Кожен хоче пити чисту і якісну воду, а головне, щоб її подавали до помешкання безперебійно. Та нині й перша, і друга розкіш доступна не всім. Як вирішують на місцях питання водозабезпечення, дізнавались журналісти «Урядового кур’єра».
Чернігівщина. Електрочайники з прозорими стінками не в моді
Євдокія ТЮТЮННИК,
«Урядовий кур’єр»
На бурчання сусідської бабусі «Вже їмо картон із смаком ковбаси, скоро питимемо й бовтанку зі смаком води!» — відповідаю: ну який може бути смак у рідини, яка за природними властивостями не повинна його мати, так само як колір і запах? Та жарт про міського чоловіка, котрий, втамувавши спрагу біля сільського колодязя, вигукнув «Не можу напитися — сюди б жменю хлорки!» — підтверджує, що подекуди в сучасних умовах вода має і колір, і смак. Для неї, як універсального розчинника, це природно. Але для споживання не дуже.
Фахівці Держсанепідемслужби проаналізували якість води у сільських водопроводах і визначили, що в п’яти районах області з крана подекуди витікає рідина бурого кольору з неприємним металічним присмаком. Це ознака присутності заліза. «Ну й що тут такого — залізо корисне для творення гемоглобіну!» — заперечать читачі. Відповісти на це можна лише народним висловом: все добре в міру. А тут йдеться про надлишок. Науковці довели, що споживаючи упродовж тривалого часу воду з підвищеним вмістом заліза, можна заробити алергію та інші болячки. Навіть у водопровідних трубах ця речовина осад дає. Наскільки доречний такий «подарунок» для людського організму? Найвищий рівень заліза, що перевищує ГДК утричі за результатами державного соціально-гігієнічного моніторингу, зафіксовано в комунальному водопроводі Прилуцького та в окремих сільських водопроводах Чернігівського районів.
У Коропському районі переважає інша домішка: шість норм допустимих концентрацій фторидів — теж нічого доброго з точки зору медицини. Тим, хто регулярно п’є таку воду, недалеко й до карієсу зубів.
Здавалося б, найчистішою має бути джерельна вода сільських криниць. Але тільки теоретично. Насправді ж чого тут тільки немає: підвищена жорсткість (тривале вживання поступово викликає хвороби суглобів і пісок в нирках), підвищений рівень перманганатного окиснення (негативний вплив на печінку, нирки, репродуктивну функцію, а також на центральну нервову і імунну системи людини), нітрати. Останні викликають особливе занепокоєння, бо в попередні роки в області траплялися випадки захворювання немовлят на водно-нітратну метгемоглобінемію, котра проявляється в утрудненому диханні, розладах травлення тощо.
До речі, захворіти через нітрати можуть і представники старшого покоління, котрі мають підвищену чутливість до цих складових, а також люди із захворюваннями серцево-судинної і дихальної систем. Майже чверть досліджених проб води не відповідали нормативу і за мікробіологічними показниками.
Розповідаючи про шкідливість домішок у питній воді, кількість яких вища за нормативну, фахівці зазвичай підкреслюють: їх не настільки багато, щоб викликати гостре отруєння. Однак дослідження українських науковців доводять і таке: якщо впродовж тривалого часу вживати неякісну воду й купатися в ній, можна підхопити хронічну інтоксикацію, котра здатна викликати той чи той хворобливий стан.
Загалом висновок аналізу лабораторних досліджень абсолютно нейтральний: якість води централізованого водопостачання населення області залишається стабільною. Тобто не покращується, але й не погіршується. «Переважно вода не відповідає нормативу за рівнем хімічних речовин, що в більшості випадків обумовлене надлишковим їх вмістом у водоносних горизонтах…» — таке пояснення, втім, свідчить само за себе.
Про те, яким чином забруднюючі речовини потрапляють у воду, екологи говорять уже багато років: дощами і паводками змиваються з полів міндобрива й пестициди, «таблиця Менделєєва» з несанкціонованих сміттєзвалищ, через незатампоновані покинуті свердловини тощо. Останнім часом навіть у верхньокрейдяному горизонті, який досі був чистим, виявлено нітратів більше за норму... У Ніжині, приміром, доводиться змішувати у підземних резервуарах питну воду із двох горизонтів (бруднішого та чистішого), підтягуючи якість до санітарно-гігієнічних норм.
Що робити у цій ситуації? Хто дасть хоч якісь рекомендації? Працівники санепідемслужби у межах своїх повноважень висновки зробили. Медики посилаються на те, що на території області не проводяться наукові дослідження щодо впливу забруднюючих речовин на здоров’я людей та біорізноманіття. Екологи теж попереджають у щорічних доповідях про стан навколишнього середовища, про причини випадків поганої якості питної води та її вплив на здоров’я населення.
Щоправда, останніми роками з’явилася і порада: «Враховуючи вищенаведене, для забезпечення питною водою особливо вразливих об`єктів (школи, дитсадки, лікарні), доцільно будувати для них побутові свердловини, що дасть можливість зменшити надходження в організм дітей і хворих людей надлишку нітратів». При цьому фахівці департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації застерігають: процес оформлення дозволу на «особисту воду» досить складний і тривалий, до того ж дороговартісний.
Тож лишається скористатися хіба що практичною рекомендацією … продавця магазину побутових приладів: не купуйте, мовляв, електрочайник з прозорими стінками: ви ж знаєте, яка у нас вода, осад та накип зіпсують усю естетику…
Полтавщина. Нарешті в Ганжівці можуть напитися
Олександр ДАНИЛЕЦЬ,
«Урядовий кур’єр»
Жителям полтавського села Ганжівка, що в Кобеляцькому районі, тривалий час головного болю додавало місцеве сміттєзвалище, через яке навіть звичайна вода стала розкішшю. Бо зі звалища у верхні водоносні горизонти просочувалися нітрати, інші шкідливі для людей речовини. Тож колодязями тут майже не користувалися, а центрального водогону в селі не було. Про якісну питну воду селяни тільки мріяли. За інформацією Ганжівського сільського голови Сергія Кобеля, про будівництво водогону йшлося ще у 1990-х роках. Та по-справжньому його вирішенням ніхто не переймався.
І ось нещодавно у Ганжівці ввели в експлуатацію новий водогін протяжністю шість кілометрів. Його вартість — майже 900 тисяч гривень, а побудували його, за словами голови Кобеляцької райдержадміністрації Анатолія Таранушича, спільним коштом обласного та районного бюджетів, проекту ЄС і Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» та на внески громади. Тож можна зрозуміти радість людей, які прийшли на відкриття водогону за участю голови Полтавської облдержадміністрації Олександра Удовіченка. Йому ж надали право пустити першу воду з нового водогону.
Луганщина. Конче потрібні кошти
Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»
У цьому році Луганщина за держпрограмою «Питна вода України» мала отримати 130 мільйонів гривень на реконструкцію та ремонт водопровідно-каналізаційних об’єктів. Значна частина цієї суми вже надійшла в регіон, але далеко не вся.
«У цих коштах ми зацікавлені зараз, адже вважаємо доцільним спрямувати їх навіть не на ремонти, а на реконструкцію системи та будівництво нових об’єктів. Тому важливо отримати гроші не наприкінці року, коли ми вже не встигнемо їх реалізувати», — каже директор департаменту ЖКГ та будівництва облдержадміністрації Олександр Голуб.
За його словами, задумане дасть можливість відмовитися від дорогих перекидань води за сотні кілометрів із північних районів краю до південних, котрі більш густо населені. А це — зниження витрат на електроенергію та зменшення втрат води, а головне — можливість подавати жителям воду без графіків та відповідно до санітарних норм.
Попри те, що обласне підприємство «Луганськвода» до вересня цього року перебувало в концесії, програма «Питна вода Луганщини» не припинялася. Замінено насосне обладнання на сучасне. За рахунок оптимізації схем подачі води, установки менш енергоємного обладнання знижено споживання електроенергії на 87 мільйонів гривень. Але ситуації це не рятує: 68% водного тарифу «з’їдає» електрика, компенсувати яку, на думку чиновника, має держава. Щоб знизити вартість доставки води через кілька підйомів у віддалені райони, розробляється проект забезпечення територій водою з місцевих джерел.
Черкащина. Здійснилася блакитна мрія уманчан
Владислав КИРЕЙ,
«Урядовий кур’єр»
Цілодобового водопостачання у місті Умані, що на Черкащині, не було ніколи. Взагалі лише шоста частина городян (у місті — 86 тисяч жителів) отримувала воду централізовано. Всі інші — за графіком або ж користувалися криницями та свердловинами.
Проект комплексного забезпечення міста водою виношувався давно. Але для втілення його бракувало то технічних можливостей, то коштів. З роками вода поступово перетворювалася на блакитну мрію. Та ось нарешті — звершилося! Тепер життєдайна вода надходить у кожну оселю в будь-яку пору доби.
Цілеспрямована робота в цьому напрямку почалася кілька років тому. Спільними зусиллями облдержадміністрації, міськвиконкому та за державної підтримки вдалося мобілізувати організаційні, технологічні й фінансові ресурси. Допомогли й ізраїльські друзі. Ще торік замінено насоси, розроблено схему оптимізації водопостачання та водовідведення міста і побудовано центральний водогін на Софіївській Слобідці до інституту цукрових буряків. Будинки оснастили лічильниками води. А цього року внесок обласної влади в модернізацію системи водопостачання становив 4 мільйони гривень — на капремонт напірного каналізаційного колектора, будівництво зливної станції тощо.
Водночас під орудою міської влади тривала модернізація підприємства «Уманьводоканал», заодно й значно поповнено його статутний фонд. Успіхові сприяла й законодавча активність народного депутата Антона Яценка та ухвалення Верховною Радою ініційованої ним постанови «Про відзначення 60-річчя утворення Черкаської області», до якої включено питання будівництва водогонів у місті Умань та навколишніх районах. Сьогодні вода в місті є цілодобово. Проте ще не всі проблеми розв’язані. Одна з них — солідний вік (близько 30 років) трубопроводу Біла Церква—Умань, по якому надходить вода. Майже 50% її втрачається на 130-кілометровому шляху. Саме тому в найближчому майбутньому необхідно замінити труби, колектори, реконструювати каналізаційну систему. Навряд чи місто впорається з цим самотужки, без державної підтримки. Остаточно ж «водне питання» вирішиться в Умані після побудови власних комунікацій.
Ми в Google+