ДАТА

У дні вшанування подвигу молодогвардійців фільм про них — особливо актуальний
 

Серед численних заходів до 70-річчя створення підпільної молодіжної організації «Молода гвардія», передбачених прийнятим ще в березні цього року розпорядженням Кабміну, на одному з чільних місць — «демонстрація художнього фільму «Молода гвардія» каналами мовлення та в кінотеатрах». На жаль, українці не дочекалися  широкого показу кіношедевра режисера Сергія Герасимова, картина якого зробила зірками плеяду молодих акторів — В’ячеслава Тихонова, Нонну Мордюкову, Інну Макарову, Георгія Юматова, Сергія Бондарчука, Євгена Моргунова.

Втім, навряд чи варто звинувачувати власників приватних телеканалів та кінотеатрів в ігноруванні розпорядження Кабміну, бо з точки зору «бізнесу на культурі» фільм «Молода гвардія» — явний неформат. Перегляд цієї кінокартини несумісний з бездумним поглинанням поп-корну чи нав’язуванням глядачам набридливої телереклами, що видаватиметься святотатством на тлі подій, відображених на екрані.

Водночас гріх не замислитись, чому цей фільм, на відміну від нібито теж неформатних «Сімнадцяти миттєвостей весни» чи «У бій ідуть лише старики», не надто популярний навіть серед вдумливої частини глядацького загалу.

Журналістський гріх

Широко відомо, що роман «Молода гвардія» письменник Олександр Фадєєв писав двічі. Перший варіант твору, що майже з документальною точністю відображав діяльність молодогвардійців, забракував особисто Сталін. Мовляв, недопустимо, щоб на сторінках книжки, яка виховуватиме молодь, не підкреслювалася «керівна і спрямовуюча» роль Комуністичної партії. На догоду вусатому критику згодом перепишуть не тільки роман, а й… історію війни. Хоч насправді всі намагання більшовицьких «організаторів Перемоги» не те що розгромити, а навіть зупинити гітлерівські полчища завершувалися повним крахом аж до того часу, доки війна не стала справді Вітчизняною і народною, що красномовно засвідчують події у Краснодоні і перший варіант роману про них.

Більше того, діяльність «Молодої гвардії» — лише один з епізодів широкомасштабного опору ворогу, що охопив практично всю територію окупованої України. Лише завдяки випадковому збігу обставин події в невеличкому шахтарському містечку не загубилися серед сотень тисяч подібних фактів безприкладного героїзму і самопожертви патріотів, якими по праву мусять пишатися у кожному українському місті, містечку, селі і селищі. Причому йдеться не тільки про тих, хто боровся з гітлеризмом під «червоним прапором». Так, чи не найбільшою каральною акцією фашистів проти українського підпілля став арешт і розстріл у грудні 1941 року 721 члена молодіжної націоналістичної організації на Житомирщині.

Однак широку відомість саме подвигу молодогвардійців принесли військові журналісти Лясковський і Котов, які ще до окупації Краснодона гітлерівцями бували у скромному будиночку, де мешкали Кошові. За кілька днів, проведених у місті, кореспонденти затоваришували з Олегом — сином господині будинку і його друзями — Уляною Громовою, Любов’ю Шевцовою, Іваном Земнуховим.

Зрозуміло, що Лясковський і Котов не могли не поїхати до Краснодона, коли у лютому 1943 року на очі їм потрапила дивізійна газета, яка буквально через день після визволення цього шахтарського міста першою розповіла про подвиг і героїчну загибель краснодонського підпілля. Вже за безпосередньої участі фронтових кореспондентів тіла загиблих патріотів піднімали з шурфу шахти, а невдовзі в «Комсомольській правді» з’явився великий нарис, з якого вже вся країна дізналася про «Молоду гвардію».

Саме після цього Олександр Фадєєв отримав завдання написати роман про молодогвардійців, а тим часом фронтові журналісти підготували документально-публіцистичну розповідь про юних героїв «Серця сміливих», видану 1944 року окремою книжкою. Її вилучили з бібліотек відразу після розгромного відгуку Сталіна про твір Фадєєва, бо автори допустили той самий гріх: забули про неіснуючі заслуги партії комуністів. До речі, в період творення цього довгограючого міфу за це поплатилося немало митців, серед яких — Олександр Довженко з його «Україною в огні».

Допит підпільників. Кадр з фільму  «Молода гвардія». Фото з сайту molodguard.ru

«Ви закололи партію!»

З метою підсилення реалістичності фільму «Молода гвардія» всі сцени на відкритому просторі знімали безпосередньо у Краснодоні, а всередині приміщень — у спеціально збудованих на кіностудії декораціях, що максимально точно — від фотографій на стінах до меблів — відтворили умови у будинках молодогвардійців. Однак цей документалізм був лише засобом досягнення головної мети — правдивого показу жертовного героїзму патріотів, які за покликом власного серця стали на нерівну боротьбу з ворогом.

Фактично йшлося про стихійний порив молоді, бо невипадково організаційно «Молода гвардія» сформувалася після того, як окупованим Краснодоном прокотилася чутка про закопаних живцем у землю шахтарів, з якими фашисти жорстоко розправилися всього-на-всього за неявку на реєстрацію до біржі праці. Втім, у романі і фільмі це подається як страта краснодонських комуністів, залишених для організації більшовицького підпілля.

Саме ця сцена, в якій одного з приречених проколюють багнетом, чомусь найбільше обурила вождя. На засіданні Політбюро, спеціально скликаному після першого закритого перегляду фільму, Сталін кинув у вічі режисеру:

— Ви закололи партію! У вас діти виграли війну! Для чого ви закололи партію?

Отож на екрани країни 1948 року вийшла вже інша версія фільму, відредагована за сталінськими вказівками: з показом керівної ролі комуністів і вилученням сцен панічної евакуації з Краснодона перед його окупацією гітлерівцями.

Нічого, крім гіркої іронії, не викликає вже одна з перших фраз кінокартини, коли дівчата на березі річки згадують, «як добре ми жили». Ні голод 1933 року, ні репресії 1937 року не обійшли Донбас стороною, а недоїдання, незадовільне медичне обслуговування і погані житлові умови призводили до майже 50-відсоткової дитячої смертності у сім’ях шахтарів. З червня 1940 року набрав чинності закон, яким навіть кількахвилинне запізнення на роботу вважалося кримінальним злочином. Цей перелік гірких реалій «щасливого життя» можна продовжувати ще довго.

Не менш шокує озвучений з екрана обсяг озброєнь, нібито залишених для налагодження партизанської війни на території Краснодонського району: «10 тисяч гранат, 5500 автоматів і гвинтівок, 120 кулеметів». Насправді не тільки в 1942 році, а навіть у наступальних боях 1943 року мобілізованих часто кидали в атаку з однією гвинтівкою на двох — зброї катастрофічно бракувало навіть для діючої армії…

Два комісари

Знаний нам нині фільм «Молода гвардія» насправді є… третім варіантом знаменитої кінокартини. З 1956 року її не допускали до широкого прокату. Заборону зняли лише після вилучення сцени, в якій молодогвардійці слухають по радіо промову Сталіна, та «перейменування» зрадника, який видав підпілля фашистам, зі Стаховича на Почепцова.

Останнє видається дрібницею, однак за нею стоїть трагедія необгрунтовано звинуваченого у зраді Віктора Третьякевича, який, на думку дедалі більшої кількості дослідників, був одним з організаторів «Молодої гвардії» та її справжнім комісаром.

Навряд чи варто пояснювати, що підпільники протоколів засідань не вели, а матеріали допитів арештованих гітлерівцями молодогвардійців, за офіційною версією, німці знищили разом з іншою документацією перед своєю втечею з Краснодона. Отож події відтворювали зі слів небагатьох вцілілих членів організації, переважна більшість яких не входили до керівництва «Молодої гвардії», та свідчень рідних загиблих, яким підпільники зі зрозумілих причин не мали права нічого розповідати.

Саме тоді поповзли чутки, що вина за провал нібито лежить на Третьякевичу. Його реальна біографія майже повністю відповідає життєвій дорозі зображеного в романі боягуза і кар’єриста Стаховича, а прізвище закатованого разом з іншими молодогвардійцями Третьякевича вилучене з переліку загиблих, наведеного у тексті першої редакції твору Фадєєва. Зрозуміло, що зрадник не міг бути комісаром, на посаду якого «призначили» зовсім іншого. Не зарадило навіть те, що вже 1943 року радянські спецслужби заарештували справжнього винуватця Почепцова, з доносу якого розпочався розгром організації.

Питання про відновлення доброго імені Третьякевича наважилися порушити лише після смерті Сталіна. Спеціальна комісія дійшла висновку, що організаторами «Молодої гвардії» були Іван Земнухов, Сергій Тюленін і Віктор Третьякевич, а Олег Кошовий вступив до лав підпілля лише в листопаді 1942 року. Остаточні підозри щодо слабкодухості справжнього комісара «Молодої гвардії» розвіялися після арешту в 1959 році колишнього заступника начальника краснодонської поліції Підтинного, який засвідчив, що Віктор Третьякевич навіть після жорстоких катувань нікого не зрадив. Крім того, дивом уцілілі активні члени підпілля — Левашов і Арутюнянц — наполягали, що саме Третьякевич був комісаром організації.

Однак на найвищому рівні ухвалили «соломонове» рішення: «не оприлюднювати нові факти, що суперечать роману «Молода гвардія» про діяльність молодогвардійців», а Третьякевича відзначити орденом Вітчизняної війни І ступеня (посмертно). Приймаючи нагороду загиблого сина, його матір попросила лише про одне: хоча б найближчими днями не демонструвати в місті фільм «Молода гвардія».

…Подальшим спробам встановлення істини поклала край чітка позиція вищого керівництва держави: «Искажение известных всему миру исторических фактов наносит большой вред воспитанию подрастающего поколения». 

 

Замість епілогу. У кінофільмі «Молода гвардія» загибель підпільників подана напрочуд пафосно і героїчно. У житті все було простіше і... страшніше. Приречених страчували поодинці. Перед цим дівчатам, щоб вони не вигукували патріотичних лозунгів, піднімали і зав’язували плаття над головою, хлопцям — затикали роти кляпом. Втім, смерть лише позбавляла молодогвардійців від нелюдських катувань.

Так, Олегу Кошовому, який заявив, що саме він очолював організацію, викололи око та відрубали кисть руки. Сергію Тюленіну крізь вогнепальну рану в руці просовували розігрітий залізний прут, заганяли під нігті голки, роздробили суглоби пальців. Допитуваних дівчат ∂валтували скільки хотіли і як хотіли. Ці жахливі подробиці тортур — не з роману, а зі свідчень катів, які не уникли справедливої відплати.

Так було. І щоб цінувати Перемогу і знати її справжню ціну, це треба знати і пам’ятати. Отож слід лише підтримати пункт уже згадуваного розпорядження Кабміну з вимогою «розглянути питання щодо вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах роману «Молода гвардія». Однак, як на мене, це має бути перший варіант твору, після ознайомлення з яким потрібний для сучасного глядача фільм Герасимова ми сприйматимемо вже без нав’язаних кіномайстру і нам ідеологічних міфів.