СЕ ЛЯ ВІ

У фільмі про боротьбу за радянську владу дебютувала мати голлівудської зірки Міли Йовович

На Першому Національному каналі нещодавно демонструвався серіал «Тіні зникають опівдні». Він був знятий за мотивами однойменного роману Анатолія Іванова й відразу приніс своїм авторам (режисерам Володимиру Краснопольському та Валерію Ускову) всенародне визнання. У 1971 році відбулася прем’єра стрічки. Ця багатосерійна епопея охоплює півстолітню історію сибірського села Зелений Дол. Події, що розігралися на берегах далекої річки Світлихи, розповідають про часи становлення колгоспів. Зрозуміло, сьогодні багато з того, що було написано в 1963 році і знято 1971-го, сприймається зовсім по-іншому...

Втім, фільм, як і раніше, залучає до екранів телевізорів величезну кількість глядачів. Секрет такої популярності передусім у складній інтризі роману, яскравих акторських роботах і режисерських знахідках. Боротьба за радянську владу у глухому селі переростає в проблеми планетарного масштабу і воістину шекспірівську трагедійність. Неспішне оповідання про життя зеленодольців приховує вулкан пристрастей, де сплітаються воєдино любов і ненависть, протистояння сильних і цільних характерів. Герої фільму подібні до персонажів античних трагедій: кожен з них одержимий ідеєю, заради якої готовий пожертвувати всім, навіть власним життям. Негативні персонажі викликають симпатію глядачів силою своєї натури. Така головна лиходійка «Тіней...» Пістимея, такий Устин Морозов і брати Меньшикови.

Фільм «Тіні зникають опівдні» став для молодих тоді режисерів Ускова і Краснопольського путівкою в життя. Глядачі сприйняли серіал з величезною любов’ю, а на кінофестивалі в Ташкенті він був удостоєний премії. Щоправда, деякі рафіновані критики критикували режисерів. Мовляв, «фільм знятий для того, щоб людина сиділа, дивилася і ні про що не думала». Але довге і щасливе життя цієї стрічки, незмінна любов глядачів показали, що це зовсім не так.

Нині мало хто знає, що пов’язує селянку із села Зелений Дол та інопланетянку Лілу, яка пірнає з карниза хмарочоса у Нью-Йорк майбутнього. Адже фільм «Тіні зникають опівдні» став дебютом матері майбутньої голлівудської кінозірки Міли Йовович — випускниці дніпропетровської школи Галини Логінової. Вона знялася в ролі дочки Онисима і Марії Воронових.

Кадр з фільму. В центрі — Галина Логінова. Фото з архіву редакції

Селюка зіграв аристократ Вельямінов 

Зіграв тут свою першу помітну роль Петро Вельямінов, який став потім справжньою зіркою. Тривалий час глядачі щиро вважали, що Вельямінов народився і виріс у селі — настільки переконливо зіграв він сільського трудівника Захара Большакова. Насправді Петро Вельямінов — нащадок давнього аристократичного роду. Серед його предків були генерали, губернатори, члени Генерального штабу. Портрети цих людей займають гідне місце в Ермітажі. Його батько, Сергій Петрович, закінчив Петербурзький кадетський корпус. У 1930 році він потрапив у першу хвилю репресій. Пізніше така сама хвиля накрила і його сина. Незаконно репресований у 1942 році, Петро Вельямінов дев’ять років провів у таборі, де працював теслею, слюсарем, кочегаром, сантехніком. Після звільнення він 15 років поневірявся по провінційних театрах, і тільки в 1969 році йому запропонували роль у телефільмі.

У Свердловському театрі Вельямінов грав у виставі «Кандидат партії» молодого передовика. Саме цей спектакль прийшли подивитись режисери Усков і Краснопольський. Вельямінов їм сподобався, й вони запросили його зніматися в телефільмі «Тіні зникають опівдні» в ролі голови колгоспу Захара Большакова. Пізніше в цих режисерів Петро Вельямінов знявся у фільмі «Вічний поклик». Потім він зіграв безліч ролей, серед яких були і робітники, і сільські трудівники, і кадрові офіцери (особливо запам’яталася глядачам роль відважного підводника у фільмі «Командир щасливої ??Щуки»). В кожну зі своїх ролей актор вклав частинку своєї душі і того, що важко передати словами, але що відчувається кожним глядачем — генетичну пам’ять своїх благородних предків.

Після «Лайфа» — психлікарня

Безсумнівною удачею фільму стала Пістимея Морозова, яку блискуче зіграла молода актриса Олександра Зав’ялова, одна з найзагадковіших зірок радянського кіно. До цього акторка знялася в кількох хороших фільмах («Люди на мосту», «Пісня про Кольцова», «Чекайте листів», «Альошчине кохання», «Клятва Гіппократа», «Сергій Лазо»), але широку популярність їй приніс саме серіал «Тіні зникають опівдні». На жаль, краса і популярність зіграли з нею жорстокий жарт. Недоброзичливці навіть говорили, що її покарали вищі сили за гріховну роль Пістимеї.

Після «Тіней...» Зав’ялова продовжувала зніматися. Листівки з її портретами розкуповували шанувальники, журнал «Радянський екран» п’ять разів поміщав її фото на обкладинку. З’явилося воно й на обкладинці американського журналу «Лайф», куди потрапляють тільки найвідоміші люди планети. Критики називали Зав’ялову «Гретою Гарбо і Анною Маньяні радянського кіно». І раптом актриса зникла з екранів…

Олександру Зав’ялову звинуватили у «зв’язках із Заходом». Річ у тому, що під час Московського кінофестивалю вона була запрошена на звану вечерю в Американське посольство, а пізніше приймала в себе вдома італійську делегацію на чолі з Джульєттою Мазіною. Але останньою краплею для влади стало знайомство Зав’ялової з американським бізнесменом і їхня зустріч у готелі. Актрису викликали в КДБ, повідомили, що цей американець — шпигун, і змусили закоханих розлучитися. За зв’язок «з ворогом СРСР» Зав’яловій заборонили зніматися в кіно. Одного разу в квартиру актриси увійшли люди в білих халатах і забрали її в психлікарню, не звертаючи уваги на благання Олександри пожаліти її дітей (12-річну дочку та сина-немовля)...

Після психлікарні з кінематографом актрисі довелося розпрощатися. Майже тридцять років Олександра Зав’ялова жила в цілковитому забутті, ніби й не було в її житті ролей, за які глядачі люблять її досі. Востаннє актриса виходила на знімальний майданчик у 1992 році. Вона знялася в епізодичній ролі секретарки у фільмі «Белые одежды».