Різниця у віці між старшим Віктором і молодшим Євгеном — 11 років. До війни вони, як у хрестоматійному прикладі з мирного життя, були хліборобами. На 200 гектарах вирощували пшеницю, жито, соняшник, овес, просо.
Та вже торік 25 лютого були в підрозділі ДШВ, сформованому для захисту столиці на макарівському напрямку. «Там ми одразу від сохи пройшли курс молодого бійця. Тільки проводили його не інструктори з навчального центру, а ворог. Сильний, підступний, цинічний, зухвалий і самовпевнений, — згадують хлібороби-десантники. — Це все, помножене на українську завзятість, і примусило окупантів дати задній хід».
А брати після вдалого закінчення Макарівської операції опинилися в 46 окремій аеромобільній бригаді ДШВ ЗСУ, з якою пройшли степи Херсонщини, торували шляхи Донбасу. Зокрема в Бахмуті й Соледарі. Обоє водії медичного пункту батальйону. Під ворожим вогнем вивозять поранених з-під носа в чорта. І ще готові їздити на позиції та евакопункти, щоб зберегти якнайбільше життів побратимів.
«Маємо щире бажання повернутися на рідну Житомирщину. Як не на весняну посівну, то принаймні на осінню косовицю, — щиро і якось по-домашньому зізнаються Віктор і Євген. — Земля ж бо потребує догляду й тямущих рук».
Якось на Херсонщині Віктор і Євген затрофеїли кілька ворожих сухпайків. І ще донедавна пригощали тим їдлом голодних собак, бо навіть пси через одного гидували тими незрозумілими субстанціями. «Довелося викинути, — з гумором згадує молодший Євген, — щоб далі не труїти нещасних тварин».
офіцер служби зв’язків із громадськістю 46 оаембр,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+