Дозвольте замовити слово про великий соціально відповідальний бізнес. Чому виникає в цьому потреба? Роками в державі свідомо чи ні формується негативне ставлення зокрема до великих промислових компаній. Мовляв, їх ніхто і нічого, крім прибутку, не цікавить, то навіщо держава підтримує їх фінансово?

Факти проти емоцій

Тема й проблема архіважлива та складна. Тож потрібно хоч схематично окреслити свою позицію економіста. Не самостійно, а професійно — з точки зору становлення й розвитку вітчизняної економіки та впливу великого бізнесу на сталий розвиток суспільства.

До прикладу, компанія МХП, яка отримала торік від держави бюджетну дотацію. Коли надаються бюджетні кошти, одразу постає запитання: «Яка їх ефективність?»

Торік ходинг МХП перерахував до бюджету 4,2 мільярда гривень податків, що майже на 1,4 мільярда більше, ніж попереднього року. За підсумками 2017-го, МХП наростив виробництво продукції до 532,7 тисячі тонн. При цьому податки сплачували й до місцевих бюджетів громад, насамперед сільських, і за підсумками 2017-го ця сума перевищила мільярд гривень. Тобто фактично кожна четверта гривня йде в місцеві бюджети. А це прямий вплив бізнесу на підтримку і розвиток сіл. Такі підприємства не тільки забезпечують робочими місцями, а є бюджетоутворюючими для тих громад, на території яких вони здійснюють діяльність.

У 2018 році після запуску нових виробничих потужностей компанія МХП планує створити понад 800 робочих місць.

У минулому році додатково в розвиток соціальної сфери інвестовано МХП власних коштів більш як 100 мільйонів гривень. Це поточні ремонти доріг, підтримка сільських шкіл, дитсадків, придбання сучасного медичного устаткування — все те, на що катастрофічно не вистачає коштів сільського бюджету.

Чи порівнянна дотація, приміром, із сплаченими податками? Держава отримала вчетверо більшу суму, ніж перерахувала на підтримку виробництва. Висновок напрошується один: вкладення держави виправдані економічно й соціально. Бюджетні кошти спрацювали на розвиток бізнесу, споживання українцями доступної та якісної продукції, утвердження України як країни-експортера товарів з високою доданою вартістю. При цьому це стосується не тільки однієї компанії, а всього сектору АПК в цілому.

Що було б, якби аграрники не одержали підтримки? Згортання виробництва й поголів’я тварин, зменшення відрахувань до бюджету, подорожчання продукції й низькоякісне імпортозаміщення, і як наслідок — згортання соціального розвитку сільських територій.

Не забуваймо й інше. Наш час — час технологій. Від їх розвитку залежить майбутнє людства. І саме великотоварні компанії здатні оперативно, а головне ефективно виправдовувати всі досягнення науки і техніки. Якщо ми хочемо йти в ногу з часом, забезпечувати продовольчу незалежність держави і бути конкурентоспроможними на світовому ринку, то наш шлях — високотоварне, високомеханізоване й інноваційне виробництво. Ніяк не принижую значення малого і середнього бізнесу. Кожен із них займає свою нішу, і вони мають взаємодіяти і доповнювати одне одного.

Можливо, перебільшую роль агрохолдингів? Наголошую, саме таких, що відчувають відповідальність за соціально-економічний розвиток держави. Ні, і в цьому переконує світовий досвід.

Підтримують розвиток, а не розмір

Найбільший експортер сільськогосподарської продукції у світі — США. Внутрішній ринок збуту цієї країни також один з найпотужніших у світовому масштабі. Там субсидують виробництво близько 90 видів сільськогосподарської продукції, здійснюють державне регулювання цін на соціально важливі продукти, з державною допомогою реалізують програми підтримки тваринництва, агрострахування та подолання наслідків посухи чи інших природних лих тощо.

Підтримку надають за принципом єдиного ринку через встановлення для виробників єдиних правил. І не існує обмежень за розміром підприємств чи обсягами доходів. Подібний принцип діє і в ЄС.

Звичайно, в Україні обсяги бюджетної підтримки значно менші, однак з точки зору експертного середовища останніми роками програми Міністерства аграрної політики та продовольства теж мають стимулюючий характер (відповідно до міжнародного досвіду).

Головний критерій одержання коштів державної підтримки — суб’єкт господарювання має бути цілком і повністю прозорим. Більше того, державні програми набувають практичної реалізації тільки тоді, коли бізнес розуміє механізми надання бюджетних коштів.

Цілком логічно, що в 2017 році найбільші обсяги держпідтримки АПК одержали підприємства, що втілюють сучасні підходи до виробництва й ведення бізнесу, коли суть ключової програми держпідтримки сільського господарства була простою: хто сплачує податки, той одержує підтримку держави.

У підсумку два підприємства МХП  — «Вінницька птахофабрика» (906 мільйонів гривень) і «Миронівська птахофабрика» (699 мільйонів) — увійшли до переліку 100 найбільших платників податків в Україні. Третім найбільшим платником серед усіх сільськогосподарських виробників у цьому рейтингу став «Агрохолдинг Авангард» (433 мільйони) — виробник курячих яєць.

Але не тільки великі агрохолдинги, а й дрібні та середні вітчизняні агровиробники — таких було більш ніж 2,5 тисячі, які усвідомили вимогу й суть торішньої бюджетної дотації, частково компенсували собівартість виробництва. Тому попри всі розмови про державну підтримку агросектору, завдяки бюджетним дотаціям 2017 року вдалося стабілізувати негативну динаміку скорочення поголів’я у тваринництві і обсягів виробництва. Держпідтримка дала позитивний ринковий імпульс, стримала зростання цін. Насамперед це стосується вартості м’яса птиці.

У 2018 році логіка держпідтримки АПК залишається такою самою: хто працює прозоро, той одержує бюджетну підтримку. Загалом цього року програми держпідтримки більш збалансовані, а це окремо підтримка фермерства й кооперативного руху, стимулювання розвитку садівництва, виробництва вітчизняної сільськогосподарської техніки й комплектуючих до неї. Окремо — розвиток тваринницького напряму, зорієнтованого найперше на виробництво продукції з високою доданою вартістю.

Єдина проблема, що залишається, — нестабільність законодавства. Щорічна зміна напрямів та змісту пропонованих держпрограм від МінАПК не сприяє їх ефективності й додатковому притоку інвестицій у вітчизняний агропромисловий комплекс.

Вектори на майбутнє

Проблема для виробників, які працюють прозоро, — тиск недобросовісних виробників, які хочуть отримати бюджетні дотації, проте не хочуть чесно сплачувати податки. Передумовою одержання підтримки з державного бюджету має бути прозора діяльність виробників, чесна сплата податків, білі доходи працівників і соціальна відповідальність. Це має стати невід’ємною рисою сучасного бізнесу. Прямі дотації підприємствам, які не виконують цих вимог або виробництво яких хронічно нерентабельне, може призвести до неефективності сільського господарства в загальній структурі національної економіки. Тобто появи на українському ринку низькосортної  м’ясної продукції (насамперед імпортної, що не споживають громадяни країни-виробника), ризиків позиціонування України як країни — сировинного придатка в галузі сільського господарства, скорочення податкових надходжень у бюджет і зменшення притоку іноземної валюти від експорту вітчизняної продукції АПК, що є додатковим тиском на курс національної валюти.

Ці передумови мають стати ключовими для Кабінету Міністрів та МінАПК, які формують стратегії розвитку економіки й сільського господарства відповідно до успішного міжнародного досвіду — з акцентом на підтримку тваринництва, розвитку потужностей з переробки поголів’я й виробництва продукції з високою доданою вартістю. Усі програми держпідтримки мають враховувати поточний стан виробництва і його вузькі місця й бути стратегічними.

Микола ОЛЕКСАНДРЕНКО
для «Урядового кур’єра»