Василь Бурма — жива легенда, патріарх тернопільської фотожурналістики. У краї його знає всяк — якщо не особисто, то зі сторінок обласної газети «Вільне життя». 1963 року після закінчення факультету журналістики Львівського університету ім. Івана Франка він влився у лави цієї редакції й працює тут досі. До можливостей пера Василь Олександрович влучно долучив фотоапарат. Саме фотосправа зуміла яскраво висвітлити талант майстра. Свої роботи в різні роки він представляв на всеукраїнських і міжнародних виставках, ставав лауреатом багатьох з них. Ось і цієї червневої пори Василь Бурма запросив до Тернопільського обласного краєзнавчого музею на відкриття чергового власного вернісажу. Експозицію присвятив своєму 85-річчю та 60-річчю трудової діяльності. Вона складається із двох частин: «Вогні Файного міста» і добірка «Краяни та гості» — портрети людей, яких знає, пам’ятає.

Репортер і всеїдний фотограф

Майже 110 фоторобіт заслужений журналіст України Василь Бурма представив на персональній виставці. Знайдете світлини не лише відомих митців, письменників, колег, а й безхатька, людей різних професій та віку. Виставив, як сам каже, президентську лінію. Подбав про виразну палітру експресії та характерів, розкриття захоплень і талантів тих, кого зняв своїм фотоапаратом.

Василь Олександрович каже, що ніколи не брався фотографувати когось на замовлення, для цього є фотосалони. Себе ж називає репортером і всеїдним фотографом. Будь-яка тема, життєва мить йому до душі. Хоч стверджує, що нинішньої доби цифрових технологій фотографувати береться кожен. Це не погано.

«Але я звик до старих канонів, щоб у мене було і світло, і колір, і головне — композиція. Щоб була безпосередність на обличчі того, кого знімаю, аби я бачив його характер», — ділиться думками фотомайстер.

Роками він робив чорно-білі світлини. Вважає, що це особливі зображення, адже на них лише двома кольорами треба висловити, передати всю гаму людських почуттів, краси природи. Це важче. Як це в нього виходить, можна побачити й на цьогорічній виставці, адже у чорно-білих кольорах Василь Бурма представив чимало таких робіт.

Із сумкою на раменах — інакше Василя Бурму й не побачите. А в тій сумці, безперечно, фотоапаратура. Почасти кладе її й у наплічник, бере спальний мішок і подається у мандри. Любить подорожувати сам: нікому не заважає й водночас йому ніхто не перешкоджає, тож може біля якогось фотооб’єкта чаклувати годинами. Людина, замки, природа — тріада, визначальна в його творчій діяльності.

Замкова тема вилилася в нього в написання й ілюстрування унікальної книжки «Привиди старих замків». Інакше, мабуть, й бути не може. Адже живе і творить він у краї, де збереглися залишки третини старовинних твердинь України. Ці руїни на тлі вечірнього неба йому часто нагадують привидів. Зберегти, зафіксувати їх для себе, краян, історії фотомайстер старається десятиріччями. І не лише давні фортифікаційні споруди та палаци Тернопільщини, а й Мукачевого, Ужгорода, Кам’янця-Подільського, Хотина, Жванця, Судака, Білгорода-Дністровського, інших міст України.

Історії, оповідки, курйози

А скільки різних історій, серед яких і кумедні, трапляється з Василем Олександровичем під час фотографування! Він їх не приховує, охоче розповідає. Певна річ, на відкритті персональної виставки його колеги, особливо молоді, почули чимало цікавого.

Якось у Кам’янці-Подільському хотів зловити об’єктивом мить, коли сонце сідає над вежами фортеці. Довго чекав цієї хвилини. Щоб не нудьгувати, час від часу бавився з песиком, який тут господарював: то пригостив його, то погладив. І нарешті настала пора творчої роботи. Знайшов точку, поставив на штатив камеру. Сонце ось-ось сяде на шпиль вежі, а песик замість того, щоб полизати йому руку, лизнув об’єктив. Доки Василь Олександрович витирав прилад, сонце сіло, кадр розпався.

Є у Василя Бурми оповідки й курйози страшніші. Думка про примари, привиди у замках у нього завжди нуртує, особливо коли вдається потрапити в темне підземелля твердині. Якось пробрався в підземну галерею однієї з фортець. Ураз у темряві фосфорично засвітилася пара очей. Придивився — ще й ріжки стирчать. «Дідько!» — подумалося. Волосся на голові стало дибки. Але цікавість виявилася сильнішою за страх. Підійшов ближче й побачив звичайнісінького барана. Самотужки витягнути тварину на поверхню не вдалося. Пішов кликати на допомогу. З’ясувалося, що неподалік від замку була різниця і баран утік з неї, проте провалився під землю.

Василь Бурма може захопливо розповідати не лише про власні пригоди. Він знає чимало легенд, переказів, історичних фактів, що стосуються того чи іншого замку, міста або села. З ним приємно спілкуватися, його цікаво читати, він талановитий фотохудожник. Нині підготував до друку нову книжку «Всі ми трошечки коні». Це його ода природі, яку він дуже любить, безперестанно знімає, цікаво та проникливо пише про неї.

Один з найкращих синів Тернопілля

«Син Полтавщини став одним з найкращих синів Тернопілля», — підкреслив у виступі на відкритті виставки Тернопільський міський голова Сергій Надал.

85 років тому Василь Бурма прийшов у білий світ у полтавському селі Заріг. Дитинство було важким. Батько на фронтових дорогах потрапив у полон, а коли війна закінчилася, десять років відбував покарання у ГУЛАГу. Мама виховувала сама троє дітей.

Василь після закінчення семирічної школи вступив до ремісничого училища, а потім працював на Ростсільмаші, верстатобудівному заводі на рідній Полтавщині. Під час військової служби здобув атестат про середню освіту. З ним і подався до Львівського університету ім. І. Франка вступати на факультет журналістики. Каже, писав вірші, у солдатських лавах пізнав і фотосправу, тож вирішив, що має бути журналістом. І мрія здійснилася.

Тернопіль обрав для подальшого проживання і праці, бо проходив студентську виробничу практику в редакції тутешньої газети «Вільне життя». І досі з цим виданням не розлучається, став його своєрідним брендом.

Редактор цієї газети Петро Федоришин на церемонії відкриття виставки знаного фотомайстра навіть з ноткою заздрості зізнався: «Мені приємно, що коли приїжджаю з Василем Олександровичем в якесь село, то одразу чую: «О, Бурма приїхав». Тоді кажу: «А я Санчо Панса».

Чому став саме фотокореспондентом? Адже перо у Василя Бурми вправне, живе, цікаве.

«Треба було писати авторські матеріали, тобто підписувати їх іменами доярок, комбайнерів, людей інших професій та посад. Мене це дуже коробило, тож зайнявся фотографуванням», — розповідає Василь Олександрович. І за кілька десятиріч зібрав цілу купу негативів, які акуратно складав у конверти, підписував і тепер передав у фонди обласного краєзнавчого музею.

Із фотокамерою об’їздив-пройшов не лише всю Тернопільщину, а й відвідав понад 30 країн. Певна річ, повертаючись із далеких мандрів, готував не лише дорожні нотатки для «Вільного життя», а й експонував фотороботи на різних персональних виставках. До слова, про свої мандри теж розповів у книжці, яку назвав «Дороги, путівці, стежини».

Розповідає, сватали його на роботу в ТАРС, навіть уже згоду дав, отримував запрошення і з київських видань, але щось у ньому промовляло, аби залишався в Тернополі. І дослухався до власного серця.

На роботу як на свято

Василь Бурма любить Тернопіль, Тернопілля. А ще журналістику.

«У мене у шафах сотні сорочок і стільки само краваток. Прийду в редакцію, а мені часом кажуть: «Чого так вирядилися?» Кажу: «На роботу йду як на свято», — ділиться думками Василь Олександрович. І це справді так. Він дякує долі, що послала таке життя. «Було воно нелегке, у трудах праведних, але точно не було безбарвним, не сірим і не буденним», — стверджує.

І за це окрилене життя Василь Бурма сфотографував десятки тисяч людей, сотні мальовничих місцин. І кожна світлина — не просто портрет чи пейзаж, а емоційна історія, невимовна краса природи, вихоплені миті нашої історії. Розповідати про легенду тернопільської фотожурналістики можна годинами, як і писати цілу книжку. Журналістка Ліля Костишин на відкритті чергової персональної виставки Василя Бурми зуміла коротко означити його характеристику.

Отож Василь Бурма — знавець історії Тернопілля та всіх його замків, приятель усіх фортечних привидів, митець, який вважає самотність подарунком долі, експерт дівочої вроди й національної кулінарії, в єстві його бунтують козацькі гени, людина, яка за стільки літ журналістської праці не перестала вважати її творчістю. А ще володар зірки на алеї Шани в Тернополі, заслужений журналіст України.

ПРЯМА МОВА

Галина САДОВСЬКА,
заслужена журналістка України:

— Майже пів століття працюю разом з Василем Бурмою. Письменник-сатирик Євген Дудар в одному інтерв’ю сказав мені: «Я Євгеній, а Бурма — геній». І в тих словах щось є, адже рівних йому фотокореспондентів важко знайти. Він скромний, навіть не публічний, а сідає писати чи фотографувати — і оживає його талант. Дуже гарне мовлення його газетних матеріалів, він любить природу, замки, ніхто так не пише про них, як він. Василь Олександрович вірний своїй роботі, журналістиці.