Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН нещодавно виповнилося 85 років. За цей час у ньому відбулося багато змін. Але завжди незмінним залишався його статус головної наукової установи у своїй галузі. Про те, як колектив інституту справляється з викликами сьогодення, розповідає його директор заслужений працівник науки і техніки України Василь ВОЛОЩУК.
— Василю Михайловичу, ви вже шостий рік очолюєте інститут. Що вдалося зробити за цей час?
— Насамперед привести до ладу інститутську будівлю й укомплектувати наші лабораторії, закупивши на позабюджетні кошти нове обладнання. Усе це робили для того, щоб наші дослідження були досконалішими. А ще важливо було не допустити плинності інститутських кадрів — нас залишили тільки ті, хто знайшов роботу з більшою зарплатою. Це нормально: люди шукають, де краще. Таким не заважаю і кажу: поліпшиться ситуація — повертайтеся.
— Скільки у розпорядженні інституту дослідних господарств?
— Експериментальна база «Надія», імені Декабристів, «Степне», «9 січня» та Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція імені М. І. Вавилова. Загалом це 14 тисяч гектарів землі. Усю її використовуємо ефективно. Частина землі — під дослідами, на решті орних земель вирощуємо кормові культури і насіння, яке дає кошти інституту. Наші господарства успішно займаються тваринництвом. Великої рогатої худоби утримуємо майже 5 тисяч голів, 1,5 тисячі з них — дійна череда. Від корови надоюють у середньому 7 тисяч кілограмів молока.
Зберігаємо науковий потенціал
— Діяльність інституту впливає на чисельність свиней в Україні?
— Так, але, на жаль, останнім часом їхня кількість у країні скоротилася із 6,3 мільйона голів, які утримували на кінець минулого року, до приблизно 6 мільйонів, а в області — з 400 тисяч до 380 тисяч голів. Об’єктивна причина цього — африканська чума. Запровадження карантинних режимів у 30-кілометрових зонах, у яких виявляють це захворювання, обмежує продаж, переміщення тварин. Багато спеціалізованих господарств через це просто знищили. Наші науковці з ветеринарного відділу «Здоров’я тварин» працюють над розв’язанням цієї проблеми.
— Кажуть, що сало українських свиней не має попиту в Європі.
— Запевняю, наша свинина краща за європейську за всіма показниками. Українські свині їдять натуральні корми, вирощені на багатій на корисні речовини землі. Тому українська свинина має неповторні смакові й інші якості. Ми з колегами у цьому переконалися на власному досвіді. Якось перебуваючи в Чехії, хотіли приготувати шашлик із купленої в тамтешньому супермаркеті свинини. Та він у нас не вдався. Наступного разу поїдемо туди із власним м’ясом. Упевнений, що наш шашлик буде чудовий.
— Чому ж тоді ми не торгуємо свининою із закордоном?
— З нашою допомогою деякі тваринницькі господарства реалізують товарну свинину і племінних тварин за кордон, зокрема у Молдову і Грузію. Нещодавно я повернувся з одного такого господарства в Одеській області, яке ми курируємо, то вони при мені відвезли у порт дві великі фури свиней. Їх поромом переправлять у Грузію, там заб’ють і м’ясо використають за призначенням.
З розвиненими європейськими країнами поки що не торгуємо, бо вони свої ринки захищають і самі вирощують багато свиней — у Великобританії, Німеччині, Данії. Наприклад у Данії з населенням приблизно 6 мільйонів осіб утримують майже 20 мільйонів свиней.
Тваринницькі комплекси мають працювати
— Напевно, все-таки треба налагоджувати контакти з іншими країнами.
— Ми вели перемовини із в’єтнамцями. Запропонували розробити для них програму з переведення свинарства в їхній країні на промислову основу, бо воно там у такому приблизно стані, як у нас було у 1930-х роках. Тоді не було ферм і комплексів, звичних нам тепер, свиней утримували на пасовиськах. І тварини в них маленькі, непородисті, здебільшого сальні. Нинішній ринок потребує іншої свинини. В’єтнамці погоджувалися, але у них відбулися вибори, і співпраця не вдалася.
Сподіваємося, що вона складеться з угорцями, які приїжджали до нас на міжнародну наукову конференцію. Але вони також на державному рівні захищають і рекламують аборигенні породи свиней і птиці. В Україні розповсюджено 11 основних аборигенних порід свиней, представники яких є й на Полтавщині. Зокрема колекційне стадо свиней із семи порід утримують на експериментальній базі нашого інституту. Але великого інтересу до них у тваринному виробництві немає, їх ніхто не рекламує й не захищає. Найбільше пощастило миргородській породі, яку ми з власної ініціативи намагаємося зберегти і розповсюдити.
— Під час реструктуризації академії до вашої установи приєднали Полтавський інститут агропромислового виробництва. Які це мало наслідки для тих, хто в ньому працював?
— Ці люди, як і раніше, займаються науково-дослідницькою роботою. Проте віднині їм не треба їздити звітувати в Київ, вони працюють із нами. Спільно проводимо на їхній базі конференції, дні поля, семінари, навчання. За рік майже 100 різноманітних заходів. Працівники колишнього інституту АПВ навчилися заробляти. Зокрема торік заробили 5 мільйонів гривень, а держава їх фінансує лише на 2 мільйони.
У них за останні два роки захистили дисертації п’ять кандидатів наук, а перед цим там протягом 10 років не захищалися. До речі, коли я очолив інститут, у ньому було чотири доктори наук, а нині два члени-кореспонденти НААН і дев’ять докторів. І в цьому році попередньо захистилися чотири доктори наук. Сподіваюся, що наступного року їх буде 12—13. У нас працює академік Валентин Рибалко. Це вже інститут із потужним науковим потенціалом, якому до снаги розв’язувати найскладніші завдання у галузі економіки, генетики, створювати програми розвитку тваринництва.
— Напрацювання інституту втілюють у виробництво?
— Не так швидко, як хотілося б, тому що чимало наших потенційних бізнес-партнерів не мають коштів, щоб розпочати цей бізнес. А банківська кредитна політика цьому не сприяє. Бо який фермер візьме кредит під 33% річних? Проектів ми наплодили понад півсотні: це і створення різноманітних тваринницьких комплексів, і vip-ферм тощо Але ці розробки так і лежать у нас. Так не годиться, вони мають працювати на зміцнення економіки держави. Але це вже питання не до нас.
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Василь ВОЛОЩУК. Народився 1957 року в с. Середи Ємільчинського району Житомирської області. Закінчив Українську сільськогосподарську академію (зоотехнік), аспірантуру при Полтавському НДІ свинарства, докторантуру при НУБІП України. Працював зоотехніком у колгоспі, завкафедрою, заступником декана у НУБІП України.
Із 2011 року — директор Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН.
Автор багатьох наукових праць, монографій, підручників.
Член-кореспондент НААН, доктор сільськогосподарських наук, професор. Заслужений працівник науки і техніки України.
Ми в Google+