Днями у Вінниці відкрито другий в Україні Центр ветеранського розвитку. Базою для нього став Вінницький національний технічний університет. Тут готуватимуть помічників ветерана й загалом допомагатимуть захисникам і захисницям на шляху переходу від військової кар’єри до цивільного життя зокрема через здобуття нових професійних навичок. Як облаштовано цей навчальний майданчик, хто хоче стати помічником ветерана та як працюватимуть конкурсні комісії з добору кандидатів у цей ініційований Мінветеранів пілотний проєкт, розповідаємо в матеріалі.

Створюють освітню екосистему

Навчальні приміщення, де вишколюватимуть помічників ветеранів, —  великий простір, поділений прозорими стінами на три зони — навчальні класи. Сучасний дизайн, інклюзивні столи, які регулюють за нахилом робочої поверхні й висотою сидіння. На кожному навчальному місці — новесенькі ноутбуки, об’єднані в мережу. Величезний плазмовий монітор дає змогу наочно подавати візуальний матеріал. Інші офісні пристрої на кшталт принтера і проєктора мають бездротове управління, що додає зручності.

Усім цим обладнанням клас для помічників ветерана забезпечила Міжнародна організація з міграції — активний донор та партнер Мінветеранів. У другому приміщенні ветеранів навчатимуть розвивати власний бізнес, а в третьому зможуть адаптувати колишніх операторів бойових дронів до мирних професій, де їх навчать роботи на БпЛА у сільському господарстві.

Перший заступник міністра у справах ветеранів Олександр Порхун зауважив: крім професійної адаптації, кар’єрної консультації, профнавчання та курсів, психологічної підтримки ветеранів і членів їхніх сімей, центри ветеранського розвитку виступатимуть як ключові пункти підтримки для них. Він повідомив, що в майбутньому, коли у вишах держави створять мережу таких центрів, ветерани зможуть здобувати фахову освіту не лише в себе в регіоні, а й їхати в інші міста й навчитися тих спеціальностей, які саме їм потрібні. Така освітня екосистема дасть змогу здобути різні фахи за тим напрямом, якому майбутній ветеран надає перевагу після демобілізації.

Ректор ВНТУ Віктор Біліченко зазначив, що цей заклад освіти має плани розширювати навчальні можливості для ветеранів. Згодом тут з огляду на потребу у відбудові країни збираються запровадити програми з підготовки фахівців робітничих професій для захисників і захисниць. Адже саме працевлаштування — важливий чинник реінтеграції воїнів та ефективного їх повернення до мирного буття.

В університеті за роки роботи з ветеранами підготували понад пів тисячі випускників за напрямами «підприємництво» та «ІТ­технології». Цей досвід заклад розвиватиме надалі.

Шлях адаптації

«Я звільнився з війська 2015­го й хочу подякувати профільному міністерству за початок роботи з реалізації ініціативи запровадження посади помічників ветерана і сказати: «Нарешті!». Тому що той шлях, який ми проходили у 2014—2015 роках, був наповнений душевним болем, сльозами. Ми ховали побратимів, які після участі у війні не витримали випробування нерозумінням, коли їх ніхто не підтримав. Слід усвідомити, що вкладення будь­якої копійки у ветеранів — посилення обороноздатності держави. Бо коли суспільство вкладає в тих, хто першим йшов у військкомати й зустрічав зі зброєю ворога, воно вкладає у власну безпеку. Так само роблять і в інших державах, де є бойові ветерани.

Наші хлопці й дівчата справді заслуговують, щоб, повертаючись додому, відчувати передусім людяне ставлення до себе. І щоб цей шлях адаптації, який буде болючим за будь­яких обставин, їм допомогли успішно пройти. Така підтримка зможе врятувати більшість наших фронтовиків, і в цій справі неабияка роль побратимів, котрі стануть помічниками ветерана», — емоційно оцінив значення такої ініціативи Мінветеранів засновник ветеранського підприємства «Мій часничок» Володимир Скосогоренко.

Їхній другий фронт

Ми змогли поспілкуватися з потенційними слухачами курсів підготовки помічників ветерана. Обидва воювали і торік зазнали поранень, що призвели до інвалідності. Але вони опанували себе, пройшли тривалу реабілітацію й тепер вирішили допомагати побратимам адаптуватися до іншого життя.

Молодший сержант Олександр Марков був командиром взводу зв’язку 110 окремої механізованої бригади ім. генерал­хорунжого Марка Безручка. Закінчив технікум електронних приладів, потім Вінницький педуніверситет за фахом учитель трудового навчання. На війні з початку березня 2020­го. Воював на авдіївському напрямку, де зазнав страшного каліцтва.

«Виїхали ворожі танки, стали стріляти прямою наводкою. Унаслідок вибуху снаряда неподалік КСП, де я перебував з побратимами, втратив ногу, а з другої відірвало литку. Товариші теж вижили, але їх добряче посікло.

Медики врятували життя. На жаль, цього року в їхній бліндаж влучила російська ракета С­300, всі загинули.

Три місяці був на візку, довго лікувався. Багато таких хлопців перебувають у депресії через думку, що нікому непотрібні. Мій знайомий із Запоріжжя Володимир (ми разом перебували в лікарні ім. Мечникова у Дніпрі) настільки був на грані, що якби ми не розмовляли один з одним, йому було б значно важче. Нині він фактично в нормі й чітко бачить своє майбутнє. Зрозуміло, що підтримка потрібна побратимам, і я хочу бути корисним їм і собі. Підтримую ініціативу Мінветеранів, оскільки ще багато поранених не знатимуть, куди і як звертатися, як потім з усім цим жити», — розповідає Олександр.

Старший солдат Сергій Загорулько зазнав поранення під Миколаєвом у березні 2022 року. Втратив частину ноги, майже вісім місяців перебував на лікуванні. Загалом воював з 2014­го. Тоді на їхній підрозділ йшли три колони московитів. Наші попалили бензовози рашистів і згодом підбили ворожі танки й не пустили ворога в місто. Сергій має мирні професії фінансиста і фахівця банківської справи. Кандидат у помічники ветерана збирається пройти належне навчання у межах пілотного проєкту.

«Забезпечити побратимам безпроблемне повернення в мирне життя — наш другий фронт. Хочу допомогти працевлаштувати захисників і захисниць. Це важливо для них, адже більшість прагне бути серед людей, трудитися. Але найважливіше, і я сам це пройшов, щоб вони оминули бюрократичні кола, якими доводилося походити по довідки та рішення. Ми зможемо підказати, як все оформити, на які нюанси звернути увагу», — розповідає про свою майбутню місію Сергій Загорулько.

Відбірні комісії розпочинають роботу

Після добору в комісіях, які вже створено в областях, кандидатів на посади помічників ветерана направлять на навчання. До складу комісій, що мають секретаря і голову, входять представники територіальних громад, фахівці управлінь у справах ветеранів війни обласного рівня, психологи, представники Мінветеранів та інститутів громадянського суспільства.

Щодо прозорості роботи відбірних комісій, уникнення потрапляння у число кандидатів, як дехто переймається, підставних фігур, ми розпитали у члена такого органу, що вже працює у Вінниці.

«Спочатку учасники комісії бачать неперсоніфіковані дані осіб, які правильно заповнили й подали заявку на участь у пілотному проєкті та надали підтвердження, що вони ветерани або члени сімей загиблих захисників. І «дружина когось з міськради» апріорі ніяк не може потрапити у цей добір», — пояснює Євгенія Григорук, заступник начальника управління у справах ветеранів війни — начальник відділу допомоги ветеранам війни департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької ОВА.

Головним завданням комісій під час проведення співбесід з кандидатами у помічники ветеранів буде саме персоніфікація заявок. Тобто переведення кількості анкет в режим реального спілкування та розкриття людського потенціалу майбутніх учасників проєкту.

«Комісії не так важливі знання кандидатами нормативно­правових актів чи специфіки роботи профільних структур, принципів їх взаємодії. Для нас найвизначніше — внутрішня мотивація людини, яка подається на посаду помічника ветерана, оскільки відповідної методики їх навчать після добору», — продовжує Євгенія Григорук.

Кандидати проходитимуть тест на емпатію, внутрішню мотивацію, стресостійкість, стійкість у спонуканнях. Ось, за словами співрозмовниці, це  основні критерії та ключові аргументи для комісії, бо робота з кожним ветераном, членами їхніх сімей не шаблонна. Кожна історія унікальна, в неї слід вникнути й дати їй раду. Тому у доборі не останнє слово буде за психологом.

Пані Григорук зазначила, що комісії розпочинають співбесіди, вже готовий графік роботи. Ветеранам дадуть початкове розуміння, чим вони надалі займатимуться. Допоможуть у цій роботі методичні рекомендації, підготовлені Мінветеранів, та встановлена шкала оцінювання.

Геннадій КАРПЮК
для «Урядового кур’єра»

 

(фото Віталія Сударкіна)