На восьмому році «рускай вєсни» навіть ідейні колабораціоністи Донбасу збагнули справжню мету окупації частини українських територій. Яке там приєднання до РФ! Забудьте! Плани Кремля зовсім інші: руками місцевих жителів з допомогою російських «туристів» та військових кадрових «іхтамнєт» перетворити окупований 2014-го окраєць Донбасу на невигойну рану для дестабілізації всієї дуже не любої Кремлю України.

Цей план навіть перевиконали. Бо нині та рана вже набрала ознак бридкої потворної пухлини, що стократ збільшує небезпеку для сусідніх територій. Доки мегагеополітик Кремля кошмарить нас псевдоісторичними антиукраїнськими пропагандистськими атаками чи погрожує повномасштабною воєнною агресією, порівняно непомітно розпочалася ще й потужна токсична атака. Це той випадок, коли пальне чи боєприпаси для військової техніки росіянам навіть не потрібно нишком везти в ОРДЛО через загарбаний український державний кордон. Було достатньо лише перетворити на руїни тутешні потенційно небезпечні для довкілля хімічні, вугільні чи металургійні підприємства.

Усе вже зруйновано й без вас!

Окупувавши частину території одного з найбільш індустріалізованих регіонів України, російські «куратори» навіть не приховували, що використовувати й надалі потужні підприємства — годувальники багатьох тисяч місцевих людей не мають наміру. Тобто поставилися до них не як нові власники, а як мародери. На очах наївних місцевих жителів, які ще вірили у сценарій на кшталт «Донбаснаш!», окупанти взялися демонтувати цінне обладнання й агрегати на заводах чи шахтах і вивозити їх в РФ. Усе інше устаткування стахановськими темпами різали на брухт.

До речі, у цій металевій лихоманці активну участь брали й місцеві люди — представники влади чи командири незаконних збройних формувань, які непогано збагатилися на розграбовуванні залишків промислових підприємств Донецька, Макіївки, Горлівки чи Єнакієвого. «А що? 2014-го російська пропаганда лякала, начебто ось-ось налетять бомбардувальники НАТО і зрівняють усе із землею. Не пропадати ж добру: дещо кинулися вивозити в безпечне місце — Росію. Встигли! Тому навіть тепер дехто розказує, мовляв, прилітали ті літаки, але побачили, що заводи й шахти вже зруйновано без них, і полетіли назад», — зітхає житель Донецька.

Наслідки цього масштабного мародерства, на жаль, не забарилися. Небезпечна утилізація токсичних відходів хімічного чи металургійного виробництва, неналежне утримання закритих і вже затоплених шахт тощо стали найбільшими ризиками для навколишнього сере­довища та людей не тільки окупованих територій, а й сусідніх. Звісно, РФ, усіляко відкараскуючись від участі у гібридній війні, відверто ігнорує серйозні екологічні проблеми у контрольованих нею ОРДЛО, хоч поступово збільшуються ризики техногенної катастрофи не тільки регіонального масштабу.

Зокрема, коли йдеться про загрозу хімічної атаки, фахівці насамперед називають концерн «Стирол» в окупованій Горлівці, де в мирний час виробляли аміак, азотні добрива, карбамід, аміачну селітру, полістирол, неорганічні солі та органічні смоли. Після початку бойових дій підприємство припинило роботу, а його керівники повідомили про початок очистки території від наявного там аміаку. Та чи вдалося це зробити? Бо українських чи міжнародних експертів туди не пускають. А жителі Горлівки вже тривалий час з острахом поглядають у бік міни вповільненої дії, оскільки відстань від «Стиролу» до житлових кварталів — усього пів кілометра. А в разі аварії та викиду аміаку може постраждати не тільки це місто, а й сусідні населені пункти та території.

Дуже небезпечну репутацію має і Донецький казенний завод, де окупанти відновили виробництво вибухівки та боєприпасів. У резервуарах і на складах підприємства зберігається чимало вибухових матеріалів та різноманітних хімікатів, а тому навіть важко уявити масштаби катастрофи у разі техногенної аварії.

А тим часом одна із загроз, про яку неодноразово застерігали екологи, вже стала реальністю. Її замість вугілля на-гора піднімають поспіхом закриті, розграбовані й затоплені шахти. Токсичні речовини з виробок разом із підземними водами пішли до поверхні, й тепер існує велика ймовірність потрапляння їх у джерела питної води та водоносні горизонти, якими користуються майже 800 тисяч людей. Проблема ще й у тому, що покинутих і безконтрольних шахт на окупованій території Донбасу тепер не одна чи дві, а добрих пів сотні. Тому виникла загрозлива перспектива забруднення шахтними відходами головної водної артерії Донбасу річки Сіверський Донець і навіть Азовського моря.

«Хлібне», «шкільне», а «екологічне»?

З огляду на техногенне навантаження стан води у прифронтових областях і раніше, і тепер перебуває перед постійним контролем фахівців.

«У червні на водних об’єктах Донецької області зафіксовано 18 випадків максимально разових концентрацій забруднювальних речовин: 16 — із сульфатів з концентраціями у межах 1040—3150 мг/дм³, два — зі сполук нітрогену нітритного у межах 0,220—0,230 мг/дм³», — повідомили підсумки постійного моніторингу стану навколишнього середовища в Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів.

Та контролювати хиткий стан довкілля є змога лише по цей бік лінії розмежування на Донбасі. Уже понад сім років українських експертів чи міжнародних спостерігачів не пускають до потенційно небезпечних техногенних об’єктів. У цьому плані найбільш тривожна ситуація довкола шахти «Юнком».

Вугільне підприємство «Юний комунар» у місті Бунге (до 2016-го Юнокомунарівськ) Єнакіївської міськради стало відомим у вересні 1979 року завдяки об’єкту «Кліваж». Так назвали ризикований експеримент — підземний ядерний вибух з мирною метою. У виробках шахти на глибині 903 метри був намір знизити небезпеку раптових викидів вугілля, породи та газу. 2002 року після закриття «Юнкому», з огляду на радіаційну небезпеку об’єкта «Кліваж», що залишився на глибині, ці виробки вирішили зберігати в режимі сухої ізоляції: відкачували воду.

Так тривало аж до квітня 2018-го, коли вже у «ДНР» відключили насоси, і підземні води стали поступово затоплювати небезпечну виробку. Окупаційна влада не приховувала, що на відкачування води в неї не вистачає коштів. Також досі запевнюють про те, що радіаційної загрози немає. Утім, вітчизняні та європейські фахівці мають іншу думку про можливі наслідки такої злочинної діяльності влади «ДНР» і російських кураторів стосовно затоплення «Юнкому». Адже йдеться про загрозу радіаційного забруднення водоносних горизонтів, Сіверського Дінця й акваторії Азовського моря.

Окупанти ігнорують пропозиції України відправити на потенційно небезпечний об’єкт моніторингову місію експертної групи Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ).

«Ситуація на шахті «Юний комунар» залишається стабільною і перебуває під постійним контролем спеціалістів. Ми готові напряму відправити до МАГАТЕ всі наявні в нас матеріали, звіти й експертні висновки», — заявила на переговорах у Мінську «міністр закордонних справ ДНР» Наталія Никонорова.

До речі, збільшення екологічних проблем і загроз на прифронтовому Донбасі вже давно стало темою обговорення на засіданнях Тристоронньої контактної групи. І не буде нічого дивного, якщо це питання буде на порядку денному у форматі необхідності чергового перемир’я. Бо вже очевидно: щоб уникнути техногенної катастрофи, поряд із перемир’ями «хлібним» чи «шкільним» потрібне ще й «екологічне». Поки що є змога зупинити загрозу неоголошеної екологічної війни, реальність і небезпека якої вже не викликають сумнівів.

ПРЯМА МОВА

Роман АБРАМОВСЬКИЙ,
міністр захисту довкілля та природних ресурсів:

— Майже 500 тисяч гектарів екосистеми там зруйновано, зокрема 80 тисяч гектарів природно-заповідного фонду. Є велика проблема мокрої консервації шахт, які не працюють.

До чого це призведе в майбутньому? Спрогнозувати можна, але за термінами — дуже важко. Треба негайно це виправляти. Звичайно, адміністрація цих фейкових республік в останню чергу піклується про стан довкілля. Хоч там є потенційно небезпечні об’єкти. У широкому сенсі це 5,5 тисячі об’єктів. Є й такі, як горлівський «Стирол», де будь-яка техногенна аварія негативно вплине не тільки на Донецьку область, а й на пів Європи.