Наприкінці минулого року було ухвалено проект Концепції вдосконалення правничої (юридичної) освіти. У документі закладено поняття класичного університету — тільки цим вишам надаватимуть право готувати студентів-юристів. Із запитанням щодо коректності такого підходу «УК» звернувся до директора Інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка» професора Володимира ОРТИНСЬКОГО.
— Володимире Львовичу, чи існує в західній вищій освіті поняття «класичний університет»?
— Попри значні трансформації, саме поняття «класичний університет» загалом не змінилося. Такий університет — це освітній простір, що охоплює спеціальності не нижче рівня магістра, в які як основу закладено найновіші досягнення фундаментальних наук.
Нині важко встановити межі між класичними та некласичними університетами. З одного боку, маємо яскраво виражений процес гуманізації підготовки технічних фахівців. Прикладом цього можуть слугувати Массачусетський, Каліфорнійський, Іллінойський та інші технологічні інститути США, які мають факультети гуманітарного напряму (правничі, політичні науки).
З іншого — серед європейських країн набула поширення протилежна тенденція, особливо характерна для Німеччини. Так, у структурі Берлінського технічного університету діє гуманітарний факультет, а Дрезденський технологічний університет, попри інші фахи, готує юристів. Аналогічні тенденції простежуються і в інших країнах Європи, зокрема і в Україні.
— Але законодавчо, скажемо так, це не оформлено?
— Не зовсім так. Наприклад, у законодавстві Польщі поняття «університет» встановлено залежно від кількості наявних у ньому спеціальностей, які представляють різні галузі науки, а також їх рівня (не нижче доктора філософії). Тобто в такий спосіб неявно встановлено поділ університетів на класичні та некласичні.
Що стосується України, то в законі про вищу освіту 2014 року термін «класичний університет» як цілісне поняття не вживається. Лише в ст. 28 його вжито для визначення типів університетів: багатогалузевий (класичний, технічний) та галузевий. Проте критерії такого поділу університетів цим законом не визначено.
— То що саме видається вам неприйнятним у разі появи такого терміна в законодавстві про вищу школу в Україні?
— Після ухвалення проекту концепції поява такого терміна призведе до ефекту снігової лавини: більшість університетів захочуть стати класичними, адже від цього залежатиме кількість наявних у них хлібних фахів, до яких, до речі, належить і правознавство. А внаслідок цього для здобуття такого статусу можуть знову замаячити корупційні схеми.
Загалом ця проблема значно ширша. Вона стосується не тільки правознавства, а й інших груп спеціальностей. Наприклад, Львівський національний університет ім. І. Франка готує студентів мистецьких фахів, зокрема театрознавців. То що, вченій раді франківців відтепер доведеться закрити цей фах, бо це не галузевий мистецький університет? Але ж у Львові немає іншого вишу, який готує таких фахівців, а конкурс на цю спеціальність є.
Або ще приклад: торік Український католицький університет відкрив одну зі спеціальностей кібернетичного напряму. То що, доведеться закривати і її, адже з богослов’ям вона явно не має нічого спільного? Моя позиція така: хай у ринковій боротьбі перемагає той, хто якісніше готує студентів.
Інша річ, що прикладні, точні, природничі спеціальності, оскільки ми прагнемо створити багато?гранну людину, апріорі не можуть існувати без гуманітарних, і навпаки. Така, якщо хочете, діалектика університетської підготовки студентів: протилежності притягуються. Ось у цьому, видається мені, й полягає одна з ознак класичності університету.
— Тобто ви вважаєте, що мистецький ВНЗ може готувати, беручи крайню ситуацію, навіть хірургів?
— Для того й існує держава, щоб встановлювати вимоги до того, що можна, а що — ні. Але краще гляньмо, чи є в сучасній Україні такі прецеденти. Ні, немає. Як бачимо, хоч формально це не заборонено, проте і фактів таких не зафіксовано.
Між іншим, щодо підготовки медиків, то по приклад далеко ходити не треба. Скажімо, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького в Австро-Угорській імперії був лише факультетом Львівського університету. Така ситуація і в інших університетах Європи. То чому цього не може бути нині? Основне те, щоб університет забезпечував підготовку фахівців відповідно до вимог державних стандартів.
— Тож ви пропонуєте відтепер стосовно університету не вживати слово «класичний»?
— Ні, заперечую проти вживання словосполучення «класичний університет» тільки в законодавстві про вищу школу України. В етичному плані, тобто в розумінні якісний, висококласний університет, воно абсолютно прийнятне. Але хай його застосовують щодо університетів абітурієнти, їхні батьки, студенти й ті, хто визначає рейтинги університетів.
ДОСЬЄ «УК»
Володимир ОРТИНСЬКИЙ. Народився 1955 року в селі Уличне Львівської області. Працював начальником Львівського обласного управління МВС України, ректором Львівського державного університету внутрішніх справ. Підготував 15 кандидатів і доктора наук. Автор понад 150 наукових праць. Доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України.
Зіновій ПАРТИКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+