Цього року в Україні дозрів небувалий урожай яблук. Це бачимо з пропозиції ранніх сортів на ринках і в супермаркетах — вона величезна.

Які ціни на яблука в Україні будуть цього року? Чи зможе наша країна зробити нарешті яблучний прорив до ЄС та інших країн, постачаючи туди не лише сировину, а й соки та концентрати?

Вигідно споживачам, невигідно продавцям

Як повідомила «УК» зав­відділу наукових досліджень з економіки, методології, інтелектуальної власності Інституту садівництва НААН України Людмила Барабаш, у 2018 році склалися сприятливі умови для високого врожаю кісточкових культур, і приріст щодо яблук у різних регіонах порівняно з минулим роком становитиме 20—30%.

Як інформує вінницький кореспондент «УК», нині в області у всіх категоріях господарств очікують зібрати 350— 400 тисяч тонн яблучної продукції, зокрема на сільськогосподарських підприємствах — до 150 тисяч тонн.

«Споживачі отримають багато яблук, груш, вишень за нижчими цінами. Але для виробників це негативний чинник. Нині оптова ціна на літні яблука на 30% нижча, ніж у той самий період торік», — каже Людмила Барабаш.

Нині в Києві та околицях ранні яблука можна купити по 8—15 гривень за кілограм. Ще менше коштують вони в регіонах. Таких низьких цін торік не було. Експерти кажуть, що надалі ціна на яблука знижуватиметься.

Така ситуація дуже вигідна покупцям, але невигідна виробникам і продавцям на всіх ланках. На думку Людмили Барабаш, більша пропозиція яблук на ринку сприятиме зниженню цін — від закупівельних до оптових та роздрібних. На її переконання, на переробку нині яблука здають дуже дешево — по 1,3 гривні за кілограм.

А за словами генерального директора корпорації «Вінницясадвинпром» Анатолія Семенюка, так важко з реалізацією цієї продукції, як 2018-го, не було вже протягом 20 останніх років: «Найбільша проблема полягає в тому, що переробні підприємства приймають несортові яблука, себто падалишні, які йдуть на сік, за ціною 1—1,2 гривні за кілограм, а собівартість їхнього виробництва становить майже 4 гривні за кілограм. Якщо збирати і транспортувати, затрати збільшуються. Тому нині господарства  нашої корпорації на переробку яблука майже не здають».

Як запевняє Анатолій Семенюк,  до заводів з виробництва соків є певна черга: везуть яблука з домогосподарств населення та з деяких здичавілих садів. Чи вистачить сировини з цього сектору для заповнення квоти на поставки соків у ЄС, казати завчасно.

Торік була інша ситуація. Заводи приймали падалишні яблука за значно вищою ціною, ніж тепер. Сік Європа брала понад квоту.

Цього року в ЄС яблука вродили вдвічі краще, ніж торік. Тож власних там удосталь. Чи вдасться українським садівникам підтвердити свою присутність на зовнішніх ринках (загалом  торік Україна експортувала яблука у понад 50 країн), покаже час. Нині господарства корпорації «Вінницясадвинпром», частка яких у промисловому виробництві в країні становить приблизно 40%,  на внутрішньому ринку не мають замовлень на сортові яблука.

То є чи немає великих партій десертних сортів?

По-своєму складною була ситуація торік. Проте й цього року Україна може повторити помилки, яких припустилася 2017-го. Так, у липні — січні 2017—2018 маркетингового року наша країна експортувала до держав ЄС 9,2 тисячі тонн яблук. Це в 9 разів більше, ніж було за аналогічний період 2016—2017 МР.

Як зазначає експерт плодоовочевого ринку Східної Європи Тетяна Герман, квотування на експорт яблук Україна не має ні з країнами ЄС, ні з державами СНД: «Ми з ними працюємо в зоні вільної торгівлі. Однак це зовсім не гарантує того, що українські експортери завжди матимуть стабільні обсяги вивезення продукції.

У 2014—2016 роках обсяги експорту яблук до інших країн навіть падали. Річ у тім, що нашим головним покупцем завжди була Російська Федерація, яка з 2014-го ввела заборону на постачання українських яблук, а на частку цієї країни припадало 95% усього експорту цієї продукції. З новими ринками все складається поки що невдало».

На думку аналітика, наші садівники завжди були орієнтовані на ринок РФ, і навіть після введеного Росією фактичного торговельного ембарго з Україною туди все одно, проте вже через Білорусь, надходять українські яблука.

Так, росіяни завжди любили українську плодо­овочеву продукцію і не хочуть відмовлятися від неї тепер — вона дешевша за європейську, і якість українських яблук цілком влаштовує російського споживача. Саме на нього завжди були спрямовані українські садівники та селекціонери. Тому в них і виробився своєрідний стереотип: і надалі вирощуватимемо такі самі сорти такої самої кількості, як і раніше. Або: все, що не пішло на переробку (наприклад соки), можна успішно експортувати.

Як вважає Тетяна Герман, згубність віри в такий стереотип засвідчив минулий маркетинговий сезон.

«У сезоні 2017—2018 років через значне падіння обсягів виробництва яблук у Польщі в України з’явилася можливість потрапити на ринок ЄС, однак експортували ми туди здебільшого промислові яблука, тобто сировину для яблучного концентрату. Спроби експорту десертних яблук у більш розвинені країни Європи у 2017—2018 МР теж були, проте я б не назвала їх успішними.

Як з’ясувалося, дуже важко було знайти одну експортну партію яблук однорідної якості навіть в одному великому садівничому господарстві. Тобто ті яблука, які вирощує більшість українських фермерів, для ринку Німеччини або Великобританії не підходять», — резюмує експерт.

Хоч деякі фахівці не згодні з цим експертом. Вони зазначають, що Україна успішно експортує саме десертні яблука в різні країни, зокрема ЄС. Анатолій Семенюк вважає, що велике досягнення вінницьких виробників та постачальників — те, що вони реалізують значні партії яблук на європейському ринку для споживання свіжими. Так, за його словами, Україна вперше поставила на ситий тамтешній ринок солідну партію свіжих яблук — понад 9 тисяч тонн. Здебільшого це були вінницькі — у Велику Британію, Німеччину, Швецію.

Однак цьогоріч у Європі власний урожай, тому експортувати наші яблука туди буде важче, ніж торік. А це призведе до значного збільшення пропозиції на внутрішньому ринку і зменшення цін. Хоч кон’юнктура і внутрішнього, і зовнішнього ринків до осені ще може змінитися.

Олег ГРОМОВ, Олег ЧЕБАН,
«Урядовий кур’єр»