Принад Рівненщини не злічити, зокрема й унікальних. Не забуваймо, що нинішня конфігурація області — данина сучасному адміністративно-територіальному поділу. Історично це волинська земля, яку вперше згадали в літописах 1077 року. Та не лише давніми і недавніми пам’ятками прагнуть зацікавити гостей рівняни. Вони взялися спростовувати адаптовану до вітчизняного туризму приказку «Вміла готувати, та не вміла подавати». Коли зазвичай позитивні враження від побаченого геть нівелюються браком інфраструктури, совковим екскурсійним супроводом, іншими важливими «дрібницями». Група столичних журналістів пересвідчилася, що готують і подають на Рівненщині по-сучасному цікаво.

Підкинь у пічку… бурштину

Сполучення з Рівним пречудове. Тож у комфортабельному бусику, а вони щогодини стартують зі столиці в обласний центр, час летить непомітно. І хоч знакові об’єкти розташовані за межами міста, не варто поспішати залишати його. Принаймні не відвідавши один з наймолодших у краї Музей бурштину. Він якнайкраще розвіє негатив, який створили навколо сонячного каменю зажерливі ділки, змушуючи населення перетворювати мальовничі території краю на місячні пейзажі. Тим часом видобуток бурштину за всіх часів і в усіх країнах належав державі. А те, що торгувати набагато вигідніше виробами, а не сировиною, наочно демонструє експозиція музею. Поліський бурштин дуже якісний, добре піддається обробці, чудово поєднується зі шкірою, деревом, керамікою, склом. Від витончених витворів майстрів очі розбігаються. До речі, саме рівненська художниця Ольга Баранова започаткувала техніку висипання бурштиновою крихтою, якою створюють неперевершені картини і навіть ікони.

Тож інформація про те, що ще в минулому столітті бурштин використовували як… пічне паливо, бо горить він не гірше за вугілля, приголомшує. Хоч, повірте, цей камінь здатен давати не тільки фізичне тепло. Від феєричної краси, зібраної у двох невеликих залах музею, зігрівається душа. Недарма люди здавна вірили, що бурштин приносить щастя.

Тунель кохання додає статків

Щастя асоціюється на Рівненщині і з сучасною пам’яткою природи в селищі Клевань — тунелем кохання. Щоправда, такої романтичної назви вона набула не одразу. Спочатку все було аж надто прозаїчно. Військові, які звикли все маскувати, в 1950-х будували колію до своєї частини. А щоб імовірний ворог не помітив її з повітря, посадили дерева, що мають здатність сплітатися. Довершеної аркової форми їм додав поїзд, який, рухаючись, обтесував гілки.

Тепер про кохання. Нам розповіли реальну історію із серії «люди кажуть» про молоду пару, яка уподобала це місце для зустрічей. Розлучила їх війна в Афганістані. Від хлопця не було звісток, і дівчина щосуботи приходила сюди і молилася про його повернення. Так і сталося. Такий ось гімн вірності почуттів. Але чим тоді пояснити тутешню позитивну енергетику, від якої просто неймовірне відчуття спокою?

А відомим на весь світ тунель став завдяки світлині, розміщеній кимось в американській мережі. І пішли-поїхали сюди охочі до незвичного. Японські кінематографісти 2012 року навіть фільм зняли. Ми були в будній день, а спостерігали справжню прощу. Причому чимало людей губилося вдалині — явно взялися долати всі чотири кілометри.

Кількість приїжджих-закоханих визначається одним словом: багато. По собі вони залишають на гілках стрічки, а за ними скоро й дерев не буде видно. Недаремно в селищі вже подумують про організацію експрес-одружень.

Саме завдяки народному голосуванню Клевань посіла перше місце серед 10 претендентів у недавньому конкурсі «Найнеймовірніше село України». А це 50 тисяч гривень. Наче й невеликі гроші, але де ви бачили, щоб вони на дорозі валялися?

— Ми ще на початку року передбачили кошти в місцевому бюджеті на благоустрій території навколо тунелю, — розповідає Клеванський селищний голова Дмитро Жовтянський. — Нині зможемо зробити більше.

У Клевані чимало знакових пам’яток. Відновлення кількох з них потребує державної підтримки — це і найбільший на Рівненщині Благовіщенський костел ХVІ сторіччя, і замок ХV ст., до якого за браком часу нам підійти не вдалося.

Форт, який просто збудували

А ось руїнами ще одного таємничого об’єкта Рівненщини, величезні розміри якого все ті ж військові так замаскували, що повз нього можна пройти не помітивши, нам вдалося побродити. Повна назва цієї оборонної споруди часів Першої світової — форт-застава Дубно. В народі — Тараканівський, бо поблизу села Тараканів.

Ще «за життя» він вважався шедевром військової інженерної думки. Таких у світі лише три, ще два — у Франції. Однак в історію увійшов як невдаха: хоч і забрав із казни російської імперії астрономічну суму грошей, його так ніколи і не використали за призначенням.

Нині історико-архітектурна пам’ятка кінця ХІХ сторіччя в аварійному стані й кинута на поталу часу. Але як магніт притягує неорганізованих туристів. Чимало з них серйозно травмуються, деякі, кажуть, зникали безвісти — в лабіринтах величезного форту легко заблукати. Хоч, здавалося б, чому не задовольнити цей інтерес у якийсь цивілізований спосіб? До того ж, пам’ятку однозначно треба зберігати, бо навіть у такому жалюгідному стані вона справляє неабияке враження.

Навіщо ці руїни Міноборони, достеменно не відомо, але перевести їх на баланс області не вдається. А без цього навіть охорону обласна влада не має права виставити. Якщо сторони таки домовляться, пам’ятку спочатку законсервують, щоб убезпечити від подальшого руйнування, а в разі грантової допомоги поміркують над її майбутнім.

Хоч у такому стані форт чи не найкраще ілюструє безглузду, брехливу, загарбницьку політику Росії, яка в усі часи, оббираючи власний народ, нарощує військову міць для створення військових конфліктів. Може, вже недалеко той час, який провчить її за це? Як у цьому разі. Фахівці кажуть: зайти у форт без бою було неможливо. А ось така прикрість: ніхто й не зайшов.

Замки ваблять найбільше

Натомість під мури Дубенського замку озброєні до зубів війська приходили не одну сотню разів. Але так і не змогли взяти його штурмом. Зате тепер брама гостинно прочинена, і тільки цьогоріч в неї пройшло 150 тисяч люду із 23 країн — найкращий показник на Рівненщині. В чому секрет? Навіть досвідчених мандрівників тут не перестають дивувати, і не лише новими експозиціями. Адже туризм — це й видовищність. Скажімо, розповідь про те, як чинилося правосуддя, ой, пробачте, розправа в давні часи загалом у світі і в Дубно, зокрема, підсилюється театралізованим дійством. Та таким, що деякі мої слабкодухі колеги мерщій повискакували з підземного музею тортур на світлий день. Додає адреналіну туристам і те, що бачать перед собою не муляжі знарядь екзекуції, а діючі копії. Серед пропозицій — нічні екскурсії, де має місце і костюмований бал, і показ трагічних, романтичних, героїчних історій з життя власників замку, і зустрічі з привидами та духами.

Згори Дубенський замок нагадує птаха, але насправді він міцно вріс у землю і стоїть на ній уже 524 роки. Ще більший вік Острозької твердині. Її Вежі Мурованій — понад шість століть. Останні 100 років навіть час їй не ворог — його підкорили музейники своєю дбайливістю. Їхню самовідданість достойно оцінили містяни, увічнивши в назвах вулиць невеликого райцентру імена чотирьох із них.

Такі приклади бережного ставлення до пам’яток дають плоди: Дубно й Острог, де створено державні історико-культурні заповідники, найперше відвідують гості Рівненщини.

Обидва колись потужні міста увійшли в історію завдяки одному з найбагатших родів краю Острозьких. Це і їх мав на увазі історик Орест Субтельний, коли назвав Волинь у ті часи твердинею української аристократії. Додамо: яка дбала не тільки про збагачення. Не всіх у цьому родоводі можна згадати добрим словом. Але ми завжди складатимемо шану тим, хто кинув у цю землю зерно просвіти. Воно проросло вже в незалежній Україні, саме тоді, коли їй так потрібна нова еліта.

Адже Острозька слов’яно-греко-латинська академія 1546-го стала першим у Східній Європі вищим навчальним закладом — Могилянка з’явилася на кількадесят років пізніше. Хіба не цікаво подивитися на неї нинішню –– відроджену в будівлях колишнього монастиря капуцинів ХVІІІ сторіччя? Зробити це надзвичайно просто: тут працює музей, майже всі експонати якого діючі. Як, скажімо, ікони в церкві, де службу Божу править доктор педагогічних наук, та так, що храм студентів і викладачів острожці обирають серед інших.

ПРЯМА МОВА

Олексій МУЛЯРЕНКО, голова Рівненської облдержадміністрації:

— На Рівненщині багато унікальних об’єктів, які приваблюють туристів. Серед них історичні, архітектурні, духовні та етнографічні пам’ятки. Дедалі популярнішим в області стає зелений туризм, велосипедні тури, а також обрядові поліські дійства. Ми зацікавлені в тому, щоб збільшити потік туристів до нашого краю. Тому працюємо над привабливістю історичних об’єктів, розширенням послуг сільського туризму, розвитком інфраструктури. Недавно вперше за останні 10 років з рівненського аеропорту почали вилітати регулярні чартерні рейси. Відновлення роботи летовища забезпечить оптимальні умови для туристських потоків між областю та іншими країнами. А для втілення в життя інноваційних форм роботи з туристами нещодавно при Рівненській облдержадміністрації запрацювала туристична рада, основне завдання якої — популяризація регіону на всеукраїнському та міжнародному рівнях. 

Цікаво відвідати всім письменним

♦ Культурно-археологічний центр «Пересопниця», присвячений українській Першокнизі –– Пересопницькому Євангелію, на якому присягають на вірність народу президенти у Верховній Раді

♦ Луцьку надбрамну вежу в Острозі, де розташований один з кращих у країні Музей книги та книгодрукування. Саме на цій землі створено Острозьку Біблію, тут побачив світ один з найдавніших в Україні друкований Буквар. 

Насамкінець. Самостійно планувати подорож — особливе задоволення. Щодо Рівненщини з цим проблем не буде: до всіх туристичних об’єктів легко доїхати, є де зупинитися і добре похарчуватися. Смакує й екскурсійний супровід.

Редакція вдячна за організацію поїздки Рівненській облдерж адміністрації та владі на місцях.