ПРОБЛЕМА

Кулібін з Городенки

«Шановна редакціє! Винахідник з Івано-Франківщини Микола Осадчук придумав унікальне і водночас доволі просте ліжко для самообслуговування лежачих хворих. Залишилося «найпростіше» — знайти спонсорів і підприємство, яке взялося б за серійне виробництво...» — такий лист написала до редакції за дорученням групи інвалідів Орися Яхневич з міста Городенки. Наш кореспондент вирушила на зустріч з винахідником.

«Ліжко Осадчука» з допомогою електропульта, напругою 24 вольти, перемістивши інший тумблер мінімальним зусиллям пальця, дає можливість лежачому хворому  самостійно перевести себе із лежачого положення на спині у лежачу позу на правому чи лівому боці. Такий частий рух необхідний, щоб у хворого не утворювалися пролежні. За 15 секунд дієздатнообмежена людина зможе піднятись у сидяче положення під різними кутами й опуститися, також за бажанням хворого відкривається і закривається герметичне поліетиленове вмістище для справляння природних потреб.

Пристосоване ліжко й до миття тіла. Цей винахід, як і придуманий Осадчуком відсікач-вікновідкривач, що автоматично перекриває газовий кран та відчиняє вікно при певній концентрації газу, окуляри для бачення позаду себе тощо, наразі й справді потрапили лише на виставку досягнень винахідників та раціоналізаторів Прикарпаття.

Штрихи до образу «дивака»

Щодо «кмітливців», то до Миколи Івановича Осадчука це надто гучно сказано. Він людина скромна, навіть трохи дивакувата. За півстоліття стільки придумав, щоб полегшити собі й людям життя на робочому місці, вдома, на вулиці, що цей «Каталог» міг би, може, складатися лиш з його винаходів. Років зо п’ять тому, коли став членом обласної організації  Товариства винахідників та раціоналізаторів, почав дещо патентувати.

Про себе розповідає неохоче й коротко: народився на Прикарпатті, здобув вищу освіту в Київському державному університеті імені Шевченка, писав статті, років з десять слюсарював. Працюючи в Одесі за скеруванням вищого навчального закладу, потрапив на корабель, на якому довелося затриматись якийсь день чи два. Цього було достатньо, щоб згодом  придумав абсолютне ноу-хау і вже запатентував  «механізм автоматизований кораблерятувальний», який після самостійного запуску за кілька хвилин виконує понад десяток електромеханічних операцій із розгортання та наповнення повітрям спеціальних понтонів на відстань понад 20 метрів з одного чи двох боків корабля. До цього, до речі кажучи, не було навіть такого поняття  «порятунок самого корабля». Застосовуються тільки індивідуальні рятувальні плавзасоби.

Свою винахідницьку діяльність М. Осадчук пояснює просто: колись батьки-колгоспники не могли купити велосипеда, ковзани та нарти, ось він і змайстрував їх собі сам — усе з дерева. «За розум узявся з  п’яти років». Якщо, додає, мати ще й вищу освіту, то, порадившись з іншими розумними людьми, прочитавши потрібну літературу, можна зробити й придумати все, що треба. 

Та щоб усе це матеріалізувати, треба фінанси. Найбільшими з цього приводу труднощами є його невелика пенсія, якої заледве вистачає на ділові поїздки до обласного центру, щоб проконсультуватися з науковцями Івано-Франківського університету нафти й газу, попрацювати в бібліотеці. А що вже казати про придбання будматеріалів, гвинтів, шурупів, коліщат та інших частин для виготовлення хоча б того ж зразка «ліжка самообслуговування лежачих хворих». Його, каже Микола Іванович, треба зробити тільки в заводських умовах. Найлегше було б на тому ж Городенківському заводі нестандартного обладнання. Та він, на глибокий смуток винахідника, давно не працює і перебуває на стадії банкрутства. Можна  й на івано-франківському «Пресмаші», але скрізь вимагають фахове креслення з точністю до міліметра.

І мають рацію. В цьому переконався, виготовивши у свій час у домашніх умовах відсікач. Не та якість. Тож звернувся за кресленнями ліжка до Українського державного конструкторсько-технологічного інституту транспорту АПК. Коли виписали перший, а в справі виготовлення придуманого ним виробу не останній, рахунок на 9600 гривень, то захмарна для нього сума підрізала крила польотові його думки.  Таку суму міг би назбирати за рік, не ївши й не пивши, не витрачаючи жодної копійки своєї пенсії.

Ліжка нема, а попит назбирується

Після виставки в обласному центрі за чудо-ліжком почали звертатися до нього інваліди та їхні родичі, що роками доглядають за лежачими хворими.

У листі до редакції мати 26-річної доньки, яка давно є лежачою, зазначає, що їй вже роками доводиться піднімати щодня і щоночі  багато разів близько ста кілограмів ваги немічного тіла.  «Велике прохання: допомогти втілити в життя унікальний проект виготовлення ліжка для лежачих хворих, яке потрібне мільйонам людей у всьому світі, на долю яких випало горе нерухомості і важкої хвороби».

Сам Микола Іванович Осадчук при зустрічі з нами показує висновки фахівців головного управління охорони здоров’я Івано-Франківської обл?держадміністрації про доцільність виробництва такого ліжка, яке, без додатків і спецобладнання для важкохворого, слугуватиме в сім’ї за звичайне. Разом зі своїми робочими документами дістає вирізки з газет. «Ось публікації: щороку в нашій країні  внаслідок травм, інфарктів та інсультів з’являються сотні тисяч лежачих хворих. В одній з найблагополучніших європейських країн — Німеччині, згідно з висновками спецкомісії Спілки лікарняних кас, яка близько двох років досліджувала 8 тисяч соціальних закладів країни, що опікуються важкохворими, людьми похилого віку, через малооплачуваність і великі фізичні навантаження персонал не може впоратися з лежачими людьми, котрі мучаться з пролежнями, перебувають безпомічні в тяжких умовах».

Микола Іванович упевнений: його винахід потрібен у всьому світі, де поки що нічого подібного нема. Тож ліжко має великі внутрішні та експортні перспективи. Хотілося б, додає, щоб цим винаходом, і не лише цим, найперше скористалися товаровиробники Прикарпаття.