ПЕРСПЕКТИВА 

Щоб українське виноградарство стало гідним конкурентом, потрібні спільні дії вчених,
виробників і держави

«Розвиток виноградарства стримується відсутністю державної підтримки»

Директор  Національного наукового
центру «Інститут виноградарства 
і виноробства ім. В. Є. Таїрова» —
доктор сільськогосподарських наук,
член-кореспондент НААН України
В’ячеслав ВЛАСОВ

Виноградарство на півдні нашої країни, зокрема у Північному  Причорномор’ї, протягом багатьох століть було і є важливою складовою аграрного сектору. Попри  трудомісткість вирощування, виноград завжди був економічно вигідною, а в окремі несприятливі за погодними умовами роки страховою культурою. Однак в останні десятиріччя ця галузь почала деградувати: скорочують площі виноградників, знижується врожайність, зменшується виробництво саджанців. Але при цьому зростає виробництво вина, що, за висновками фахівців, свідчить про явну фальсифікацію напоїв. Своїми думками з приводу нинішніх проблем у розвитку виноградарства та шляхів їх розв’язання ми попросили поділитися директора  Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова» В’ячеслава ВЛАСОВА. 

— Нинішній стан виноградарства турбує як структури влади, так і вчених, що здійснюють наукове супроводження розвитку галузі,  виробників винограду. Лише  минулого року питанням подальшого розвитку виноградарства були присвячені дві наради за участі керівництва Мінагропроду  і Національної академії аграрних наук України (НААНУ) в Масандрі та Києві. Також 24 листопада на базі нашого наукового центру відбулося розширене засідання Координаційної ради з Науково-технічної програми (НТП) «Виноградарство» НААНУ, в якому взяли участь не лише вчені-виноградарі регіонів, що залучені до виконання цієї програми, а й виробники, представники Держсортслужби, помологічно-ампелографічної та карантинної інспекцій. Активно обговорювали шляхи розв’язання проблем виноградарсько-виноробної галузі й на Форумі виноградарів і виноробів, що відбувся в рамках виставки в лютому цього року на Одеському морському вокзалі і в травні на нараді в Ялті. Втішає, що спільним знаменником всіх цих заходів став довгоочікуваний збіг точок зору представників влади і науковців та виробників на подальший розвиток галузі.

—  В’ячеславе Всеволодовичу, але ж ні для кого не секрет, що  чимало прогресивних законодавчих і нормативних актів, програм так і залишилися добрими намірами і не одержали свого, так би мовити, прикладного продовження.

— Вважаю, що в цьому випадку ми можемо говорити про перші конкретні кроки, які вселяють надію на позитивні зрушення в галузі. Зокрема цій меті підпорядкована Концепція та програма розвитку виноградарства і виноробства України до 2025 року, яку прийнято кілька років тому. Щоправда,  недосконалість, а особливо  недотримання чинного законодавства в питаннях власності на землю,  недостатній рівень державної підтримки виноградарства та наукових досліджень в галузі, брак економічного паритету між виробниками винограду та виноробами призвели до того, що реалізація основних положень Програми далека від досконалості. Тому в 2012 році наш науковий центр розробив програму розвитку виноградарства Одеської області й нині працює над  аналогічними документами для Миколаївської та Херсонської. Напрацювання стануть основою скоригованої програми розвитку виноградарства України.

—  Ви вже згадували про необхідність вдосконалення законодавчої та нормативної бази. Чим це викликано?

— Останній перепис виноградників проводили в Україні чотирнадцять років тому. Через це чітких даних про стан  виноградників, сортовий склад, площі, технології вирощування немає навіть щодо тих, які закладені  останніми роками за рахунок коштів, що надходять в галузь від продажу  виноробної продукції. Тому назріла гостра потреба на законодавчому рівні унормувати створення та ведення кадастру виноградників у загальному земельному кадастрі. Цей  документ має містити не тільки якісний і кількісний облік виноградників, а й базу даних про екологічні умови,  технології  вирощування та напрямки використання врожаю  і, найголовніше, ідентифікацію кожної земельної ділянки з визначенням її геодезичних координат. Якщо говорити про зрушення в галузі виноградарства, то 2012 рік можна вважати точкою відліку у створенні кадастру виноградників України. ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова», як розробник методичних основ створення і ведення кадастру виноградників, у 2012 році реалізує свою розробку на  прикладі виноградарських районів Одещини — найбільшої виноградарської області України.

Для того щоб, урожай був щедрим, потрібно докласти чимало праці. Фото з сайту pics.livejournal.com

—  Але ж введення виноградного кадастру, мабуть, не розв’язує всіх проблем галузі? 

  — Безумовно. Поряд з ним має йти  закладення нових або реконструкція наявних виноградників. Сьогодні проекти їх закладення розробляють не тільки проектні, а й державні, приватні підприємства. Цілком зрозуміло, що без їх експертизи науковими установами з виноградарства  таку систему можна вважати недосконалою, а використання державних коштів для закладення виноградників за такими проектами — ризикованим. У 2011 році до нашого інституту звернулися з проханням провести експертизу проектів.  Розпочавши роботу, наші вчені зіткнулися з тим, що на сьогодні не затверджено нормативними актами ні повноваження інститутів, ні порядок фінансування цих робіт. Тому, на нашу думку, давно доцільно видати нормативний акт, яким закріпити повноваження Інститутів виноградарства і виноробства щодо експертизи проектів закладки виноградників та визначення порядку фінансування проведення цих робіт і заборонити виділення державних коштів на реалізацію проектів без експертизи інститутів.

—  У нас звикли посилатися на світовий досвід. Тому не обійтися без сакраментального питання на кшталт «а як у них?».

— У всіх виноградарських країнах закладка нових і реконструкція існуючих виноградників здійснюється тільки сертифікованим посадковим матеріалом клонового походження без вірусних інфекцій. Тільки такі саджанці можуть забезпечити стабільну продуктивність, високу якість врожаю і довговічність насаджень. Єдиною структурою в нашій країні, яка може забезпечити вітчизняне виноградне розсадництво таким клоновим матеріалом для закладення базових маточників і забезпечувати в подальшому науковий супровід всіх технологічних етапів вирощування сертифікованих саджанців, є Центр клонової селекції ННЦ «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова». Ці функції йому були призначені відповідним спільним наказом Мінагропроду та НААН України.

За останні роки співробітниками центру виділено 98 клонів 45 сортів винограду, закладено базові маточники прищеп та підщеп на загальній площі 54 га, розпочато вирощування сертифікованих саджанців. Але процес створення сертифікованого виноградного розсадництва України  стримується відсутністю державної підтримки виноградних розсадників, їх низькою матеріально-технічною забезпеченістю, недосконалістю нормативно-правового забезпечення. Наприклад, брак нормативної бази для реєстрації виділених клонів не дає можливості вводити їх до Реєстру сортів України, пропагувати, розмножувати. Як і раніше, продовжується закупівля і ввезення в Україну саджанців невідомого походження, сумнівного сортового складу та категорії якості. Тому наш науковий центр спільно з Інститутом експертизи сортів рослин активно працює над законодавчим визначенням правового статусу клонів сортів винограду, яке плануємо завершити цього року і створити наукову нормативну базу для виробництва саджанців вищих санітарно-селекційних категорій якості.

У 2011 році наші науковці розробили програму виробництва посадкового матеріалу винограду категорії «сертифікований», яка схвалена науково-технічною радою Мінагропроду. Але для її реалізації потрібна державна підтримка виноградних розсадників, які ще залишилися. В тому числі: адресна допомога на матеріально-технічне оснащення,  створення базових маточників, стимулювання вирощування розсадниками сертифікованого матеріалу за рахунок компенсації витрат на вирощування тощо.

—  Судячи з того, як часто ви вживаєте словосполучення «потрібна допомога», держава не надто переймається проблемами виноградарства?

— Я передусім мав на увазі реалізацію державної політики в розвитку галузі, дотримання та виконання законодавчої та нормативної бази, яка не витримує критики передусім через відсутність єдиної, дієвої та спеціалізованої управлінської вертикалі. З одного боку Мінагропрод видає розпорядження, прагне проводити політику розвитку галузі відповідно до державних програм, з іншого — корпорації, холдингові компанії, асоціації та інші організації інколи розв’язують свої проблеми  без врахування інтересів держави і чіткого дотримання законодавства. Тому, за прикладом розвинених виноградарських країн світу, необхідно створити Національну раду виноградарства і виноробства як консультативно-дорадчий орган при Мінагропроді. До її складу мають увійти представники профільного міністерства, Мінекономіки, провідні вчені галузі, відомі виробники винограду і вина. Рекомендації Нацради мають обов’язково враховувати керівники галузі при прийнятті рішень. Проект положення про діяльність Національної ради ми розробили і  нині обговорюємо з колегами та виробниками.

—  Як відомо, і це стосується не лише виноградарства, успіх будь-якої справи вирішують кадри. А як у виноградній галузі з цим «матеріалом»?

— На жаль, в країні практично втрачена система підготовки кадрів виноградарів середньої ланки. Закрито і реорганізовано сільгоспшколи, училища та технікуми, а більшість вишів втратили свої навчальні господарства, без яких фахівці, яких вони випускають, є по суті віртуальними. Водночас  галузь нині потребує виноградарів-селекціонерів, виноградарів-розсадниководів, виноградарів-виноробів, яких у країні можна порахувати на пальцях. Виходом із ситуації стало б  створення на базі ННЦ ім. В. Є. Таїрова і «Магарач» центрів з підготовки та кадрового забезпечення галузі. І хоча частково цю проблему розв’язано через створення нами спеціалізованих кафедр у  ВНЗ Одеси та проведення спільних курсів підвищення кваліфікації працівників галузі з Інститутом післядипломної освіти, цього для галузі замало.

Якщо ж узагальнити ситуацію в галузі, то нинішній рік може стати етапом перетворення досягнутих результатів у кардинальні зміни на краще для виноградарській галузі. За умови, що нас почують і підтримають на загальнодержавному рівні.

Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК» 

В’ячеслав ВЛАСОВ. Народився 4 жовтня 1957 року в Курській області. Закінчив Кишинівський державний університет.  Працював у проектному інституті «Молдвінсадпроект». З 1995 р. — директор дослідного господарства «Таїровське», з 2001 р. — директор Національного наукового центру «Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є.Таїрова». Автор понад 180 наукових робіт і 15 патентів, головний редактор наукового збірника «Виноградарство і виноробство». Доктор сільськогосподарських наук, член-кореспондент НААН України, заслужений працівник сільського господарства України.