Нині, коли майже правилом хорошого тону для вітчизняних політиків стало нарікати на «несвідомість» виборців, готових продати свій голос за кілька сотень гривень чи навіть скромний за ціною продуктовий набір, мимоволі згадуєш лист Бориса Грінченка до благодійниці, опікунки шкіл багатої поміщиці Христини Алчевської. У ньому молодий учитель поставив актуальне досі запитання: «Як народ буде підвищувати рівень освіченості, працюючи в день по 15—16 годин? Турбуйтесь про освіту, але ще більше переймайтесь тим, щоб народ міг (підкреслення Грінченка. — Авт.) навчатись. Питайте про те, що читати народу, але ще більше запитуйте, чи є йому що їсти. Турбота про духовність народу без турботи про його достаток подібна зведенню будинку на піску».
Слабка втіха, що нині робочий день офіційно не перевищує 8 годин, бо для більшості українців важка праця на дачах, присадибних ділянках, таксування у вільний час, репетиторство тощо давно стали вимушеним заробітком, який, однак, не гарантує добробуту. Не дивно, що дедалі більше українців виїжджає за кордон у пошуках достойної винагороди навіть за некваліфіковану працю, підтверджуючи стару істину, що бідні не мають вітчизни.
На відміну від наших горе-патріотів, які звикли любити Україну до глибини власних сердець, а не власних кишень, Борис Грінченко написав лист Алчевській, прирікаючи себе і власну родину на нові митарства. До цього вчитель початкових класів об’їздив уже чимало холодних і голодних шкіл із поламаними партами і вибитими шибками, доки його аж на п’ять років не пригріли у школі села Олексіївки нинішньої Луганської області, забезпечивши коштом благодійниці Алчевської зарплатою аж 25 рублів.
За них учитель мав навчати дітей тільки на «общєпонятном язике» та підтакувати мільйонерші, яка полюбляла, приїжджаючи влітку в маєток, читати місцевим селянам книжки російською мовою, яка, на її переконання, була «одінаково» зрозуміла «малоросам» і росіянам. Борис Грінченко саме в Олексіївці, населеній українцями, створив Граматику. Вона стала основою першого на Наддніпрянщині масового підручника для вивчення рідної мови дітьми і дорослими. Грінченкова «Українська граматика для науки читання і писання», доповнена лише текстом комуністичного гімну «Інтернаціонал», навіть за більшовиків ще тривалий час залишалась у школах.
«Німими не хотіли бути», — у цих словах життєве кредо великого просвітителя, який, служачи діловодом губернського земства в Чернігові, створив видавництво, яке, всупереч Валуєвському циркуляру й Емському указу, видрукувало понад півсотні найменувань доступних простому люду за ціною і змістом книжок українською мовою. Для цього кожну з них доводилося до десятка разів подавати на цензуру, коригуючи текст і навіть змінюючи назви, щоб добитися неможливого винятковою витривалістю і наполегливістю.
Завдяки Грінченку рідною для українців мовою вперше видано «Робінзона Крузо» Даніеля Дефо та поезії засланого до Сибіру Павла Грабовського, який назвав сина Борисом на честь подвижника. Фактично весь штат видавництва, яке ще до офіційного скасування заборони на друк «малоросійських» книжок зуміло її здолати, складався із двох людей: самого Бориса Грінченка та його дружини Марії.
Написану ним у 1895 році брошуру «Народ у неволі», яка зі зрозумілих причин не могла побачити світу в Російській імперії, видали за кордоном українською, російською, французькою, німецькою та угорською мовами. За свідченням сучасників, ця праця Грінченка вивела «українську справу із вовчої кошари на вільне європейське поле» й повідала світу про колоніальне становище України.
Ще одна заслуга патріота — впорядкування переданої Чернігівському земству колекції старожитностей Тарновського, у якій 758 пов’язаних із Шевченком раритетів, чимало з яких, за словами Грінченка, були занедбаними «серед усякого мотлоху й дрантя, у комірчині, де мітлу ставлять і ганчірки складають». Та головним подвигом стало видання чотиритомного Словаря української мови. Його почали складати ще у середині ХІХ ст., але завершити, додавши до вже зібраних 50 тисяч слів ще щонайменше 20 тисяч, вдалося лише Грінченку. Це видання, як і словник «велікоруского наречія руского язика» луганчанина Даля для росіян, фундаментальне для українців.
Ми в Google+