ДАТА

Минуло 120 років від дня народження актриси, яка була ідолом для мільйонів глядачів

Сергій ТРИМБАЧ,
голова Національної
спілки кінематографістів України
для «Урядового кур’єра»

Ім’я Віри Холодної відоме практично кожному українцеві чи росіянину. При цьому навряд чи більшість із них назве якийсь фільм за її участі. Нині, на жаль, таких стрічок залишилося тільки п’ять. Одна з причин цього зрозуміла: радянські люди виховувалися в дусі одвертої зневаги до всього, що відбувалося до вікопомного 1917 року. А тодішня «кіношка» взагалі викликала презирство як щось допотопне. Віра Холодна міцно пов’язана з тією «допотопністю». Ніц, все це нам точно не потрібне... Традиція ставитись саме так до раннього російського (а з ним і українського, якого лишилося ще менше) кіно напрочуд стійка.

Холодна тінь цієї вродливої жінки пронизує простір вітчизняної кіноісторії. Фото з сайту shkolazhizni.ru

Хотіла «подивитися на себе не тільки в дзеркалі»

Віра Холодна прожила лише 26 років. Чотири з них знімалася в кіно. Народжена в Полтаві, в сім’ї гімназичного вчителя Василя Левченка, з дворічного віку жила і виховувалася в Москві, куди переїхала родина. Рання смерть батька зробила її дівчиною без приданого. На що можна було розраховувати? На вдале заміжжя. Вона й вийшла, в сімнадцять, за успішного юриста Володимира Холодного.

Статки молодят були цілком достатніми, аби почуватися комфортно. І Віра, народивши дочку (трохи пізніше з’явилася й друга, взята на виховання), почала з’являтися на вернісажах, у художніх салонах. Світ мистецтва вабив її магічно. Та ще Москва початку ХХ століття, з її вибуховою культурною енергетикою.

Кіно тих років не належало до пріоритетів, одначе саме туди потяглася Вірина душа. Ось як згадував її появу в кінематографічних пенатах режисер Владімір Гардін (пізніше, у 1920-ті, він працював в Україні). Трапилося те під час роботи над фільмом «Анна Кареніна»:

«Стройная, гибкая, бывшая танцовщица (Віра рік навчалася в балетній студії Большого театру. — С.Т.), она сидела передо мной, опустив красивые ресницы на обвораживающие глаза, и говорила о том, что хочет попробовать свои силы на экране.

— Вы играли где-нибудь на сцене?

— Нет, я только танцевала.

Ну что я, режиссер драмы, мог предложить танцовщице? Но отпускать ее тоже не хотелось. Красивая, а может быть, и даровитая. Надо испытать ее.

— Ну, хорошо. Прошу вас снять мерку для бального платья. Вы будете среди гостей, и я сумею подойти к вам поближе с аппаратом. Съемка через три дня.

Через три дня Вера Холодная опять у меня в кабинете.

— Владимир Ростиславович, благодарю вас. Я получила три рубля за сегодняшний день, но меня это совсем не устраивает. Я хочу роль. Дайте мне возможность поглядеть на себя не только в зеркале.

Когда Вера Холодная сердилась, она хорошела замечательно. Я стал думать: «Ну где я ей достану роль?»…

— Хорошо. Есть сцена. После свидания с сыном Сережей Анна вернулась в свой номер в гостинице. Входит кормилица-итальянка с девочкой на руках и подносит ее Карениной. Будет крупный план, и вы себя увидите. Согласны? Только давайте репетировать.

Вера Холодная тогда умела лишь поворачивать свою красивую голову и вскидывать глаза налево и направо — вверх. Правда, выходило это у нее замечательно, но больше красавица Вера дать ничего не могла».

Так, не могла. А ідея зняти її в маленькій ролі італійки не випадкова: у Холодної була яскраво виражена південна зовнішність типової українки, яку легко можна «перекваліфікувати» в італійку чи іспанку.

Продовження було таким. Гардін показав епізод за участі Холодної продюсерові Тіману. Той сказав: «Нам потрібні актриси, а не красуні». І він мав рацію: однієї вроди замало. До речі, цей епізод практично повністю буде відтворено у фільмі «Міражі» Петра Чардиніна (вийшов на екран 1916 року). Героїня Віри Холодної з’являється до імпресаріо, аби найнятися на роботу в театр, і той каже цю фразу... Чи збіг, чи, найімовірніше, актрисі не раз доводилося чути щось подібне в житті — ось і вирішили екранізувати цей сюжет: вродливу жінку завжди підозрюють у тому, що краса є вичерпною її характеристикою, що тілесна декорація перекриває горизонт для власне душевних проявів і обдарувань. Краса — це натура, а отже гарна актриса є натурницею, чимось на зразок манекенниці, демонстратором тілесної досконалості.

Гардін усе-таки зробив щось дуже важливе — дав Холодній рекомендаційний лист до режисера Євгена Бауера, який працював у кінофірмі підприємця Ханжонкова. І там діло пішло: уже за рік потому Холодну проголосили «королевою екрана». Причина проста: її вподобала масова аудиторія. Напевно, були кращі актори, з грою технічнішою, багатшою на нюанси й психологічні мотивації. Одначе Віра Холодна мала те, що заворожувало. Кіно — це ж, насамперед, міфологія, тут усе вирішують кіноплівка (полюбить вона тебе чи ні?) і той самий глядач.

Більшість вважала: прима «поб’є» «вискочку»

Характерний у цьому зв’язку фільм «Жизнь за жизнь» Євгена Бауера, чиї ретроспективи, до речі, нині викликають захват за кордоном. 1916 рік, «А. Ханжонков и Ко» готують екранізацію роману «Життя за життя» французького письменника Жоржа Оне. Пізніше Ханжонков зізнається: хотілося вразити всіх «високохудожнім твором», який би одразу підніс репутацію фірми. До того ж, амбіції підігрівалися намірами іншої фірми, Єрмольєва, яка саме тоді заходилася екранізувати пушкінську «Пікову даму» (чомусь нині літературну класику і просто хорошу літературу сучасні українські режисери майже не   розглядають як основу для кіно).

Про що «Жизнь за жизнь»? Багата вдова Хромова (Ольга Рахманова) всю любов своєї осамітненої душі віддає дочкам: рідній Мусі (Лідія Коренєва) і прийомній Наті (Віра Холодна). Обидві закохалися в красеня князя Бартинського (тодішня суперзірка Вітольд Полонський). Той кохає Нату, одначе дізнавшись, що придане Мусі буде значно більшим, схиляється до шлюбу з нею, хоч вона йому й не люба. Ната виходить заміж за так само нелюбого їй комерсанта Журова (в цій ролі Іван Перестіані — великий актор, пізніше режисер). Одначе почуття приховати важко, і, зрештою, пристрасті рвуть усі завіси. Призводячи до трагічного фіналу з загибеллю Бартинського.

Упізнали? Це ж ходова частина сучасних серіалів: гроші здаються важливішими від почуттів, одначе останні беруть своє... За радянських часів подібні історії аж ніяк не вітали, кваліфікували як «дрібнотем’я», «потурання міщанським смакам». Нині ж, як і за часів, коли Віра Холодна була «королевою екрана», сюжет двобою почуттів і грошей став магістральним. Це може подобатися чи ні, одначе маємо те, що маємо.

А тоді у фільмі Бауера очікувався двобій Віри Холодної і прими МХТ (пізніше — МХАТ) Лідії Коренєвої. Більшість вважала, що та «поб’є» «вискочку» Холодну. Ще б пак, актриса театру, де в основі психологічна правда, сценічний гіперреалізм (у тодішній системі естетичних координат то був справді «гіпер»). І що ж у підсумку?

«З виконавців, — напише один із рецензентів, — відзначимо передусім пані Холодну, найчутливішу до основного бауерського ритму, — щось сомнамбулічне і трагічне у своїй рокованості відчувалося в її прекрасній Наті; повним контрастом промайнула на екрані сестра її Муся, — пані Коренєва подала образ більш життєвий, молодої жінки, що хапається за своє щастя». Більшість рецензентів були категоричнішими: Коренєва залишилася в тіні Холодної.

Чому так? Бо справді, Холодна грає стильно, повністю узгоджено зі стилем режисера. Бауер запропонував красиве кіно — з багатими декораціями й інтер’єрами, уповільненим, місцями навіть урочистим ритмом, який підкреслює і «скульптуризує» акторське виконання. Все це точно відчула Холодна. Її фірмові виходи на перший план (у принципі, театральний вихід до рампи, ближче до глядачів) завжди своєчасні, акцентуючи деталі поведінки, без зайвої психологічності. Натомість Коренєва все робить правильно, одначе — раз по раз — випадаючи зі стилю картини.

Невідомо жодного позашлюбного роману

Треба зрозуміти одну просту річ: Віра Холодна — феномен масового, маскультівського кіно тих часів. Хоч фільми того самого Бауера прагнули апелювати й до глядача естетського. Одначе ж кінострічки знімали конвеєрним способом, про естетські установки дбали в останню чергу. За чотири роки роботи в кіно Холодна знялася у півсотні фільмів, абсолютна більшість з яких не збереглася.

Чому так багато ролей? Бо Холодна була головною Зіркою тогочасного кіно, ідолом для мільйонів громадян Російської імперії. Й не скористатися цим кінопідприємці не мали жодних підстав.

А Зірка — це передусім певний конкретний міф. У більшості фільмів Віра Холодна й продовжувала основний сюжет того міфу: рокованість жіночої краси, якою прагнуть заволодіти одночасно кілька репрезентантів зла. Чоловічої статі, звісно, хоча й жіноцтво не без своїх відьомських заморочок. А персонажі Холодної — чисті, душевно, а то й тілесно непорочні. У цьому світі вони тільки жертви...

До речі, дивовижна річ, одначе невідомо жодного позашлюбного роману Холодної, у цьому вона була суголосною зі своїми героїнями, хоч і не всіма, звісно. Навіть режисер Петро Чардинін (у 1920-ті він працював в Україні, де зробив чимало фільмів), який був великим докою в частині жіночої статі, і той не мав жодного успіху. Якби щось було, тодішні журналісти не пропустили б, можете не сумніватися.

Що залишилося? Тільки кілька стрічок. «Міражі» (інша назва «Трагедия красивой девушки») Чардиніна — про те, як молода жінка заплутується в почуттях і життєвих обставинах і стріляється. «Истерзанные души» Владіміра Касьянова — як вважає один з рецензентів, головна думка фільму в тому, що «жінка не завжди цінує свою репутацію більше, ніж голову коханця». «Молчи, грусть... молчи...» Чардиніна, де Холодна у парі із самим режисером зіграла циркову артистку (за однією з рецензій, поєднання плакучої мелодрами, салонної драми, детективного сюжету...). «Последнее танго» Вячеслава Вісковського — маленька танцівниця Кло гине від ножа свого коханця...

Оце і все? Та ж ні, лишається щось більше. Холодна тінь (буквально так) цієї жінки пронизує простір вітчизняної кіноісторії, покликуючи кінематографістів до відгуку, до рефлексій душевних і естетичних. Досить пригадати хоча б «Рабу любви» Нікіти Михалкова чи українську документальну стрічку «Знак — тире» Сергія Буковського. Згадаймо, що сама смерть актриси 1919 року стала матеріалом для документального фільму Петра Чардиніна «Похорон Віри Холодної». І в смерті вона лишалася актрисою — без дешевих віньєток на кшталт слів «велика» чи «геніальна».

Давайте так: Віра Холодна подарувала нам образ великої жінки. Упродовж цілого століття вона його утримала, цей образ. Хіба мало?

ДОСЬЄ «УК»

Віра ХОЛОДНА. Народилася 9 серпня 1893 року в Полтаві. Померла 16 лютого 1919 року в Одесі. Зірка німого кіно. Знялася в понад п’ятдесяти фільмах. Її називали королевою екрана.