ЖАХІТТЯ

Замість того, щоб виконати рішення суду, селищна рада продовжує збиткування над партизанською могилою

Майже 70 років тому, в липні 1943-го, фашистські загарбники після нелюдських катувань розстріляли на подвір’ї садиби партизанську родину Макаренків, глава якої Адам Семенович був відомою людиною в селищі Брусилів на Житомирщині. Після війни його рідний брат спорудив на могилі скромний пам’ятник жертвам цієї трагедії, і дорога до нього ніколи не заростала споришем. Шана і пам’ять повсякчас вели сюди земляків, що завдячували замордованим односельцям за мирне небо над головою, врятовану від фашистської неволі рідню, те тепло, яким зігрівав дядько Адам сиріт чекістських катівень у голодному 1933-му, відриваючи від своїх дітей шматок глевкого буханця.

— Таке не забувається, не повинно забуватися, — каже 88-річна жителька Брусилова Олена Нестерівна Кирилюк, на долю якої разом з єдиною вцілілою з партизанської родини Макаренків молодшою донькою Ларисою Адамівною випало стати свідками тієї трагедії: щиросердні сусіди встигли заховати дівчаток у льоху. — Дядька Адама в нас любили всі. 

Коли мого батька розстріляли енкаведисти, він по-батьківському не дав померти від голоду нашій сім’ї.

Та чи гадали ці старенькі шановані жінки, що в нашу мирну днину їм доведеться вступити в двобій — тільки не з ворогами своєї рідної землі, а… з місцевою владою.

 Ось такий він нині — «парадний вхід» до місця катувань. Фото з архіву сім’ї МАКАРЕНКІВ

 Казенний вандалізм

Із таким підзаголовком 8 вересня 2012 року («Урядовий кур’єр» №162, «Героїзм опинився за парканом») наша газета надрукувала лист Лариси Адамівни Макаренко, яка розповіла, що, приїхавши до Брусилова, не змогла поклонитися дорогій могилі своїх рідних: її просто не пропустила господиня новітнього обійстя.

Як з’ясувалося, селищна рада віддала земельну ділянку, на якій розстріляли партизанів і де понад півстоліття стояв пам’ятник загиблим, під приватизацію громадянці Загородній Н. О., і та, навіть не дочекавшись приватизаційних документів, встановила довкруж огорожу. У відповідь на запитання, як же бути з могилою, літня жінка, учасник війни почула брутальне: «Забирайте свої кістки звідсіля — це тепер наша земля!»

У коментарі до згаданого листа  редакція просила вважати матеріал офіційним запитом до голови Житомирської облдержадміністрації та обласної ради, Брусилівської райдержадміністрації та селищної ради і пообіцяла тримати проблему законності приватизації місця розстрілу й поховання героїв-підпільників на своєму контролі.

Оскільки центральні, місцеві структури влади та органи місцевого самоврядування Житомирської області не відреагували на згадану статтю в урядовій газеті й офіційно не повідомили про свої подальші дії щодо порушеної проблеми, процитуємо  ті, що надійшли після нашої публікації на ім’я  Лариси Адамівни Макаренко (зі збереженням авторської стилістики та орфографії).

 Партизанська могила в кінці приватизованого городу. Фото з архіву сім’ї МАКАРЕНКІВ

 Правді завадив… дощ

За 40 років журналістської роботи мені довелося тримати в руках не одну анонімку. Та, повірте,  від цієї хочеться відразу помити руки з милом. Утім, вона була відіслана одразу в три інстанції — на ім’я  глави нашої держави, очільника Житомирської облдержадміністрації та  голови Брусилівської селищної ради.

Представляючись нібито від родин Загородніх, Макаренків, Пашківських, Малих, Лапшиних, хтось із брудними руками та неправдивим серцем писав: «Звертаємося до вас з питання надання дозволу на перепоховання наших прадідів Макаренків з приватної присадибної ділянки за адресою смт. Брусилів, вул. Революції, 14, які були розстріляні фашистськими загарбниками 12.07.1943 року за участь у партизанському русі».

І далі: «У наступному році (мається на увазі 2013-й. — Авт.) виповнюється 70 років з цієї сумної події. Ми вважаємо, що це історія не тільки нашої родини, смт. Брусилова, а і всієї України взагалі. Тому просимо сприяти процедурі перенесення останків за всіма звичаями та традиціями православного християнства з наданням військових почестей до меморіалу партизанської Слави в смт. Брусилові. Наші рідні віддали свої життя за нас з вами і тому мають право на повагу і увагу зі сторони влади. Давайте разом надамо можливість нашим нащадкам вільно вшановувати пам’ять героїв».

Так-от, шановні читачі, у цьому, за словами доньки розстріляних героїв Лариси Адамівни Макаренко, сфабрикованому чорними руками пасквілі кожне слово — БРЕХНЯ!!! Чого варта лише приписка аноніма: «просимо відповідь надіслати за  адресою…» (з певних причин не можемо повністю назвати цю київську адресу). Та дуже легко пересвідчитися, що належить вона… господині незаконно приватизованої ділянки в селищі Брусилів. 

Тим часом уважно вислухавши аргументи справжніх членів сім’ї Макаренків, яким вдалося врятуватися і дожити до наших днів, та поборниці відновлення справедливості Олени Нестерівни Кирилюк, прокурор Брусилівського району Валентин Фіногенов подав до суду позов про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та конфіскацію згаданої вище земельної ділянки, на якій ще 1947-го встановлено пам’ятник на місці розстрілу героїв-партизанів.

Торік 24 жовтня  Брусилівський районний суд задовольнив згаданий позов, визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та споруд, про які йшлося вище, і ухвалив конфіскувати земельну ділянку в Загородньої Н. О. як таку, що не підлягає приватизації, й повернути її до комунальної власності.

Та, вочевидь, рішення судів не мають законної сили на окремих територіях Житомирщини. З огляду на це  Брусилівський селищний голова вирішив зробити хід конем: знову вдався до випробуваної методики окозамилювання й тяганини. Для цього він придумав оригінальне завдання: надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо (цитуємо) «відведення земельної ділянки площею 0,04 га для обслуговування пам’ятки — братська могила».

«Навіщо ж малювати на папері те, що існувало в натурі впродовж майже 70 років?» — запитаєте ви. Виявляється, як кажуть поліщуки, щоб пройти через болото і не замочити ніг. Завітавши до селищної ради, аби побачити той новий план, 85-річна Лариса Адамівна Макаренко почула: «Тільки закінчиться дощ (?!), комісія піде на місце, щоб позначити, де могила на акті приватизації».

Не грошей катма — совісті!

Гадаємо, цей план прикрасив би не один музей абсурду. Поміж курниками та іншими незареєстрованими господарськими об’єктами  неправомірної власниці земельної ділянки  намальована довга і вузенька (менш як 1,5 метра завширшки) стежина до місця, де катували партизанську родину Макаренків. А позаду неї «художники» із селищної ради домалювали величезний шматок берега річки, порослого бур’яном та верболозом. Вочевидь, той із шанувальників пам’яті загиблих, хто не зможе подолати штучний тридцятип’ятиметровий «тунель», все-таки якось прорветься до могили крізь берегові чагарники…

У черговому листі до прокурора Брусилівського району учасниця Великої Вітчизняної Л. А. Макаренко повідомляє, що рішення суду не виконується, підходу до могили, як і раніше, заважає так звана «бесідка» гр. Загородньої Н. О., а офіційне відчуження згаданого вузенького проходу сусідньою приватною ділянкою не узаконене. Більше того, торік наприкінці грудня, за словами Лариси Адамівни, селищна рада з невідомих причин зрізала навіть металеву огорожу довкруг могили, встановлену багато років тому.

Одне слово, казенний вандалізм триває, як, утім, і грубе ігнорування  селищною радою чинного законодавства. Залишається загадкою, хто і чому дав право Брусилівському селищному голові   на свій копил трактувати рішення суду, який іменем України визнав недійсним сфабриковане головою та депутатами неправомірне рішення щодо приватизації земельної ділянки, де розташована могила та пам’ятник закатованій гестапівцями родині Макаренків.

І насамкінець. Відповідаючи на запит Л. А. Макаренко, 21 січня 2013 року селищний голова В. Захарченко, вкотре грубо ігноруючи чинне законодавство та рішення суду, знову розігрує чиновницьку комедію, мовляв, щоб знести будівлі (незаконно встановлені. — Авт.), які заважають пройти до пам’ятника, в бюджеті не передбачені кошти. Хоч і так усім зрозуміло: йому та іншим депутатам, винним у цій безглуздій тяганині на ім’я знущання над Пам’яттю, просто бракує совісті й честі.

Від редакції. «Урядовий кур’єр» офіційно звертається до голови Житомирської облдержадміністрації Сергія Рижука з проханням вжити невідкладних заходів із припинення брусилівського беззаконня і притягти винних до відповідальності.

Принагідно нагадуємо, що йдеться про пам’ятку історії, за збереження якої відповідно до ст. 6 Закону України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» несуть відповідальність місцеві органи виконавчої влади. 

ОФІЦІЙНА ПЕРЕПИСКА, АБО ХТО ВІДПОВІДАТИМЕ ЗА ТЯГАНИНУ

 «Згідно із ст. 22 Закону «Про охорону культурної спадщини» пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме майно та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця. За умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності».

Перший заступник міністра регіонального розвитку,
будівництва та ЖКГ,
заступник голови Державної міжвідомчої комісії
у справах увічнення пам’яті жертв війни 
та політичних репресій  О. Аліпов

«Повторно направляємо копію листа голові Житомирської облдержадміністрації С. Рижуку щодо організації проведення необхідних робіт та наведення порядку в місці поховання партизанів — Житомирська область, м. Брусилів, вул. Революції, 12».

Заступник голови
ради  Організації ветеранів України 
А. Мойсеєва

«Повідомляємо, що пам’ятний знак партизанам та підпільникам знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває в приватній власності громадянки Загородньої Н.О., тому провести роботи по будівництву доріжки та впорядкуванню пам’ятника не було можливості.

Рішенням 26 сесії селищної ради від 17 серпня 2012 року скасовано рішення 36 сесії від 23.11. 2009 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок» в частині передачі земельної ділянки площею 0,15 га Загородній Н.О. для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: смт. Брусилів, вул. Революції, 14, яке прийнято з порушенням законодавства.

Прокуратурою Брусилівського району готується позов до суду щодо скасування державного акту на право власності на вищевказану ділянку, після чого земельна ділянка по вул. Революції, 14 площею 0,02 буде передана селищній раді для обслуговування пам’ятного знаку та проведення робіт по його облаштуванню».

Начальник головного
управління ЖКГ 
та енергозбереження Житомирської 
облдержадміністрації
Г. Забродський

«Установлено, що Брусилівською селищною радою у порушення вимог земельного законодавства та закону «Про поховання та похоронну справу» передано Загородній Н. О. у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, на якій розміщена пам’ятка — братська могила підпільників, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років.

Разом з цим виконкомом Брусилівської селищної ради у порушення вимог ст. 30, 31 закону «Про поховання та похоронну справу» не вживаються заходи щодо належного утримання пам’ятки — братської могили підпільників.

За результатами перевірки прокуратурою району внесено подання голові Брусилівської селищної ради та заявлено позов про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку».

Заступник прокурора
Житомирської області 
 В. Кобернюк

У відповідь на ці та інші офіційні листи Брусилівська селищна рада продовжує на всіх рівнях захищати своє неправомірне рішення з приватизації людської Пам’яті.