Як відомо, поточна сесія Верховної Ради, що триватиме до кінця липня 2017 року, може стати для України знаковою щодо внесення відчутних змін до законодавства. Адже саме під час неї депутати спробують проголосувати питання про вільний ринок землі, пенсійну й медичну реформи і оновлену редакцію Кодексу законів про працю.

Останній документ викликає чимало дискусій і серед експертів, і серед посадовців та звичайних українців. Лише за минулий рік робоча група з його доопрацювання отримала понад 2 тисячі пропозицій для удосконалення.

Звісно, країна не може впевнено крокувати у майбутнє, відштовхуючись від законодавства 70-х років минулого сторіччя. І заміна морально й життєво застарілого документа на новий, який відповідатиме реаліям сьогодення, необхідна. Але проходить цей процес зовсім непросто.

Тюнінгований «Запорожець» — не «Мерседес»?

Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко вважає, що навіть усі запропоновані зміни не зможуть перетворити Україну на якісно розвинений європейський ринок праці. По-перше, тому, що так звана нова редакція не нова за суттю, а лише модифікована стара, яку розробляли й ухвалювали за радянських часів. Але ж хоч як тюнінгуй «Запорожця», на «Мерседес» він все одно не перетвориться.

По-друге, в експерта склалося враження, що автори документа, напевно, ніколи не були найманими працівниками, отже не дуже розуміють, чого останні насправді чекають від законодавства, яке мало б захищати їхні права. На його думку, в новому документі занадто багато загальних фраз і гасел. А ще — речей, які працюють лише у насправді правових країнах, як-от у Європі. Та прийшли там до цього не за одне десятиріччя, деякі навіть торували цей шлях сторіччями. Ми ж чомусь сподіваємося лише проголосити нехай навіть дуже правильні речі, а як їх реалізувати — вирішення цього питання чомусь відкладаємо на потім. Наприклад від того, що в кодексі буде прописано, що всі працівники повинні працювати легально і чесно, вітчизняний ринок праці сам собою не вибілиться, тим паче, коли чинити навпаки комусь дуже вигідно. А як саме зробити так, щоб усе було законно й прозоро, й у самих авторів, напевно, відповіді поки що немає, вважає аналітик.

Саме тому, на переконання Олександра Охріменка, нова редакція цього потрібного людям документа, на жаль, у нинішньому його вигляді має здебільшого декларативний характер замість того, щоб бути насправді реформаторською.

А ще, на його думку, трудове законодавство в Німеччині, Англії, Франції й навіть США значно ефективніше, ніж в Україні, через наявність там дієвих активних профспілок. З нової ж редакції вітчизняного кодексу главу, яка регламентує їхню діяльність, взагалі прибрали. Отже, роботодавець перетворюється на монополіста, який фактично одноосібно отримує право вершити долі своїх працівників, й не завжди на краще. І не буде кому його спинити. Трудовий договір працівникам, на думку Олександра Охріменка, тут зовсім не панацея. Роботодавець може підписати його, але не виконувати. І ніхто, крім профспілок (страйку працівників), його до цього не змусить.

Проте й аж на рабів, на думку фахівця, цей кодекс українських працівників не перетворить. Не все так погано. Адже порушення на деяких підприємствах були до нього й будуть, напевно, після: це шкідливе виробництво, неадекватна оплата праці, понаднормова робота тощо. Тож побоювання, що новий закон спровокує щось гірше, навряд чи виправдані. Натомість маємо знайти дієвий спосіб ці проблеми розв’язати.

Вразливих позбавлять преференцій

Голова Всеукраїнської незалежної профспілки Олег Верник налаштований щодо законопроекту в рази критичніше. Він вважає, що новий Трудовий кодекс може повернути Україну чи не в часи кріпацтва. Адже надасть змогу роботодавцям максимально зменшити вартість робочої сили через одноосібне зниження розмірів зарплат та витрат на охорону праці, соцпакет і гідні умови роботи для працівників. При цьому, на його переконання, такі процеси, супроводжувані безвізовим режимом та євроінтеграцією, спричиняться до значної трудової міграції українців працездатного віку за кордон у пошуках кращої долі. А незалежні профспілки будуть позбавлені права захищати людину праці. Адже новий документ взагалі не передбачає їхнього існування.

Він також зауважив, що, з одного боку, одна з поправок до нового кодексу — категорична заборона дискримінувати людину під час прийому на роботу за сексуальною орієнтацію. Цим ми демонструємо євроспільноті, що поділяємо її цінності. З другого ж — іншими поправками планують позбавити вразливі верстви населення преференцій, які вони мають нині. Так, матір-одиначку, яка виховує дитину до 14 років, не мають права звільнити з роботи за будь-яких обставин. Також жінок не можна залучати до роботи в нічний час. А неповнолітніх — брати на роботу з випробувальним терміном. Нова редакція кодексу всі ці заборони скасовує. Тож, на переконання представника профспілок, у такий спосіб найманий працівник втрачає майже всі свої права.

Недостатньо написати, слід виконувати

Провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. Птухи Лідія Ткаченко зазначила, що, на її думку, нова редакція КЗпП не надасть суттєвих переваг ні роботодавцям, ні працівникам. Інакше його б ухвалили вже давно. Адже бізнес у нас вміє лобіювати свої інтереси. Та якщо це не відбувається, означає, що останнім не дуже й потрібно. Отже, по суті, його ухвалення мало що змінить і на що вплине на сучасному українському ринку праці.

Проте на її думку, це не означає, що ухвалювати його не слід. Об’єктивності заради вона зазначила, що документ досить вивірений, комплексний та гендерно збалансований. Проте зрозуміло, що трудові відносини — це сфера, де неможливо передбачити й прописати всі моменти, з якими можуть зіткнутися працівники й роботодавці. А тому в їхніх відносинах потрібна гнучкість, бажання чути одне одного, домовлятися й за потреби йти на компроміс.

Адже, на їхнє переконання, для ринку праці, що стрімко розвивається і змінюється щодня, має значення не стільки буква закону, скільки перевірені практики. Не те, що ухвалюють у центрі, а те, як це втілюють на кожному конкретному підприємстві, фірмі чи в організації.

А ще у міжнародній практиці є термін «джентльменська угода». Люди про щось домовилися й потім виконують це завжди, не відступаючи ні на крок. Що ж до сучасної України, в нас, на жаль, не завжди виконують навіть чітко прописані закони. І в цьому, на переконання науковця, чи не найбільша наша біда. Адже хоч би як було прописано закон — ідеально-чітко або гаслово-розмито, — це не матиме жодного значення, доки не перестанемо шукати в ньому шпарини й намагатися викрутити в потрібний комусь бік. Бо насправді демократичні європейські країни правові. І закон там понад усе.

Також, на думку Лідії Ткаченко, багато залежить від того, наскільки працівник знає свої права й готовий їх обстоювати. Якщо потрібно — навіть у суді. Вона впевнена, що працівникам, чиї права порушують, не слід боятися звертатися саме до суду для вирішення трудових спорів. Адже у правових державах роблять саме так. У багатьох країнах є навіть певна судова ланка — так звані трудові суди, ідею створення яких підтримує і просуває Міжнародна організація праці. І рік у рік саме до них звертається дедалі більше працівників, адже знають, що питання вирішуватимуть профільні фахівці швидко й результативно. А в нас поки що побутує думка про те, що якщо незадоволений працівник ризикне звернутися до суду, його обов’язково звільнять. Або створять умови, коли він не витримає і врешті звільниться сам. Єдиний вихід тут — ламати стереотипи. 

Насамкінець. Отже, як бачимо, скільки експертів — стільки й думок. Але, напевно, не можна не погодитися з фахівцем-науковцем стосовно того, що передусім маємо навчитися поважати закон, дотримуватися та виконувати його. А далі час покаже.