Там, де Рогузка впадає у малу річку Савранка, стоїть велике подільське село Ольгопіль. Звідси до Вінниці майже 170 кілометрів, до Києва та Одеси — значно більше. Глибинка. А для місцевих — вісь життя. Село має угоди з  провідними вітчизняними інститутами з рослинництва. На його полях представники європейських фірм проводять семінари. Тут часті гості митці, а з довколишніх населених пунктів їдуть, щоб у гарних умовах відсвяткувати весілля або зробити цікаве фото.

Хліб пісню береже

Ольгопільчанка Валентина Щербата запевнила, що такого гарного села, як своє, не бачила. Справді: і місцевість тут мальовнича, і, образно кажучи, хліб пісню береже.

В село веде асфальтівка. Протягом останніх років агрофірма «Ольгопіль»  профінансувала будівництво 17 кілометрів асфальтових доріг. У 2016 році будувала навіть у жнива. Своїм коштом — 5,4 кілометра дороги державного значення! «Гарну справу для людей робить Павло Євгенович, бо тут були ями і камінці», — сказала тоді баба Женя, навпроти двору якої працювали дорожники.  А діти показали захоплення емоційно — вони наввипередки бігали по свіжій асфальтівці.

Директор агрофірми «Ольгопіль» Павло Каленич вирішив будувати дорогу навіть у жнива (коли кожна година дорога) не лише тому, що  господарство потужне — технічно, технологічно, організаційно. «Люди добре працюють, то мають і добре жити», —  зазначив він.

На сільській центральній вулиці — бордюри і клумби. Оригінальні ліхтарі ведуть до ошатних будівель контори господарства, готелю, сільської ради і двоповерхового Будинку культури «Україна». Біля них рух для транспорту перекрито, і діти безпечно катаються на роликах. Поряд розміщено кілька пам’ятників: зокрема, ще з радянських часів зберегли пам’ятник родині (чоловік і дружина з малям на руках), а ще три протягом останніх років встановили коштом господарства.

Родзинкою Міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Русалка Дністрова», який торік приймав Ольгопіль, стало відкриття в селі пам’ятників Тарасові Шевченку та героїні його поеми Катерині.  «Ідея, яку ми виношували протягом останніх років, здійснилася. Сьогодні відкриваємо пам’ятник генію українського народу — Великому Кобзарю. Ми розвиваємося, демонструючи міцність українських традицій», — зазначив Павло Каленич.

Є в селі й пам’ятник Олександрові Пушкіну, який завдячує своєю появою жарту. Свого часу обласна газета  помістила інформацію, що у Парижі на горищі знайшли невідомий рукопис поета, де є рядки про Ольгопіль. Публікація була у номері… за перше квітня, але мало хто на це звернув увагу. Пушкін був у Тульчині, а звідси в Одесу, куди він їхав, тоді дорога проходила лише через Ольгопіль. Жарт викликав резонанс, і Павло Каленич пообіцяв встановити пам’ятник знаменитості, а рукопис викупити. Тож із рядків «вірша» постала динамічна композиція: поет однією рукою ніби ловить колесо, а з другої руки колода карт перетворюється на стілець. Можна сісти — і вийде гарний знімок.

Письменникам, науковцям і краєзнавцям, які з  різних куточків України  прибули на фестиваль «Русалка Дністрова», дарував пісню хоровий колектив агрофірми (має звання народного), свої роботи демонстрували гончарі, вишивальниці, народні майстри…  Гості були втішені, що краяни бережуть традиції, та вражені турботою господарства про своє село. Агрофірма допомагає дитсадку, школі, Будинку культури та амбулаторії сімейної медицини. Капітально відремонтувала одне з приміщень колишньої дільничної лікарні та придбала в нього все необхідне, створивши денний стаціонар (у кожній палаті телевізор). У центрі села своїм коштом агрофірма облаштувала сучасний дитячий майданчик та стадіон зі  штучним покриттям, які не кожен райцентр має. Поряд квітковою гамою і зеленню дерев бу­яє невеликий сквер, дизайн якого на замовлення господарства розробили фахівці з Він­ниці. Лише минулого року АФ «Ольгопіль» вклала у соціально-культурний розвиток свого села 7 мільйонів 771 тисячу гривень. Зі слів сільського голови Петра Козоріза, Ольгополю дуже поталанило, що місцеве господарство очолює  Павло Каленич.

А на тину — глечики

Дорогою на Балкано-Піщаний півострів згадую розмову із заві­дувачкою сільського краєзнавчого музею Світланою Каленко. Експонати свідчать, що Ольгопіль веде свою історію з Трипільської і Черняхівської доби. У 1896 році це було повітове містечко, в якому мешкало 10 322 особи. З них дворян — 132, військових — 1806. Саме на кутку Піски і Балки військовим надавали землю. Цього року музей села переселили в просторе приміщення та оновили експозицію. Зробили це коштом сільської ради, відділу культури райдержадміністрації та агрофірми, яка надала 115 тисяч гривень. Разом робити добрі справи — тут традиція.

…На тину глечики. Тин міцний: з одного боку його прикрашають чорнобривці, а з другого лунають радісні дитячі голоси. За тином — гойдалки, гірки, драбинки, пісочниці під очеретом. У спеку або в дощ можна сховатися в дерев’яному шалаші, де стріха з очерету, а за місце для розмов слугує довгий стіл із лавками. Є і футбольне поле. Біля входу на Балкано-Піщаний півострів — криниця. Вода в ній дуже смачна. «Рік тому тут була пустка, телят випасали. Але ми згуртувалися і зробили майданчик. Нам допомогли керівник господарства і голова сільради. Тепер дітям є де гратися», — розповіла жителька кутка Наталя Шаповалова. «Ми всіляко підтримуємо ініціативу громади», — запевнив Павло Євгенович.

Ось і цього  року спільними зусиллями господарства, сільської ради і людей неподалік від центру села (Ольгопіль має протяжність 14 кілометрів) на річці Рогузка облаштували ще один пляж для дітей. На прохання громади господарство відремонтувало приміщення, в якому встановить сучасні спортивні тренажери, щоб і взимку було зручно займатися спортом. На вулиці, де розташована районна станція юних натуралістів, росте більше десятка магнолій. «Посадимо ще, і буде в селі алея магнолій», — запевнив керівник. Так щороку в селі з’являється те нове, що робить життя в ньому зручнішим і кращим.

Відбирають найкраще

Є в селі і ресторан — просторий і гарний. На всю стіну картина  ліплена та розмальована кольоровими фарбами, а на великому дзеркалі у фойє «плаває» корабель  із місцевого ставка. Через дорогу — стоянка для авто: асфальтована, окрім трьох квадратів, де посадять платани. Тож в Ольгополі будуть і  платани, як в Одесі.

Ресторан працює на імідж села. «Минулої неділі у нас гуляли весілля з Балтського району (сусідній район Одеської області. — О.Ч.). На цю неділю теж звідти замовили», — каже завідувачка ресторану Лариса Бадьора. Тож заклад затребуваний, та чи прибутковий у селі? «Не все вимірюється грішми. Село велике, а щоб міцними були родини, треба мати роботу. Розвиваємо сферу послуг та створюємо нові виробництва. Наприклад, у хлібопекарні господарства працює восьмеро людей», — зазначив Павло Каленич.

АФ «Ольгопіль» — насіннєве господарство  першої категорії, яке є базовим для Інституту фізіології рослин і генетики НАН України та має ліцензійні угоди майже з всіма вітчизняними селекційними центрами. Господарство вирощує супереліту, еліту та насіння першої репродукції 24 сортів пшениці та 2 озимого ячменю. На відміну від товарного зерна, насіннєве не можна пропустити через сушильний агрегат, бо втратить якість. Не можна допустити і змішування різних сортів. Весь процес — від сівби до реалізації насіння — суворо конт­ролюється. Тому елеватор сучасний і може прийняти 22 тисячі  тонн зерна. Процес управління зерном тут комп’ютеризований, а труби зернопроводів усередині покрили пластиком, щоб насіння не билося. Якісно працює насіннєвий завод, на якому функціонує обладнання провідної в галузі німецької фірми Pepkus. «Щодо насіння ми можемо конкурувати з будь-якою компанією на вітчизняному ринку», — запевнив агроном з насінництва господарства Микола Кіпайкін.

Нинішнього року на полях агрофірми було понад 200 демонстраційних ділянок різних сортів традиційних сільськогосподарських культур вітчизняної та іноземної селекції. «Фірмам цікаво рекламувати  у нас свою продукцію, а ми маємо можливість відібрати краще з того, що є у світі», — зазначив головний агроном господарства Іван Діхтяр. Високі врожаї  агрофірма збирає не лише завдяки науково обґрунтованому землеробству, новітнім технологіям та сучасній техніці, а й тому, що дбає про кадри. У кожному підрозділі — душові, обід в їдальні господарства для працівників безкоштовний, техніка зберігається у боксах. На току оператор насіннєвого заводу отримує 10 800 гривень у місяць, а оператор зерноочисного комплексу — 9600. Механізатори у жнива або на оранці можуть заробити і по 20 тисяч гривень. Власне, механізм нарахування зарплати такий. Механізатори отримують ставку — 5 тисяч гривень щомісяця, плюс нарахування від виробітку, а  за підсумками року, якщо більше трьох років працюєш у господарстві, надбавка за неперервний стаж. «Після закінчення сільськогосподарського сезону ми не відправляємо своїх механізаторів у службу зайнятості. Увесь рік вони отримують зарплату в господарстві», — зазначив Павло Каленич.