.jpg)
175-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАДЕЯ РИЛЬСЬКОГО
ПОДВИЖНИК. Правобережна Україна навіть після приєднання до Росії фактично залишилася під владою польських панів і магнатів, що стали російськими дворянами. Отож потрібні були неабияка мужність і тверезість оцінок, щоб ще фактично юнаком, яким був студент Київського університету шляхтич Тадей Рильський, дійти висновку: «Ми не можемо лишатися колоністами, якщо хочемо бути корисними народові».
Тож у навчальному закладі, створеному владою насамперед для виховання з молодих поляків вірнопідданих слуг Російської імперії, виник гурток хлопоманів. Так презирливо відгукувалися про них шляхтичі за прагнення юнаків перейматись інтересами «хлопів», на яких було перетворено хліборобів-українців.
На відміну від прославлених за радянських часів бомбістів-народовольців та інших революціонерів, хлопомани всього-на-всього вивчали життя простого люду, записували малоросійські пісні та обряди. А ще були впевнені, що, як писав Тадей Рильський, «український народ може добре вирішити свою долю, тільки будучи освіченим».
Та навіть цей інтерес до народної культури, а надто історії України влада розцінювала як злочин. Тож проти Тадея Рильського і його друзів порушили кримінальну справу «О предосудительных сношениях студентов Киевского университета с крестьянами». Одним із доказів провини став вилучений під час обшуку рукопис, у якому «було розказано історію України з місцями, які можуть баламутити селянські уми: напр., про пригнічення народу, про повстання його під проводом Хмельницького, про успіх цього повстання тощо».
«Височайшою волею» Тадея Рильського за ці страшні «злочини» та читання селянам віршів Шевченка велено було відправити для продовження навчання в Казанський університет. Лише завдяки піднятому за кордоном стараннями Герцена гучному скандалу юнакові пощастило довчитись у Києві.
Батьків спадковий маєток у селі Романівка на Житомирщині став місцем, де дивний пан, як відгукувалися про нього сусіди-поміщики, втілював у життя свої переконання. У збудованій коштом Рильського номінально церковнопарафіяльній школі були навіть кабінети фізики й хімії, а зимовими вечорами тут навчали грамоти дорослих. Завдяки впровадженню досягнень агрономії на романівських полях отримували найвищі в окрузі врожаї, а збіжжя пан і селяни гуртом збували аж у Кенігсберзі, що лютило звиклих до зисків оптовиків-перекупників.
Нині вже широковідома титанічна праця Тадея Рильського на ниві етнографії, хоч не менший його внесок у політекономію та створення української наукової термінології. Зокрема, видані ним тоді ще в закордонному Львові фундаментальні «Студії над основами розкладу багатства» Іван Франко назвав «першою працею по економії суспільній на нашій мові».
Тадей Рильський став піонером вивчення економіки вивільнених із кріпацької залежності селянських господарств, науково обгрунтувавши необхідність аграрної реформи, спеціалізованих земельних банків та врівноваження доходів аграріїв за рахунок перерозподілу частини прибутків, отриманих на родючіших грунтах.
А найвагоміша заслуга великого патріота в тому, що етнічний поляк Тадей Рильський — один із першопрохідців на великому шляху духовного відродження українства. Його служіння інтересам простого люду стало прикладом для мільйонів послідовників, на чільному місці серед яких його син Максим — славний нащадок того самого Тадея, як з гордістю заявляв видатний поет-академік.
140-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДЖЕКА ЛОНДОНА
Жага життя
КУМИР. Твори і біографія цього видатного письменника — найкраще свідчення того, що справжньому таланту під силу всі перешкоди. Українцям особливо приємно, що серед численних літературних героїв Джека Лондона надибуємо на підкорювача Аляски з оповідання «Історія Джис-Ук» із прізвищем Шпак. Автор називає його росіянином, хоч відразу уточнює, що йдеться про «брак точнішого терміна». Жаль, що наші земляки, яких джек-лондонівська жага життя приводила і приводить до найвіддаленіших куточків світу, надто часто асоціюються з Росією, а не Україною, яку вони насправді представляють.
Кривавий день історії
ПАМ’ЯТЬ. 11 січня 1991 року в Литві виник прокомуністичний Комітет національного порятунку, який за вже добре опрацьованим спецслужбами СРСР сценарієм, ігноруючи законно обрану литовцями владу, звернувся по допомогу до «старшого брата». У ніч із 12 на 13 січня колони радянської бронетехніки у супроводі десантників рушили до найважливіших об’єктів Вільнюса, зокрема телецентру, звідки вели прямий репортаж про події в місті.
Згодом виявилося, що наказу про штурм нібито ніхто не віддавав, хоч 13 загиблих і сотні поранених мирних громадян, які живим щитом стали на шляху окупантів, свідчать про зворотне. Роковини цих трагічних подій, що шокували весь світ і тоді ще радянських громадян, щороку відзначають у Литві як День захисників свободи.
Саме такі гіркі дати — найкраще щеплення від історичного безпам’ятства. Навіть у далекому Туркменістані, де 12 січня 1881 року російські війська під командуванням генерала Скобелєва взяли штурмом фортецю Геок-Тепе, роковини цих подій стали національним Днем скорботи і пам’яті. Натомість в Україні, де після поразки українців під Полтавою війська Петра І у прямому значенні слова повирізали цілі міста й села, досі не бракує охочих святкувати перемогу чужинців над власним народом.
145-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО
Найвидатніший орієнталіст України
ПОСТАТЬ. У сучасній толерантній Європі мало хто пам’ятає, що буквально сторіччя тому більшості європейців мусульмани уявлялися мало не дикунами, здатними лише гарцювати на конях та готовими зарізати кожного християнина тільки за те, що він іновірець. Отож важко переоцінити значущість наукових праць нашого земляка Агатангела Кримського, завдяки яким Захід відкривав для себе Схід, а жителі арабського світу досі черпають знання про власне минуле і свою вікову культуру із його книжок: «Історії Туреччини», «Історії Персії та її письменства», «Історії арабів і арабської літератури, світської і духовної», «Історії мусульманства», «Перського театру», «Літератури кримських татар».
До речі, Лев Толстой саме завдяки цим книжкам відкрив для себе східну філософію й ознайомився з канонами ісламу.
Видатний орієнталіст (це слово походить від латинського orientalis — східний і означає те саме, що скальковане із російської мови «сходознавець» — чи то знавець Сходу, чи то східців) народився у Володимирі-Волинському, а шкільну освіту здобув у Звенигородському міському училищі. Отож чи не єдиною ниточкою, що єднала звичайного волинського хлопця із велетенським східним світом, було етнічне походження зросійщеного батька, рідні якого ще в XVII сторіччі переселились із Бахчисарая до Литви.
Попри те, що, як писав Кримський, «я ані кровиночки вкраїнської не маю, тільки що вродився і виріс на Вкраїні», а «вчився у школах російських, бо других тут немає», він «цілком поукраїнився». Саме через це талановитий випускник єдиного тоді у Російській імперії Лазаревського інституту східних мов опинився під наглядом поліції, а активне листування з «неблагонадійними» іноземними підданими Іваном Франком та Михайлом Драгомановим, як і тісна дружба з Лесею Українкою, лише зміцнили підозри охранки у «злочинному українофільстві» Кримського.
Аж до революції 1905 року українська мова була у царській імперії під забороною. Отож перші літературні спроби Кримського на ниві поезії та художньої прози побачили світ за кордоном, відразу привернувши увагу мистецькою довершеністю і, за словами Івана Франка, незвичайною «енергією, пристрасною любов’ю до України і різносторонністю таланту. Оповідання Кримського — це той ліричний елемент, що виявляє нам його чисту як сльоза незвичайно чутливу і гарну душу».
Відразу після вимушеного скасування владою Валуєвського циркуляра і Емського указу вже знаний професор-орієнталіст і не менш талановитий літератор взявся за нібито рутинну роботу — написання «Практичного курсу із вивчення малоросійської мови» (слово «української» ще було під забороною), надрукованого в московському журналі «Заря». Уже за рік ця праця Кримського вийшла у розширеній версії як двотомний підручник-самовчитель «Украинская грамматика для учащихся высших классов гимназий и семинарий Приднепровья», призначена для самостійного оволодіння рідною мовою у суціль зросійщеній системі освіти України.
Саме любов до рідної української землі спонукала вже немолодого знавця понад 60 іноземних мов та поважного професора Лазаревського інституту залишити Москву й налагоджений побут, щоб у 1918 році стати в Києві одним із фундаторів Академії наук України та її першим неодмінним секретарем. Заради збереження цього ядра національної наукової школи Агатагел Кримський уникав політики, хоч радянська влада використовувала його авторитет для надання видимості респектабельності своєму режиму.
Ця вимушена ідилія тривала аж до початку 1930-х, коли академіка і директора Інституту української наукової мови, завідуючого кафедрою сходознавства Київського університету звільнили з усіх посад і, залишивши без засобів до існування, відправили у фактичне заслання до Звенигородки. Аж до 1938 року, коли радянські вожді стали готуватися до «визвольного походу» на Західну Україну, науковець зі світовим іменем виживав за рахунок урожаю з невеликого городу і не мав грошей навіть на ремонт подертих чобіт.
Ще вчора звинувачуваного у «хутірському націоналізмі» академіка поспіхом нагородили орденом Червоного прапора і знову оголосили «гордістю радянської науки». Однак 19 липня 1941 року видатного науковця як «укр. к/р» (українського контрреволюціонера) заарештували і вивезли до Кустаная, де 25 січня 1942 року в тюремному лазареті обірвалось життя людини, яка відкрила Європі Схід.
Матеріали підготував Віктор ШПАК,"Урядовий кур'єр" (ілюстрації надано автором)
Ми в Google+