїй творчості. Це не видавці, а торговці накрутили. Тож книжка знову недоступна для тих, хто і хотів би купити.

-- Від віршів не відійшли через дослідження казок?

- Є в мене такий величезний зошит. Для знайомих кажу, щоб звучало не пафосно: "маразмики свої записую". Але називається "Світло". Тут незакінчені вірші починаючи з 1963 року. Не можна їх кидати. Є таке правило, і Вознесенський про це казав.

-- Чому поезія шістдесятників зберігається як культурний феномен, і сьогодні до неї звертаються, а в Україні навіть за роки незалежності такого вибуху не виникло?

- Поезія шістдесятників виникла на тлі попередніх репресій, коли розвінчали культ Сталіна. Відчувалося духовне звільнення. А тут цього не відбулося. Якось все воно на гальмах пройшло... Колишній секретар ЦК КПРС з ідеології очолив Верховну Раду, потім став Президентом України. До влади прийшли люди, які не змогли сформулювати українську ідею, створити українське поле. До того ж, у 60-ті роки ХХ століття було повернення до якихось цінностей - хай називалося це "ленінські норми". А от зараз (це почалося ще до 1991 року) відбувається ерозія всіляких цінностей, навіть вічних, їхня дискримінація. І так тягнеться й досі.

-- А які цінності треба запропонувати?

- Нових не треба. Я б закликав до плекання вічних українських національних цінностей.

У сім'ї розмовляли українською

-- Як ви ставитеся до ідеї про надання Донбасу можливості самовизначення аж до відокремлення від країни?

- Чому і кого відокремлювати? Чого нам, українцям, кудись переселятися? Я тут народився! Державна мова одна, насильно ніхто нікого не змушує говорити. Лише потрібно дотримуватися прав людини. А територіально це дурниця - відокремлювати. Я тут народився у селі Андріанопіль. Батьки - звичайні селяни, колгоспники, шахтарі. Є брати і сестри. Я -восьмий, і лише мені батько дав можливість закінчити середню школу, бо це були вже роки після ХХ з'їзду КПРС і йому щось просвітліло, відкрилося. Раніше краще дітям в автобіографії було писати - син селянина. Батька свого часу хотіли розкуркулити. І приходили описувати майно, та просто не вистачило на якусь суму. А так би загримів на Урал, як дідусь і бабуся.

За все своє дитинство я був і мисливцем, і археологом, й істориком, і ботаніком. У мріях. Одного разу був туристом, скоріше, мандрівником. І робив газету "Турист" на двох аркушах з середини зошита. Для своїх друзів, хлопців, з якими мріяли піти на річку Миюс. Це недалеко. Але для мене назва Миюс звучала як екзотична. Тож робив газету, малював олівцем та й сам писав якісь вірші. Але спочатку, десь у 5 класі, писав лише російською. Та в сім'ї розмовляли українською. Бо на Луганщину мої родичі потрапили у 1910 році, з села Рахманівка, що біля Кривого Рогу. А туди прийшли - за мовою можна було визначити, що з Чернігівщини. Ще сміялися: пан виміняв на собак. Тож старший брат побачив мої вірші й засміявся: каже, в тебе ж прізвище закінчується на "о". Однаково ж ти будеш хохлом. Росіянином не станеш. І я почав писати рідною мовою.

-- Не часто згадуєте себе того, з 60-х років? Хата в селі збереглася?

- Ось у мене в "Чорній книзі" - назва походить від повір'я, яке записав на Київщині: не можна пісню доспівувати до кінця, бо нечиста сила заведе у Чорну книгу, тобто загубиться та пісня. Так у цей зошит записую те, що стукнуло в голову, - образ, думка... Тут є вірш, називається "Білі кімнатні рослини".

Хата, де я народився

та зростав, за сонцем,

вікна і двері звернені

не на південь,

як то звично у селі,

а на північ,

бо хату було зведено

із перебудованої землянки.

Ось мати робить

передвеликоднє прибирання,

виносить із хати усі речі,

щоб вільніше було

примазувати у хаті.

Виносить з хати ліжка,

щоб окропом повбивати

на рейках та бильцях

блощиць -

дустового мила ще немає.

Виносить і різні кімнатні

рослини також,

вони не цвітуть, може,

крім калачиків,

і листя на тих рослинах біле,

як пагони на пророслій

у погребі картоплі,

але мати їх однаково любить -

я дивлюся малий, як вона

пирскає на них воду з рота,

як лагідно обмиває біле

листя фікуса

та розправляє сплутані

білі стебла.

Чому я пригадав сьогодні те

передвеликоднє прибирання?

Бо скільки я не робив зусиль

на своєму шляху,

нічого путнього в житті

не добився -

навіть вікон до сонця

із кімнатними рослинами

на підвіконнях,

із зеленим листям.

Але материн урок любові

до кімнатних рослин

із білим листям

мене і сьогодні втішає -

життя вдалося.

... Я запитав у одного дослідника: про що цей вірш? Він відповів - про мову. Я йому кажу: іди під три чорти зі своєю мовою, я про себе написав. Усі мої вірші - про мене.

ДОСЬЄ "УК"

Василь ГОЛОБОРОДЬКО. Народився 7 квітня 1945 р. у селі Адріанопіль Перевальського району Луганської області. Член Національної спілки письменників України. Автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, премій ім. В. Симоненка та М. Трублаїні.

Вірші розпочав друкувати 1963 р. Перша збірка поезій вийшла у Парижі. У 1983 р. в Югославії була видана антологія світової поезії, яка мала назву "Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька". В Україні перша збірка поезій "Зелен день" надрукована в київському видавництві 1988 р. У 2010 р. видавництвом Грані-Т видана збірка дитячих поезій "Віршів повна рукавичка".