На Закарпатті в час, коли лунають сирени повітряних тривог, мистецьке життя не припиняється. На авансцену культурного життя виходять аматори, створюючи колективи. Одним із таких став театр-студія переселенців УЖіК, який уже встиг завоювати серця шанувальників мистецтва. Про сміливий творчий проєкт, його натхненників та учасників — акторів-аматорів розповідає кореспондент «Урядового кур’єра».

Із антивоєнним підтекстом

«Театр під час війни?» — запитання, яке стояло перед ініціаторами створення театру-студії УЖіК в Ужгороді, недовго залишалося без відповіді. Звичайно, що «Так!» Мистецтво в умовах бойових дій завжди піднімало дух людей, а в тилу допомагало кувати перемогу. Одні організовують гуманітарну допомогу для фронту, інші плетуть маскувальні сітки, митці ж беруться за те, що вони вміють найкраще і що, зрештою, теж дуже важливе.

Ідея створити в місті над Ужем театр-студію з переселенців, яку вперше висловив режисер-постановник В’ячеслав Єгоров, потрапила на благодатний ґрунт. Її підтримала давня знайома і товаришка по спільній справі Оксана Чорнобривцева. Вони обоє входять до Асоціації кінокомісій України. Оксана разом із двома синами  переїхала в Ужгород з розтерзаної ворогом Бучі. Підсилена енергією інших небайдужих людей, серед яких Юлія Єгорова, дружина В’ячеслава і теж продюсерка, справа зрушила з місця.

Вирішили ставити шекспірівського «Короля Ліра» в інтерпретації, породженій творчою фантазією

В’ячеслава Єгорова. Вистава має антивоєнний підтекст, про що свідчить і її назва «Король Лір: як ми шукали любов під час війни».

Від перших репетицій до готової вистави минуло три місяці. Цього часу навіть професійним колективам вистачить не завжди, щоб пройти всі етапи від задуму до втілення. А тут за справу взялись аматори, які вчора ще сном-духом не відали про своє театральне майбутнє. Та іноді труднощі навіть допомагають.

Кастинги, як у професіоналів

«Лише В’ячеслав знає, з якими труднощами довелося зіткнутися. І хоч ці люди — не професійні актори, вони вже стали колективом. Їх усіх згуртувало бажання розкрити свої творчі здіб­ності, а ще — показати світові його красу. Усупереч вій­ні, задля нашої перемоги!» — розповідала Оксана Чорнобривцева.

Короля довірено було зіграти Олексієві Дашковському. До війни він навчав англійської мови школярів у Ірпені. До речі, весь час, доки тривали репетиції, він не припиняв викладати свій предмет у режимі онлайн, а також вів курси англійської для дітей в Ужгороді.

Чи не найважче було підібрати виконавця на роль блазня, адже цей персонаж із глибоким змістовим навантаженням.

«І що б ви подумали? На цю роль ми підібрали людину, яка ще вчора навіть не підозрювала про свій талант. Руслана Тимофій приїхала із Харкова, а там скромно працювала прибиральницею», — висловився про неї режисер-постановник.

Дівчина із Кривого Рогу Софія Алмаз стала ще одним відкриттям. Цьогоріч вона закінчила одинадцятий клас і збирається вступати до театрального інституту. Втілений нею образ Гонерильї настільки емоційний, наскільки й переконливий. Регану грала киянка Олена Аляб’єва, Корделію — дівчина з Чугуєва Юлія Горєлкова. Художнім керівником став заслужений артист України ужгородець Олександр Куцик.

Спільними зусиллями

«Сподівалися на підтримку влади, спонсорів, адже коштів для проєкту нема, — розповідала продюсерка Оксана Чорнобривцева. — І ці сподівання виправдалися. У департаменті культури, національностей і релігій Закарпатської обласної військової адміністрації отримали безпрецедентне сприяння директора Євгена Тищука. Він допомагав знайти локації для вистави, партнерів проєкту тощо».

Таку зацікавленість Євгена Тищука можна пояснити і тим, що він театрал. Упродовж багатьох років працював режисером-постановником професійного театру в місті Мукачево.

Підтримали театр-студію й на ужгородській швейній фабриці «Парада», яку очолює не байдужа до мистецтва Мирослава Каламуняк. Тут пошили костюми для акторів, що їх створила Дзвінка Сивик. Авторкою сценографії стала Катерина Секрет, артконцепт дизайну (афіші, реклами тощо) — донька В’ячеслава Єгорова Дар’я.

Замкові мури й епоха Шекспіра

Перший прем’єрний показ «Короля Ліра» відбувся в палаці дитячої та юнацької творчості. Директорка  закладу Світлана Ганущина створила умови, щоб це стало святом. До слова, тут отримали прихисток десятки переселенців, які теж мали змогу переглянути виставу.

Наступним був Хуст — місто із власною театральною традицією. Тут УЖіК приймали з особливою теплотою в будівлі професійного Закарпатського театру драми і комедії. Відтак надійшла черга замків — ужгородського і мукачівського. В оточенні їхніх старовинних мурів сцени з вистави, яка відсилає до середньовічної Англії, сприймалися особливо трепетно. Професійне освітлення і звуковий супровід, які забезпечували професійні фахівці (завдяки старанням продюсерів і допомозі спонсорів), додавали відчуття, що глядач потрапив в обій­ми давніх часів.

Виконувачка обов’язків директора Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького Ольга Шумовська побачила нові можливості свого закладу в тому дійстві, яке розгорталося у дворику середньовічної фортеці в Ужгороді. На її думку, переміщення театру туди, де не декорації, а реальні споруди творять атмосферу давніх часів, — дуже вдала ідея.

«Це збагатило виставу багатьма деталями, зануривши глядача в атмосферу, про яку йшлося в шекспірівській п’єсі, — розповідала Ольга Шумовська. — З іншого боку, це і для нас, музейників, був хороший досвід. Театральні вистави в замку... Досвід такий раніше був, але вже встигли про нього забути. Тепер бачимо, наскільки це ефектно, як вражає глядача».

Останній у часі четвертий прем’єрний показ «Короля Ліра» відбувся два тижні тому в мукачівській фортеці Паланок. Величні мури, які пам’ятають навали турецьких і австрійських військ, а нині охороняють експозиції історичного музею, знову стали декорацією для вистави УЖіКа.

Гастролі? Чому б і ні!

Театр-студія переселенців УЖіК трохи заробляє на продажу квитків. «Ці кошти не можуть покрити всіх наших потреб. Наприклад, лише на поїздку до Хуста витратили 12 тисяч гривень. Витрат, із якими стикаємося, не один десяток. Тому шукаємо спонсорів. Готові стати під патронат великих підприємств чи фінансових структур», — сказала Оксана Чорнобривцева.

Про гастролі Україною в умовах війни складно говорити, а ось про закордонні подумали. Оскільки Закарпаття межує з територіями чотирьох країн Євросоюзу, така перспектива видається цілком реальною. І не здивуємося, якщо скоро почуємо про виступи акторів-переселенців перед іноземними глядачами.