Того червневого дня в життя Ольги Ільків, зв’язкової Головнокомандувача Української повстанської армії генерал-хорунжого Романа Шухевича, завітало ціле століття. Це, як справедливо зазначив у привітанні з нагоди визначного ювілею пані Ольги львівський міський голова Андрій Садовий, 100 років любові до України. Він нагадав, що радянський режим засудив мужню жінку на 25 років, з яких вона 14 відсиділа в тюрмах суворого режиму.

«Усе, що мали, віддавали нашому народові»

Від львівської громади пані Ользі, як і всім столітнім жителям міста, вручили вітальний лист, пам’ятну медаль та одноразову матеріальну допомогу 5 тисяч гривень. Щоправда, три роки тому Львівщина разом з обласним центром придбала зв’язковій повстанського Головного командира політв’язневі Ользі Ільків помешкання у Львові.

13 років тому мені випало зустрітися з Ольгою Ільків та ще однією не менш знаною зв’язковою Дарією Гусяк. Тоді вони приїхали в село Шибалин у Бережанському районі на Тернопіллі на відкриття пам’ятника своїй подрузі, соратниці у боротьбі, керівниці Українського Червоного Хреста, координаторці роботи особистих зв’язкових Головнокомандувача УПА Галині Дидик. Прослуховую знову запис цього інтерв’ю з Ольгою Ільків і чую: «Ми не жили маєтками, насолодами, все, що мали, віддавали нашому народові. Що ж ми мали? Молодість, віру, здібності, а ще переконання, що той народ треба піднімати з поневолення».

Пані Ольга розповідає, що народилася у місті Стрий. Навчалася в інституті для дівчат у Перемишлі (тепер Польща). У 1939 році частина цього міста стала радянською. Потрясіння у молодої дівчини викликало те, що більшовики в інкрустованій каплиці облаштували танцювальний майданчик. Тієї миті вона збагнула, що її подальше життя — це боротьба за незалежність України. І вона кинулася у вир цієї боротьби. Її чоловік був надрайонним провідником повстанців, за нього пані Ольга вийшла 23-річною. Первістком подружжя стала донька Дзвінка, а ось сина Володимира батько вже не побачив — ворожа куля обірвала його життя.

Патріотизму Ольга Ільків, як каже, набиралася з дитинства від дідуся. У борні доньку підтримувала й мати. Коли підпільну штаб-квартиру УПА створили у с. Княгиничі нині Рогатинського району Івано-Франківської області, сюди приїхала не лише Ольга з тримісячною донькою, а й мама. За легендою, це була сім’я переселенців з Польщі. Оселилися в будівлі колишньої пошти. Тут за заслінкою майже рік у конспірації мешкав і керував національно-визвольним рухом Роман Шухевич.

На Ольгу Ільків чекали страшні допити, знущання й тортури в чекістських катівнях, тривале ув’язнення. Після повернення з радянських таборів працювала двірником у Львові, жила в маленькій кімнатці з донькою та сином. Сюди любила навідуватися після виходу з ув’язнення й Галина Дидик. Вона навіть писала: «Коли мені холодно, я їду до Ольжиної хатки, і стає тепло».

Ольга Ільків (ліворуч) і Дарія Гусяк біля пам’ятника своїй подрузі та соратниці Галині Дидик у селі Шибалин Бережанського району на Тернопіллі (24 серпня 2007 року)

«Жить буде вічно порив»

Тепло душі, щирість і патріотичні поривання Ольга Ільків вкладала у вірші, деякі з них стали піснями. Музику на кілька Ольжиних поезій написала ще одна зв’язкова повстанського командарма Марта Пашківська, уродженка Борщева на Тернопіллі. Нині деякі виконавці мають у репертуарі такі твори цього творчого тандему: «Нічний перехід», «Самітність» і популярне «Повстанське танго».

Співає їх голова Борщівської районної організації ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка заслужений журналіст України Петро Довгошия. Каже, що отримав схвальну оцінку від Ольги Ільків. Він організував мистецький фестиваль повстанської пісні імені Марти Пашківської «Зродились ми великої години». Чотири роки тому в День Героїв просвітяни з Борщева приймали в себе славетну Ольгу Ільків.

Нинішнього червня до сторічного ювілею зв’язкової Головнокомандувача УПА Петро Довгошия організував у соцмережі чотириденний флешмоб, де розмістив пісні на вірші Ольги Ільків, відеозапис її виступу, світлини із власного архіву.

Уперше, за словами пана Петра, «Повстанське танго» Марти Пашківської на вірш Ольги Ільків виконав вісім років тому. Тоді попросив аранжувальника Юрія Майданика вставити у фонограму звуки бою. Адже твір з’явився у 1940-х, коли тисячі повстанців-патріотів стали на герць за державну незалежність України.

«Вітаючи пані Ольгу Ільків з дуже поважним ювілеєм, дякую Богові, що давав і дає нашому народові таких пасіонарних людей, як вона», — зазначив пан Петро.

«Чи переможем, чи згинем за волю, жить буде вічно порив, заклятий в міт!» — зринають рядки Ольга Ільків з її «Повстанського танго».

Пані Ольга стала легендою. Її боротьба, як і всіх інших українських патріо­тів, принесла таки довгождану державну незалежність України. Але й нині потрібно того сильного Ольжиного пориву, бо слід ще обстоювати, обороняти нашу країну. Адже ворог знову шматує українську землю.