Цей день у селі став ще одним підтвердженням, що сформульований закарпатським туризмом бренд «Земля, наближена до неба» не просто гучний вислів, а має підґрунтя. Цього разу знайоме гасло в селі, що розташоване на правому березі стрімкої Тереблі, промовляло мовою фестивалю під назвою «День сиру». Про його миттєвості розповідає кореспондент «Урядового кур’єра».

Розпочалися тематичні фестивалі

За всі роки незалежності село Чумальово, що розкинулося на правому березі ріки Теребля в Тячівському районі, проводило таке масштабне свято один раз. Це було 10 років тому і відтоді багато що змінилося: село з населенням понад 3 тисячі осіб увійшло до Буштинської територіальної громади. І саме з Чумальова в цій громаді розпочали фестивалі, яких протягом літа відбудеться аж сім — у кожному населеному пункті.

Хоч село віддалене від Буштина на понад два десятки кілометрів, керівництво місцевого самоврядування відкрило фестивальний сезон саме звідси. «Хочемо якнайповніше розкрити потенціал нашої громади, акцентуючи увагу на перспективах для туризму, — сказав голова Буштинської громади Руслан Янчій. — Представлятимемо їх у різних сферах життя. Після сирного відбудеться фестиваль грибів у Дулові, далі буде свято голубців у Новобарові, бограчу — у Кричові, яблучний Спас відзначатимемо у Вонігові. Ярмаркуватимемо у Тереблі, а День громади влаштуємо у центрі селища Буштино».

Нелегка праця вівчаря

Сьогодні в центрі уваги — вівчар Петро Шафар. 43-річний чоловік розпочав цю справу в 13 років. Випасав отари на полонинах Пудпула, Шандріяска, Шаса, Буштула, Молочна, Менчул. Починав помічником вівчаря, а нині він бригадир з отарою понад 400 овець, з яких майже половина його власні. Каже, що ніколи не думав займатися чимось іншим. Живе в сусідньому селі Золотареве і як досвідченого майстра сироваріння цього вівчаря знають у Чумальові. Тому й довірили презентувати ідею фестивалю — популяризацію вівчарства й залучення до цього заняття молоді.

Петро Шафар каже: «Ця робота ненормована і вимагає великих зусиль. Тричі за день треба подоїти кожну вівцю, двічі приготувати сир і вурду. І виганяємо тварин на пашу за будь-якої погоди. Навіть заради непоганих заробітків — по 650 і більше гривень, які отримує вівчар за піврічний догляд кожної вівці, — дуже непросто знайти молодь, яка б вирішила присвятити себе цій професії». Петро з нагоди свята вдягнув вишиванку і з жалем констатує, що молодь все рідше обирає для себе ремесло, яким на Закарпатті займалися їхні діди й прадіди.

Зранку Петро Шафар разом із помічником Іваном надоїв пів сотні літрів молока. У передобідню пору чаклували над ним: влили його у величезний казан і, додавши дрібку клягу (сичужного ферменту), помішували на повільному вогні. Через годину біла маса загусла, або як тут кажуть, склягалася. Її обережно руками згрібають у грудки і перекладають у марлю, щоб стекла сироватка. Потім із цього сиру виготовлять вурду, яка за смаком нагадує фету.

Сир у різних комбінаціях

У наметі Петрові Шафару допомагають поратися дружина Оксана, її сестра Мар’яна, їхні двоюрідний брат Володимир і діти. Глядачі захоплено спостерігають за перетворенням молока в сир.

Про всі етапи сироваріння вівчар розповідав охоче, наголошуючи на універсальному призначенні сиру з овечого молока. Каже, що в перетертому вигляді й підсоленим він стає бринзою. У приготуванні страв годиться для фріги (розтоплена бринза зі смаженими яйцями), піци, вареників, бутербродів і багатьох інших страв — це залежить лише від фантазії кухаря.

На фестивалі дегустували й готові сири з коров’ячого молока, а також новинки з різними добавками і приправами. Попри те, що участь узяла й одна з найвідоміших сироварень, продукція якої вважається брендовою, народні дегустатори зійшлися на думці, що найсмачніший сир саме в Шафара.

У наметах, що цього дня повиростали на сільському стадіоні немов гриби, можна було пригоститися не лише сиром, а й смакотою, яку місцеві традиційно готують за стародавніми рецептами. Це і кукурудзяні мініхлібчики, і кіфлики (тістечка-рогалики), і буженина, і, звичайно, бограч. Його розливали по тарілках працівники місцевої пожежної команди та члени мисливського товариства.

Від коломийок до… бісеру

Потішили відвідувачів своїм мистецтвом і місцеві педагоги. Так, учителька хімії Любов Місарош розмістила у виставковому наметі зо два десятки майстерних вишивок бісером, а викладач малювання Михайло Розман показав власні живописні роботи — натюрморти і пейзажі.

Запам’ятаються селянам і гостям виступи аматорів — співочих колективів «Буштинські газдині», «Тисяночка». У барвистому вбранні виспівували коломийки посеред вулиці — повсюди, де збирався спраглий до народних мелодій і розваг люд.

У надвечір’ї селом розливалися пісні й мелодії у виконанні знаних в області інструментальних гуртів «Зелена папороть» та «Фортуна», а також заслуженого артиста України, співака, музиканта, автора й виконавця власних пісень Івана Пилипця.

Святковий калейдоскоп

Події свята змінювали одна одну, немов у калейдоскопі. За розвагами і веселим спілкуванням після відступу пандемії всі дуже зголодніли. Для дітей влаштували не лише традиційні атракціони і гойдалки, малі могли також покататися на конях, спостерігати за буйволами, які паслися в загорожі. Цих грізних тварин на місцевих чумалівських випасах утримують кілька десятків голів. Молоко і сир, що виготовляють із нього, високо цінуються за поживність і смак.

Цього дня в Чумальові ще й освятили каплицю, споруджену в центрі села на честь святителя Йосипа Чумалівського. Освячення звершив керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, який народився в цьому селі на Тячівщині.

День сиру був багатим і на зустрічі односельців, котрі з’їхалися додому з усіх-усюд, щоб побачити земляків, поспілкуватися з друзями, відвідати рідних і порадіти за своє рідне село.