Зважаючи на наміри учасників Загальнонаціонального форуму з безпеки дорожнього руху, можна спрогнозувати, що цьогорічна осінь принесе водіям багато змін. Щось справді давно назріло, а деякі новації, м’яко кажучи, намагаються притягнути за вуха, киваючи на Європу. З’ясувати, без чого нам не обійтися, а які норми могли б і почекати, «Урядовий кур’єр» вирішив у відомого експерта-автомобіліста, віце-президента Міжнародної федерації захисту прав водіїв Вадима КАРНАУХОВА.
— Вадиме Вадимовичу, липень означений проведенням чергового форуму з безпеки дорожнього руху. Його учасники ініціюють низку норм, які буцімто мусять підвищити отой самий рівень безпеки на наших дорогах. Але ж подібні заходи були й торік, і позаторік, і ще раніше, а ось із їхньою результативністю якось не складається. Як ви гадаєте, чому?
— На жаль, частота проведення подібних заходів автоматично не означає їхньої ефективності. Тому що, хай як це прикро, у процесі їх проведення наше суспільство, зокрема автомобілісти, тобто люди, котрі є безпосередніми учасниками дорожнього руху, не може похвалитися тим, що нагальні проблеми розв’язуються — й ми хоч якось рухаємось уперед.
Та дбати про власну безпеку потрібно. Найголовніше для всіх, хто волею долі опиняється на дорогах — чи то водії, а чи пішоходи, велосипедисти, мотоциклісти, — пам’ятати, що у вас є права і треба грамотно їх боронити. Скажімо, мало хто з водіїв вірить, що можна довести власну правоту у випадку ДТП, причиною якої стала розбита дорога. Та насправді вже є прецеденти, коли судові процеси водії виграють, — й Укравтодор покриває завдані збитки.
Тобто щоб хоч якось змінити ситуацію на краще, люди не повинні бути байдужими до несправедливості, з якою вони зіштовхуються на дорогах. І апелювати до певних структур, відповідальних за певну ділянку чиновників, вимагаючи виконання ними своїх прямих обов’язків, а не відбуватися відписками.
— Вже до кінця літа у парламенті повинен з’явитися проект так званого Кодексу дорожнього руху, який ще називають Транспортним. У ньому хочуть об’єднати Закон «Про дорожній рух» і Правила дорожнього руху, усунувши неточності на кшталт проїзду нерегульованих перехресть із коловим рухом. Що, на ваш погляд, треба врахувати насамперед?
— Ми трохи розчаровані тим, що попередні заходи з безпеки дорожнього руху зазвичай нічим позитивним не закінчувалися: майже щороку в суспільстві обговорюють якісь зміни до ПДР, із пропозиціями виступають громадські організації, державні структури, зокрема департамент ДАІ — і безрезультатно. Чому? Дуже часто комплекс пропозицій від влади спрямований на те, щоб наповнити бюджет. І другий момент, який особливо актуальним був за попередньої влади: створити якісь механізми, нові схеми (умовно назвемо їх корупційними), котрі б сприяли незаконному збагаченню чиновників. Тому для початку — і це можна робити вже сьогодні, не чекаючи якихось законодавчих змін, — потрібно додержуватись тих ПДР, які існують. Наступний крок — їх гармонізація з європейськими нормами, проте сліпо копіювати нічого не можна, потрібно адаптувати тамтешні норми до наших умов.
Хай як прикро, але на тлі нашого життя дуже важко говорити про те, що потрібно зробити, щоб зменшити кількість жертв на наших дорогах. Річ у тім, що принцип невідворотності покарання не працює або діє тільки вибірково. Хоч би скільки про це говорили, й досі певні учасники дорожнього руху — їх можна назвати мажорами, блатними, людьми від влади, як завгодно! — спокійно здійснюють ДТП, що ведуть до каліцтва або навіть і смерті людей. Усі про це знають, про це пишуть у ЗМІ, та суди чомусь продовжують ухвалювати рішення, що дають змогу винним уникати покарання. Хіба не зрозуміло, що починати треба саме з цього?! Поки на дорогах буде несправедливість такого штибу, розмови про проїзд перехресть і зняття 20-кілометрової маржі викликатимуть тільки відразу.
Поки в нашій країні нехтуватимуть цим принципом, жодні ноу-хау, жодні зміни швидкісного режиму, додаткові вимоги до організації дорожнього руху, навіть ухвалення Транспортного кодексу не дадуть очікуваного результату. Всім — на найвищому рівні — слід зрозуміти: Державтоінспекція за жодних умов не повинна займатися тим, чим вона займалася ще донедавна, тобто розв’язанням якихось власних проблем, пов’язаних з реалізацією певних корупційних схем. І фактично не зважала на організацію безпеки на дорогах, що, як вважають водії, є безпосереднім завданням цієї державної служби. Саме завдяки її діяльності учасники ДР повинні бути захищеними на дорогах, закон має працювати. А забезпечувати його роботу повинна ДАІ.
— І що треба зробити, щоб інспектори на дорозі справді стали помічниками водіям, як це декларує керівник ДАІ пан Сіренко?
— Не буду розкидатися гучними заявами на кшталт люстрації, але навести порядок, передусім у кадровому розумінні цього слова, у лавах МВС загалом і в ДАІ зокрема просто необхідно. Тому що насправді там є чимало людей — і на рядових посадах, і середня ланка, й у керівництві, — котрі хочуть позитивних змін. Але в них не завжди виходить щось зробити, тому що останніми роками в ці структури приходили працювати зовсім не для того, щоб комусь допомагати.
Досі не можу забути випадок з начальником одного київського РВВС: коли його зібралися відправляти в зону АТО, він дуже відверто заявив, що платив гроші за цю посаду зовсім не для того, щоб іти кудись воювати. В цьому — вся філософія й аморальність нинішньої ситуації. Тож поки не відбудеться очищення відомства, поки люди в погонах не переосмислять свої обов’язки й завдання, поки не зрозуміють, що повинні захищати інтереси держави і її громадян, а не використовувати посаду як бізнес-проект, де можна отримувати хабарі, — переписування законів нічого не дасть.
— До речі, щодо бізнес-проектів. Нещодавно прозвучала ініціатива повернути техогляд, від якої відразу й відхрестилися. Та нема гарантії, що її не реанімують знову…
— Розумію заклики, які звучать щодо необхідності знову запровадити ТО. Але приймати рішення треба не на грунті емоцій чи чиїхось ініціатив, а спираючись на цифри. Поясню. Свого часу, хоч люди й виступали проти, кошти, необхідні на утримання доріг, які до того брали з транспортного збору, «зашили» в акциз на паливо. Його підвищили, а ось від транспортного збору відмовилися. В такому кроці була певна логіка, якою послуговуються в багатьох західних країнах. Суть у тому, що чим більше людина їздить, тим більше зношує дороги, більше заправляє свій автомобіль — і, як наслідок, більше платить. А зараз кажуть, що нібито істотно збільшилась кількість аварій через неналежний технічний стан автівок.
Так ось, можу сказати, що такі заяви суперечать реальним цифрам, оскільки відсоток аварій, спровокованих технічним станом машин, як був на рівні 3—3,2% загальної їх кількості, так і залишився на цьому рівні. Статистика не змінилася. Тобто заяви, про які я згадував, щонайменше притягнуті за вуха. Я б відзначив збільшення кількості ДТП через вживання алкоголю й наркотичних речовин, але це жодним чином не стосується техогляду, як і збільшення аварійності через злісне порушення ПДР (ідеться про проїзд на червоне світло, через подвійну осьову, значне перевищення швидкості) чи під час несприятливих погодних умов (злива, град, снігопад, темний час доби тощо), коли недосвідчені водії просто не справляються з керуванням.
Тож треба зрозуміти, чому нині виникло це питання. Якщо необхідність повернення до техогляду продиктована гармонізацією наших ПДР з європейськими — це одне. А якщо під проведенням певних новацій мається на увазі якась корупційна складова, що дає змогу чиновникам отримати годівницю чи шпаринку для заробляння коштів незаконним шляхом (а це відразу видно!) — зовсім інше.
Старше покоління автомобілістів чудово пам’ятає, що 90% (і це в кращому разі!) усіх ТО, які проводили у той час, були фіктивними. З цього навіть таємницю не робили. Подібні корупційні схеми давали змогу виводити в тінь дуже великі гроші, які проходили повз державну скарбницю. Ці гроші витягувалися з кишені простих платників податків і перекочовували в кишені непорядних співробітників МВС. Щоциклу (а ТО проводили раз на два роки, як пам’ятаєте), за непрямими оцінками експертів, так вимивалася сума приблизно 100 мільйонів доларів. Звісно, можна сперечатися про точніше її значення, але свого часу навіть оприлюднювали заяви відповідальних працівників МВС, які з приблизним розміром цієї суми погоджувалися.
— Водії, якщо вже справді без техогляду нам не обійтися, переконані (варто проглянути інтернет-форуми, де зачіпають цю тему), що віддавати ТО на відкуп даішникам не можна в жодному разі. Тобто якщо киваємо на Європу, тут теж треба йти до кінця — і залучати, скажімо, ліцензовані СТО.
— Схема, яка працювала раніше і яку декому дуже хотілося б відродити й нині, нічого кардинально не змінюючи, здатна тільки збурення в суспільстві викликати, а ось у питанні покращення технічного стану автомобілів точно нічого не змінить. Що ж до диференціації техогляду — залежно від віку автомобілів, від того, приватний чи комерційний транспорт, то це обов’язково треба враховувати. Погоджуюсь із тим, що надто ретельно треба перевіряти автотранспорт, який займається пасажирськими перевезеннями. Передусім ідеться про автобуси міжнародного стандарту — вони перевозять велику кількість людей і повинні бути справними. Те саме стосується й невеликих бусиків, які мотаються між нашими містами й селищами. До речі, за участю маршруток кількість резонансних ДТП з жертвами справді збільшилася (згадайте залізничні переїзди!), але стаються вони радше через людський чинник, і аж ніяк не через несправність самих маршруток.
А тепер основне: якщо вже робити все так, як у Європі, то саме ліцензовані станції технічного обслуговування, на чому і наполягають водії, можуть стати тими суб’єктами, які професійно займуться технічним оглядом автівок. Для приватних легковиків, приміром, це можуть бути, як кажуть водії, «рідні» техстанції або — на вибір — ті, які отримають дозвіл (ліцензію) на такий вид діяльності. Це, до речі, світова практика, тож вигадувати український велосипед нікому не треба.
— Ну і наостанок кілька слів про намір виховати пішоходів і зменшити швидкісний ліміт у містах, щоб «так, як у Європі»…
— Наших пішоходів справді потрібно виховувати, і починати навіть не зі школи — з дитячих садків, роз’яснюючи малюкам, чим може обернутися несерйозне ставлення до Правил дорожнього руху. І тут теж повинен працювати принцип невідворотності покарання, про який я вже згадував. Пішоходи повинні пам’ятати, що навіть автомобіль, який їде зі швидкістю 40 км/год, має певний гальмівний шлях і не може зупинитися раптово. Ви підходите до «зебри»? Перш ніж ставити на неї ногу, подивіться на дорогу — машина не може стати як вкопана, це не можна не враховувати.
А коли йдеться про обмеження максимальної швидкості у населених пунктах 50 км/год, як це прийнято у європейських країнах, ми чомусь забуваємо, що там дороги в такому стані, що дають змогу рухатися фактично з будь-якою задекларованою швидкістю. І є швидкісні автобани, розвинена мережа розв’язок. А в нас із цим сутужно, тож першим результатом отого обмеження, як на мене, будуть ще більші затори, від яких і так потерпають наші водії. А «шумахерів» їздити тихо вони не змусять — їх треба виховувати з пелюшок.
Лариса УСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Вадим КАРНАУХОВ. Народився 1961 року в Одесі. Після школи вступив до Одеської вищої морської академії, яку 1983-го закінчив з відзнакою за спеціальністю «інженер-електромеханік». У 1983—1997 рр. працював на суднах закордонного плавання українських і зарубіжних компаній. Заочно закінчив Одеський політехнічний інститут за спеціальністю «електроніка і програмування».
З 1994 р. перейшов працювати в концерн «Михаїл Воронін», а з 1997 року почав усерйоз займатися громадською діяльністю.
Автомобіліст зі стажем: професійне посвідчення водія кількох категорій отримав 1978-го і протягом п’яти років (до 1983-го) займався автоспортом. З 2004 року й до сьогодні — віце-президент Міжнародної федерації захисту прав водіїв.
Ми в Google+