Прапор ворожої країни — над облдержадміністрацією, обласним військкоматом, апеляційним судом. Вони під контролем людей, які з 6 квітня утримують будівлю СБУ. Підступали й до облуправління міліції та державної телерадіокомпанії. Міліція встояла. А телевізійники пішли на компроміс, і відтепер в області відключено телеканали 5-й та 1+1. Перший Національний можуть дивитися лише ті, хто має кабельне телебачення. 

Звільнено обласну прокуратуру та Луганський міськвиконком. Але над міськвиконкомами Антрацита та Красного Луча, Сєверодонецька та Первомайська, Станиці-Луганської — трикольорові прапори.

Від керівництва краю немає заяв щодо ситуації. Зате із захопленої будівлі ОДА так званий народний губернатор Валерій Болотов оголосив комендантську годину й повну мобілізацію для «походу на Київ».

Так збіглося, що того самого дня зателефонувала колишня однокласниця, яка вже років із тридцять живе в Сімферополі. Кримчанка намагалася розповісти, як погано і важко жити в новій державі, й була у відчаї від того, що інші наші колишні однокласники не хочуть її слухати і ратують за Росію. Бо їм здається, що Росія «нагодує».

Так, серед тих, хто в таборі біля захопленого СБУ або серед «співчуваючих», багато людей, яких і я добре знаю. Це вчорашні інженери та робітники. Їхнє життя зараз — безробіття й безгрошів’я. Бо за останні два десятиліття лише в обласному центрі з двох десятків заводів залишилися одиниці. Або як пише у листі «Як донбасівець до донбасівця» колишній шахтар, а нині письменник луганець Павло Правий (Бондаренко): «У Луганську був великий завод ім. Артема. Де він? Від нього залишився жалюгідний спогад у вигляді напівзруйнованих стін, які закінчують розбирати. Луганський тонкосукняний комбінат у кращі роки випускав 7,5 мільйона квадратних метрів тканин, там працювало до 10 тисяч людей. Де він? Де автоскладальний та завод лужних акумуляторів, верстатобудівний завод ім. Леніна, завод колінчастих валів? Ви самі, дорогий друже, знаєте, в якому вони стані. Сталася катастрофа не через злих «бандерів» та «рухівців», які, як нам розповідають, ночей не сплять — усе мріють поставити Донбас на коліна. Сталося це тому, що застаріле обладнання, часто 50—60-х років минулого століття не могло забезпечити випуск якісної недорогої продукції».

Але про такі причини своєї бідності люди в таборі біля СБУ слухати не хочуть. Тут збираються виховані на прикладах революціонерів-героїв і фразу «експропріація експропрійованого» вимовляють без запинки.

І цими настроями скористався на повну недоброзичливець. Сусідня держава регулярно засилає своїх «ввічливих людей» — військових диверсантів. Вони підбурюють населення заради дестабілізації ситуації.

Ось тільки деякі зі свіжих повідомлень. За інформацією Держприкордонслужби України, 3 травня біля села Юганівка озброєні невідомі силоміць відвезли в невідомому напрямку п’ятьох військовослужбовців відділу прикордонної служби Станиця-Луганська. Щоправда, в результаті переговорів протягом наступної доби всіх прикордонників вдалося звільнити.  Як повідомляє Укрінформ, у ніч на 3 травня на подвір’я Антрацитівської РДА (Луганська область) в’їхали два вантажних автомобілі «Урал» із зачиненими кузовами, ймовірно, зі зброєю. Цю інформацію підтвердив голова РДА Олександр Ткаченко. А представниця РДА Олена Татаренко розповіла, що в приміщенні адміністрації перебувають кілька десятків донських козаків.

Це заради них оголошено комендантську годину?

Є й інші новини.

Уже наступного дня після гучної заяви в Луганську з’явився перший блокпост, який облаштували... проти «комендантської години».

«Його обладнали поміж Малою та Великою Вергунками — це дві частини міста, — розповідає Сергій Сорокін, який живе в цьому районі. — Тут неподалік магазин, який працює цілодобово, там завжди можна купити спиртне. Коли було оголошено комендантську годину, вергунчани відчули загрозу і таким своєрідним шляхом вийшли на захист свого права купувати улюблені напої, коли душа забажає. У цьому сенсі — жодних комендантських годин!»

Перевірити, чим насправді керуються чоловіки, що чергують біля цього блокпоста, не вдалося. Вони небагатослівні. І впевнені у своїх правах, бо зі зброєю.